Андрій Боголюбський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андрій Боголюбський
Князь Андрей Боголюбский.jpg
Народився бл. 1111[1][2][3]
Ростов
Помер 29 червня 1174[1][2][3]
Боголюбове
умисне вбивство
Поховання Успенський собор (Владимир)[d]
Конфесія православ'я
Батько Юрій Долгорукий[1][2][3]
Брати, сестри Ростислав Юрійович[d], Всеволод Велике Гніздо, Гліб Юрійович і Михайло Юрійович
Діти Юрій Боголюбський[d], Ізяслав Андрійович[d][4][5], Мстислав Андрійович[d] і Гліб Володимирський[d]
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі


Андрі́й Ю́рійович «Боголю́бський» (близько 1110 — 29 червня 1174) — князь вишгородський 11491150, 11551156, пересопницько-турівський 11501151, володимиро-суздальський 11561174. Відомий своїм пограбуванням Києва.

Біографія[ред.ред. код]

Ліворуч — колишня башта князівського палацу, де Андрія Боголюбського було вбито 1174-го року. Тепер — дзвіниця церкви Різдва Богородиці.

Народився у Суздалі, син Юрія Довгорукого та половецької князівни — дочки половецького хана Аепи Осеневича. Онук Володимира Мономаха. Прізвисько Боголюбський отримав від назви села Боголюбове, яке князь зробив своєю резиденцією та з пограбованого Києва привіз Ікону Пресвятої Богородиці.

На політичну сцену Андрій Боголюбський вийшов у середині 1140-х років. 1147 разом з братом Ростиславом ходив за наказом батька на Рязань[6]. Під час війни за Київ між Юрієм Долгоруким і його небожем Ізяславом Мстиславичем (1148—1151) Андрій Боголюбський підтримував батька. Коли батько сідав на київський престол, він наділяв синів своїми володіннями. 1149 року А. Боголюбський одержав від батька Вишгород, а 1150, замість нього, Турів, Пінськ, Дорогобуж і Пересопницю, але 1151 року до Києва повернувся Ізяслав, А. Боголюбський утратив ці володіння.

У березні 1155 року Юрій знову став великим київським князем і дав А. Боголюбському Вишгород, де завжди сиділи старші сини київських володарів, перші кандидати на київський престол. Однак Андрій Боголюбський не бачив для себе перспектив у Києві. 1155 року він без згоди батька залишив Вишгород і перебрався до Володимира-на-Клязьмі. Після смерті батька 1157 року Андрій Боголюбський витіснив із Ростова і Суздаля своїх молодших братів Михалка і Всеволода і об'єднав під своєю рукою північні землі, ставши великим князем Володимиро-Суздальського князівства. Своєю столицею він зробив місто Володимир, яке укріпив і прикрасив, збудувавши новий дитинець, головні ворота якого були зведені за зразком київських Золотих воріт і одержали ту саму назву, а також величний Успенський собор. Сам Андрій Боголюбський жив у замку неподалік від Володимира в селі Боголюбове[7]. Провадив спроби підпорядкувати своїй владі Новгород (словени, хорвати). Намагався відірвати Суздальську землю від Києва, утворити окрему церковну митрополію.

Вигнав до Візантії своїх 4-х братів разом з їхньою матір'ю — другою дружиною Юрія Долгорукого.

Давнє суперництво Андрія з київськими князями досягло апогею, коли у Києві було обрано князем Мстислава Ізяславича, давнього ворога його батька. Водночас новгородське віче погнало князя Святослава, який звернувся за допомогою до Андрія. Новгородці, в свою чергу звернулися за допомогою до Мстислава. Це було початком кривавої міжусобної війни. На боці Андрія стали князі Мурома, Рязані, Смоленська, Полоцька, сіверські, чернігівські та дорогобузькі. Їх об'єднане військо у 1169 році взяло в облогу Київ[8]. Після недовгої облоги берендеї та торки, які були у дружині Мстислава, відмовилися воювати, Мстислав втік, місто було взяте та нещадно пограбоване — знищені та спалені тоді були не лише житлові квартали, а й значна кількість церков та монастирів. Ікону Пресвятої Богородиці було вивезено з Києва до Володимира. Андрій Боголюбський посадив на київський престол Гліба Переяславського. Втручався у внутрішні справи руських князів, але 1173 року військо Андрія Боголюбського було ними розбите.

Прагнучи до зміцнення князівської влади, боровся з боярами. Вважається основоположником майбутньої Московської держави.

Був двічі одружений. Відомостей про першу дружину немає. Друга — осетинська княжна. За легендою, однак, друга дружина Оліта була дочкою боярина Кучки.

Авторитарні методи правління, буйний норов і жорстокість стосовно навіть близьких людей призвели до організації змови проти Андрія Боголюбського. 29 червня 1174 року внаслідок змови бояр Кучковичів князя вбили. Розповідь про вбивство Андрія Юрійовича в місті Боголюбове можна знайти у Іпатіївському літописі та Новгородському літописі під 1175 роком.

Серед загального грабунку та зневаги до покійного князя з боку залісців, лише Кузьмище киянин, вірний слуга, подбав про християнські обряди над тілом убитого.

За версією російської телепрограми «Іскатєлі» (ведучий — Андрій), до його смерті, ймовірно, причетний великий магістр ордену Тамплієрів.[9]

Канонізований Російською Православною церквою близько 1751 року у лику благовірного.

Цікаві факти[ред.ред. код]

У Володимирському соборі в Києві є фреска із зображенням цього російського святого, який спалив і сплюндрував дане місто.

Галерея[ред.ред. код]

Родина[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в К. Б.-Р. Андрей Юрьевич Боголюбский // Русский биографический словарь Санкт-Петербург: 1900. — Т. 2. — С. 134–138.
  2. а б в Андрей Юрьевич Боголюбский // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. АндреевскийСанкт-Петербург: Брокгауз—Ефрон, 1890. — Т. Iа. — С. 760–763.
  3. а б в Андрей Боголюбский // Военная энциклопедия Санкт-Петербург: Иван Дмитриевич Сытин, 1911. — Т. 2. — С. 551–553.
  4. Изяслав Андреевич // Русский биографический словарь Санкт-Петербург: 1897. — Т. 7. — С. 72.
  5. Изяслав Андреевич // Энциклопедический словарь Санкт-Петербург: Брокгауз—Ефрон, 1894. — Т. XIIа. — С. 894.
  6. Рязань давня — нині археологічна пам'ятка, поблизу сучасного міста Спаськ-Рязанський Рязанської області Російської Федерації
  7. Нині селище міського типу Владимирської області Російської Федерації
  8. Н. И. Костомаров Андрей Боголюбский//Русская история в жизнеописаниях её главнейших деятелей — Вып.1
  9. [1]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]