Очікує на перевірку

Андрій Войнаровський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрій Войнаровський
Народивсябл. 1689
Володимир, Річ Посполита
Помер1740(1740)
Якутськ, Російська імперія
КраїнаРіч Посполита
Галузьвійська[1]
Alma materКиєво-Могилянська академія
Знання мовукраїнська[1]
Військове званняосавул Війська Запорозького
РідВойнаровські
БатькоЯн Войнаровський
МатиОлександра Мазепа
У шлюбі зГанна Мирович
ДітиСтаніслав, Кароліна-Елеонора[2]
Герб
Герб

Андрій Іванович Войнаровський (близько 1689 — 1740) — Генеральний Осавула Війська Запорозького Городового (17011716). Небіж та спадкоємець гетьмана Івана Мазепи по материнській лінії. Одна із найяскравіших постатей Мазепинської політичної еміграції в Європі. Представник стародавнього українського шляхетського роду Войнаровських.

Біографія

[ред. | ред. код]

Син шляхтича Яна Войнаровського від його другого шлюбу з Олександрою Мазепою, рідною сестрою гетьмана Івана Мазепи. Виховувався при гетьманському дворі свого дядька. Навчався в Києво-Могилянському колегіумі та найкращих університетах Німеччини. Деякий час перебував при дворі короля Августа ІІ Сильного.

Генеральний Осавула Війська Запорізького Городового. Власник великих маєтностей на Гетьманщині, довірена особа гетьмана, активний учасник його антимосковських дій.

1708 — за рішенням Генеральної Ради війська Запорозького Городового підтримав союз із шведським королем Карлом ХІІ.

Після поразки у Полтавській битві 1709 емігрував у Бендери (Молдовське князівство), а звідти до Німеччини, де перебував під захистом шведської корони як її підданий.

Розглядався козацькою старшиною як один із претендентів на гетьманську булаву поруч з такими кандидатами як Пилип Орлик та Кость Гордієнко. Після смерті Гетьмана Івана Мазепи і успадкування його майна (яке були визнано Карлом ХІІ приватною власністю, а не власністю Гетьмпанщини), Войнаровський використав його для розбудови політичної еміграції та організації антимосковської коаліції.

17101711 — разом із Гетьманои Пилипом Орликом заохочував уряди Османської імперії, Кримського ханства та європейські країни до війни з Московським царством.

За наказом Петра І Генерального Осавулу Андрія Войнаровського 1716 викрадено агентами московського консула у Гамбурзі (Німеччина) і після важкого дипломатичного скандалу переправлено до Петербурга. До 1723 року перебував в ув'язненні у Петропавлівській фортеці. Звідси заслали до Якутська, де він помер 1740.

Меморальна дошка Андрію Войнаровському у Гамбургу по вул. Große Johannisstraße 13. Фото 2013 р.
Меморіальна дошка Андрію Войнаровському у Гамбургу по вул. Große Johannisstraße 13. Фото 2013 р.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

На честь нього названо декілька пластових куренів:

Неподалік від ратуші у Гамбургу на вул. Große Johannisstraße 13 встановлено меморіальну дошку Андрію Войнаровському[4]

З прізвищем Войнаровський, можливо, пов'язана назва села Винарівка (колись Войнаровка) у Ставищенському районі Київської області. Прізвище походить від дідичного «гнізда» — поселення Войнарова в Київському повіті.

У літературі

[ред. | ред. код]

«Войнаровський» — поема Кіндрата Рилєєва.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Czech National Authority Database
  2. Nordisk familjebok / Uggleupplagan. 32. Werth - Väderkvarn. Архів оригіналу за 24 жовтня 2021. Процитовано 24 жовтня 2021.
  3. Сьомий курінь Уладу Пластового Сеніорату… // «Свобода», ч. 186, 30 вересня 1995, с. 3 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 грудня 2014. Процитовано 10 січня 2015.
  4. Парнікоза, Іван. Любек, Гамбург, Бремен для українця. Прадідівська слава. Українські пам’ятки (українська) . Микола Жарких. Процитовано 06.06.2022.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]