Перейти до вмісту

Анекдот: Сутність та особливості жанру

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Анекдот [1] – це «історія з точкою зору», [2] яка, наприклад, передає абстрактну ідею про людину, місце чи річ через конкретні деталі короткої розповіді або характеризує її, окреслюючи певну особливість чи рису. [3]

Анекдоти можуть бути реальними або вигаданими; [4] анекдотичний відступ є поширеною рисою літературних творів [5], і навіть усні анекдоти зазвичай містять ледь помітне перебільшення та драматичну форму, покликану розважити слухача. [6] Анекдот завжди подається як переказ реальної події за участю реальних людей, зазвичай у визначеному місці. За словами Юргена Хайна, вони демонструють «особливий реалізм» та «заявлений історичний вимір». [7]

Історія

[ред. | ред. код]

У середньовічній Європі анекдоти почали поширюватися як гумористичні історії, що передавалися в усній формі. З розвитком літератури вони стали частиною народної творчості, а згодом — елементом масової культури. У різні історичні періоди анекдоти виконували функцію сатири, соціального коментаря або способу критики влади.

Структура анекдоту

[ред. | ред. код]

Типовий анекдот містить три основні елементи:

  • Зав’язка — короткий вступ, що описує ситуацію чи проблему.
  • Розвиток подій — діалог або дії персонажів.
  • Пуант — несподівана й дотепна кінцівка, яка створює комічний ефект.

Саме поєднання стислість + гумор робить анекдоти легкими для запам’ятовування та поширення.

Види анекдотів

[ред. | ред. код]

Анекдоти поділяються на різні типи:

  • побутові,
  • політичні,
  • соціальні,
  • професійні,
  • історичні,
  • етнічні,
  • дитячі.

Кожен вид має свої характерні сюжети, образи та прийоми створення комічного.

Анекдот у рекламі для схуднення

Етимологія та вживання

[ред. | ред. код]

Слово «анекдот» ( грецькою : ἀνέκδοτον «неопублікований», буквально «не виданий») походить від Прокопія Кесарійського, біографа імператора Юстиніана I ( r. 527–565 ). Прокопій створив прибл. 550 CE твір під назвою Ἀνέκδοτα ( «Анекдота», яку по-різному перекладають як «Неопубліковані мемуари» або «Таємна історія» ), що складається переважно зі збірки коротких інцидентів з приватного життя візантійського двору. Поступово термін «анекдот» став застосовуватися до будь-якої короткої розповіді, що використовується для підкреслення або ілюстрації будь-якої думки, яку автор хотів висловити. У контексті грецького, естонського, литовського, болгарського та російського гумору анекдот стосується будь-якої короткої гумористичної історії без необхідності фактичного чи біографічного походження.

Як доказ

[ред. | ред. код]

Анекдотичні свідчення — це неофіційний виклад доказів у формі анекдоту. Цей термін часто використовується на відміну від наукових доказів, як доказ, який неможливо дослідити за допомогою наукового методу . Проблема аргументації на основі анекдотичних свідчень полягає в тому, що анекдотичні свідчення не обов'язково є типовими; лише статистичні дані можуть визначити, наскільки щось типове. Неправильне використання анекдотичних свідчень є неофіційною помилкою .

Коли анекдотичні свідчення використовуються в рекламі або просуванні продукту, послуги чи ідеї, їх часто називають свідченням . Цей термін також іноді використовується в юридичному контексті для опису певних видів свідчень. Психологи виявили, що люди частіше пам'ятають помітні приклади, ніж типові приклади. [8]

Анекдот у культурі

[ред. | ред. код]

У сучасності анекдоти трансформувалися у форми інтернет-гумору: короткі жарти, меми, скріншоти листувань чи міні-історії в соцмережах. Вони продовжують залишатися частиною фольклору, але поширюються значно швидше завдяки цифровим платформам.

Див. також

[ред. | ред. код]
  • Гумор
  • Усна народна творчість
  • Комічне
  • Сатира

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Cuddon, J. A. (1992). Penguin Dictionary of Literary Terms and Literary Theory Third Ed. London: Penguin Books. с. 42.
  2. ↑ Epstein, 1989
  3. ↑ Epstein, Lawrence (1989). A Treasury of Jewish Anecdotes. Northvale, NJ: Jason Aronson. с. xix. ISBN 9780876688908.
  4. ↑ Kennedy, X. J. (2005). Handbook of Literary Terms, Third Ed. Upper Saddle River, NJ: Pearson Education. с. 8.
  5. ↑ Cuddon, 1992
  6. ↑ Knörrich, Otto (1981). Die Anekdote. Formen der Literatur in Einzeldarstellungen. Stuttgart: Alfred Kröner. с. 15.
  7. ↑ Hein, 1981
  8. ↑ Graesser, A.C.; Hauft-Smith, K.; Cohen, A.D.; Pyles, L.D. (1980). Structural Components of Reading Time. Journal of Verbal Learning and Verbal Behavior. 19 (2): 135—51. doi:10.1016/S0022-5371(80)90132-2.

Зовнішні посилання

[ред. | ред. код]