Андська армія
| Андська армія | |
|---|---|
 Андська армія залишає табір Плюмерільйо | |
| На службі | 1816–1824 |
| Країна |
.svg){kind=small} Об'єднані провінції Ріо-де-ла-Плати |
| Штандарт |
 |
| Війни/битви |
Чилійська війна за незалежність Битва при Чакабуко |
| Розформовано | 1824 |
| Командування | |
| Визначні командувачі |
Хосе де Сан-Мартін Бернардо О'Гіґґінс |
|
| |
Медіафайли на Вікісховищі | |
Андська армія (ісп. Ejército de los Andes) — військове формування, створене Об'єднаними провінціями Ріо-де-ла-Плати на чолі з Хосе де Сан-Мартіном за участю чилійських патріотів-емігрантів (головно Бернардо О'Гіґґінса). Ціллю створення армії була організація походу на Чилі для вигнання звідти іспанських роялістів. Формування Андської армії відбувалося в 1814—1817 роках в аргентинській провінції Мендоса.
Формування[ред. | ред. код]
Тукуманський конгрес схвалив пропозицію Хосе Франсіско де Сан-Мартіна про створення Андської армії влітку 1814 року. У серпні 1814 — лютому 1817 року Сан-Мартін тренував свої війська для того, щоб підготувати їх до походу[1]. Армія на початках складалася з менш досвідчених сил, проте, запроваджуючи жорстку дисципліну та вводячи нове сучасне оснащення, Сан-Мартін мав намір вести в бій добре підготовлені підрозділи[2][3].
Склад[ред. | ред. код]
Чисельність[ред. | ред. код]
Точна чисельність Андської армії в різних джерелах наводиться по-різному. Вона коливається від 3500 до 6000 осіб. Крім них, в армії служили ще 1200 осіб, що доставляли провізію та допомагали в забезпеченні військ[4].
Підрозділи[ред. | ред. код]
1814—1815[ред. | ред. код]
Аргентинські підрозділи
- Кінно-гренадерський полк
- Кавалерійський полк міліції
- Сан-Хуанський міліційний полк
- Бригада міліції Мендоса
- Бригада міліції Ла-Ріохи
- Ескадрилья супроводу власного стрілецького командувача
- Добровольчий кавалерійський полк Сан-Луїс
- Мендоський добровольчий кавалерійський полк
- Добровольчі артилерійські батареї Мендоси
Чилійські підрозділи
- 1-й Чилійський піхотний полк
- Емігрантський батальйон чилійської лінійної піхоти
- Південний патріотичний легіон драгунів
- Чилійський артилерійський батальйон
Об'єднані аргентино-чилійські підрозділи
- Аргентинський допоміжний батальйон
1815—1817[ред. | ред. код]
- 3-й батальйон Вітчизняного артилерійського полку
- 8-й піхотний батальйон
- 11-й піхотний батальйон
- 1-й батальйон, Андські єгери та стрільці
- 7-й піхотний батальйон
- 4-й піхотний батальйон
- Кінно-гренадерський полк
- Кінно-стрілецька ескадрилья супроводу головнокомандувача
- Чорний полк Ріо-де-ла-Плата (сформований 1816 р.)
Негри в Андській армії[ред. | ред. код]
Більшість військовослужбовців 7-го, 8-го та 11-го піхотних батальйонів становили негри. Загальна кількість темношкірих в Андській армії становила від 2000 до 3000 осіб, тобто близько 2/3 усього війська. З них живими до Аргентини після завершення бойових дій повернулися тільки 143. Більшість військовослужбовців-негрів були колишніми аргентинськими рабами[5].
За звичаями часу, всі офіцери армії мали бути білими. Проте Хосе де Сан-Мартін вирішив дозволити неграм бути капралами та сержантами. Крім того, командувач армії був проти сегрегації темношкірих на вільних солдатів та рабів[6].
Пізніше, в ході бойових дій, 7-й та 8-й батальйони були об'єднані в Чорний полк Ріо-де-ла-Плати, а 4-й батальйон повністю став складатися з негрів.
Участь у бойових діях[ред. | ред. код]
Перехід через Анди[ред. | ред. код]
У січні 1817 року Андська армія розпочала військову кампанію з переходу через Анди. Після важкого переходу через гірські перевали війська опинилися у Чилі та вступили в бої з іспанськими роялістами на чолі з губернатором Франсіско Марко дель Понтом. 12 лютого 1817 року відбулася вирішальна битва при Чакабуко, перемога в якій дозволила чилійським патріотам просунутися вглиб Чилі та зайняти його столицю — місто Сантьяго[7].
Створення Об'єднаної армії[ред. | ред. код]
Після перемоги при Чакабуко до Андської армії були приєднані деякі чилійські військові формування. Разом вони утворили Об'єднану визвольну армію Чилі. Це формування надалі брало участь у бойових діях проти роялістів, які все ще намагалися відновити свій контроль над Чилі. 19 березня 1818 року армія зазнала поразки в другій битві при Канча-Раяді. Це створило загрозу для повторного захоплення Сантьяго роялістами. Проте вже 5 квітня Об'єднана армія під керівництвом Хосе Франсіско де Сан-Мартіна здобула перемогу в битві при Майпу, яка поклала кінець будь-яким подальшим можливим зазіханням роялістів на незалежність Чилі[8][9].
Вигнання роялістів з Перу[ред. | ред. код]
Попри перемогу при Майпу, перебування іспанських роялістів у Перу становило загрозу як для існування Чилі, так і Об'єднаних провінцій Ріо-де-ла-Плати. Тому Хосе де Сан-Мартін з Бернардо О'Гіґґінсом вирішили організувати кампанію для вигнання роялістів з Перу. Кампанія увійшла в історію як експедиція визволення Перу. Прапором експедиції став прапор, схожий на сучасний прапор Чилі, проте не з однією, а з трьома білими зірками на синьому тлі, які символізували три країни — Чилі, Аргентину та Перу[10].
1822 року Хосе де Сан-Мартін пішов у відставку з посади головнокомандувача Андської армії. Конгрес Перу призначив на цю посаду генерала Рудесіндо Альварадо. Аргентинські підрозділи призначили власного командувача — Енріке Мартінеса Дісідо[11].
Останнім осередком опору іспанських роялістів у Перу була фортеця Кальяо. 5 лютого 1824 року там відбулося повстання. Об'єднані сили Чилі, Аргентини та Перу, скориставшись цим, змогли захопити фортецю. Після цього експедиція визволення Перу завершилася. Андська армія була відправлена назад до Аргентини. Проте 122 кінних гренадерів родом з Аргентини залишилися після цього в армії Сімона Болівара.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Crow, 1980, «The Epic of Latin America», p. 465.
- ↑ Robertson, 1922, History of the Latin-American Nations, p. 183.
- ↑ Chasteen, 2008, Americanos: Latin America's Struggle for Independence, pp. 124
- ↑ Crow, 1980, The Epic of Latin America, p. 466
- ↑ Blanchard, Peter (29 червня 2008). Under the Flags of Freedom: Slave Soldiers and the Wars of Independence in Spanish South America (англ.). University of Pittsburgh Pre. ISBN 978-0-8229-7342-3.
- ↑ Andrews, George Reid (2007). Afro-Latinoamérica, 1800-2000. Traductor: Óscar de la Torre Cueva (ісп.). Iberoamericana Editorial. ISBN 978-84-8489-309-7.
- ↑ Scheina, 2003, «Latin America's Wars: The Age of the Caudillo, 1791—1899», p. 58.
- ↑ BernardoO'Higgins. web.archive.org. 6 лютого 2012. Архів оригіналу за 6 лютого 2012. Процитовано 23 січня 2023.
- ↑ Libertador de Chile.
- ↑ Historia de la espedición libertadora del Perú (1817—1822). pp. 192. Autor: Gonzalo Bulnes. Editor: R. Jover, 1887
- ↑ El paso de las Andes: Crónica histórica de las operaciones del ejercito de los Andes, para la restauracion de Chile en 1817. pp. 657. Autor: Gerónimo Espejo. Editor: C. Casavalle, 1882
Джерела[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Андська армія |
- Chasteen, John (2008), Americanos: Latin America's Struggle for Independence, Oxford University Press US, ISBN 978-0-19-517881-4
- Crow, John Armstrong (1980), The Epic of Latin America, University of California Press, ISBN 0-520-07723-7
- Robertson, William Spence (1922), History of the Latin-American Nations, D. Appleton and company
- Scheina, Robert (2003), Latin America's Wars: The Age of the Caudillo, 1791-1899, Brassey’s, ISBN 1-57488-450-6
- Barros Arana, Diego (1855). Historia Jeneral de la Independencia de Chile (ісп.). Т. I—IV. Santiago: Imprenta del Ferrocarril.
- Barros Arana, Diego (1884–1902). Historia Jeneral de Chile (ісп.). Т. I—XVI. Santiago: Rafael Jover. ISBN 978-0598482358.
- Castedo, Leopoldo (1954). Resumen de la Historia de Chile de Francisco Antonio Encina (ісп.). Т. 2. Santiago: Empresa Editora Zig-Zag.
- Encina, Francisco Antonio (1940–1952). Historia de Chile: desde la prehistoria hasta 1891 (ісп.). Т. I—XX. Santiago: Editorial Nascimento.
- Gay, Claudio (1856). Historia de la Independencia Chilena (ісп.). Т. I & II. Paris: Imprenta de E. Thunot y Cia.
- Harvey, Robert. «Liberators: Latin America's Struggle For Independence, 1810—1830». John Murray: London (2000). ISBN 0-7195-5566-3
- Herring, Hubert (1968). A History of Latin America. New York: Alfred A Knopf.
- Prago, Albert (1970). The Revolutions in Spanish America. New York: The Macmillan Company.
- Vicuña Mackenna, Benjamín (1849). El sitio de Chillán (ісп.). Santiago: Periodico La Tribuna.
- Vicuña Mackenna, Benjamín (1868). La guerra a muerte: memoria sobre las últimas campañas de la Independencia de Chile (1819–1824) (ісп.). Santiago: Imprenta Nacional. с. 562.
|
