Анексія Криму Росією (2014)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тимчасово окуповані території України

Окупація Автономної Республіки Крим та м. Севастополя Росією — збройна агресія Росії[1], спрямована на насильницьке протиправне відторгнення Кримської автономії та Севастополя від України та їх приєднання до Російської Федерації на правах суб'єктів Російської Федерації, що було здійснено протягом березня 2014 року.

Насильницька анексія Криму не визнається українською державою[2], не визнається Генеральною асамблеєю ООН[3], ПАРЄ[4][5][6], ПА ОБСЄ[1], а також суперечить рішенню Венеціанської комісії, натомість російською владою трактується як «повернення Криму до Росії». Згідно з Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» територія Кримського півострова внаслідок російської окупації вважається тимчасово окупованою територією.

У кінці лютого — початку березня 2014 перекинуті з Росії і кримських баз Чорноморського флоту РФ війська без розпізнавальних знаків окуповували Кримський півострів. Також було створено збройне формування з російських «козаків», яке називало себе «самооборона Криму». 16 березня 2014 на території Криму і міста Севастополя пройшов псевдореферендум про статус півострова, за сфальсифікованими результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський Союз, ні США не визнали це голосування і вважають, що Крим Росія анексувала.

У серпні голова Ради міністрів Республіки Крим Сергій Аксьонов промовився, що ініціатором анексії Криму був особисто Путін[7]. За даними соцопитування, проведеного з 8 по 18 лютого 2014 Київським міжнародним інститутом соціології, 41 відсоток жителів Криму бажають входження автономії до складу Росії[8]. 6 березня 2014 на сайті телеканалу АТR був проведений інтернет-референдум, під час якого можна було висловити свою думку щодо приєднання Криму до РФ. Більшість людей, які взяли участь у голосуванні, висловилась проти. [9] Але вже 7 березня російські військові у Криму відключили від інтернету перший кримськотатарський телеканал АТR. У той же час, проведене 2013 року опитування Всеросійського центру вивчення громадської думки показало, що 56 % росіян вважають Крим російською землею[10].

Етнічний склад Криму згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р.
Блокування і захоплення військових частин ЗС України у березні 2014

Передісторія

Докладніше: Історія Криму
Населення Таврійської губернії згідно перепису 1897 р.

Російсько-турецька війна (1768—1774) закінчилася Кючук-Кайнарджийським мирний договором, згідно якого Кримське ханство отримало незалежність від Османської імперії. Будучи номінально незалежним, фактично Кримське ханство потрапляло у все більшу залежність від Російської імперії, зокрема, тут розташовуються російські гарнізони. 1778 р. з Криму було примусово виселено на «материк» майже всіх християн, здебільше греків і вірмен.

В 1783 році Кримське ханство було анексовано згідно маніфесту Катерини ІІ та проголошено частиною Таврійської області. Більшість кримських татар (за оцінкою, близько 300 тис. осіб) залишило батьківщину і переселилося в межі Османської імперії. У той же час царський уряд запровадив пільги для переселенців з півночі, намагаючись колонізувати і «русифікувати» півострів, але і на 1897 р. росіяни тут не становили більшості (а лише 33%), а більшість все одно становили кримські татари (36%). Українці становили 12% населення Криму, німці 6%, євреї — 4%, а греки — 3%.

З розпадом Російської імперії в 1917 на території півострову виникла Кримська Народна Республіка, яка, однак, вже у січні 1918 зазнала більшовицької навали. У квітні 1918 Крим був зайнятий військами армії УНР, проте внаслідок ультиматуму з боку Німеччини опинився під владою німецького командування. З відходом німецьких військ, в 1919 Крим знову опиняється під владою більшовиків, в 1920 — під владою Армії Денікіна, а з 1921  (після вигнання залишків білогвардійців-врангелівців) — остаточно під владою більшовиків.

Таким чином, під владою Російської імперії Крим проіснував 134 роки.

Крим у складі РРФСР

Бухта Севастополя після битви (липень 1942 року)

18 жовтня 1921 — утворено Кримську Автономну Соціалістичну Радянську Республіку в складі с РРФСР.

В 19411944 роках німецькі війська в ході Другої Світової війни майже на 3 роки окупували півострів. А.Гітлер планував включити його безпосередньо до складу Третього Рейху, як колишні землі германців-готів. З відвоюванням Криму 1944 році, московська влада депортує кримськотатарський народ, а також інші національні меншини (болгар, вірмен, греків тощо), після чого в 1945 році скасовує статус автономної республіки. Надалі Крим входить до складу РРФСР як Кримська область, з якої в 1948 році було виведено Севастополь, що надалі отримує статус міста державного підпорядкування.

Таким чином, у складі РРФСР Крим проіснував менше 30 років.

Крим у складі України

До України (тоді — УРСР) Кримську область було передано у 1954 році згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР. Одночасно з Кримською областю до складу УРСР увійшов також і Севастополь, що було закріплено в Конституції УРСР 1978 року. Передача Кримської області і Севастополя до складу УРСР була викликана гострою господарською потребою, близькістю до УРСР, зручністю забезпечення півострова водою (будівництво Північно-Кримського каналу), електроенергією, продукцією з «материкової» частини УРСР, необхідністю інтенсифікації повоєнної відбудови тощо.

Фрегат «Сагайдачний», флагман ВМС України

Незважаючи на передачу до складу УРСР, у Криму, як і в УРСР в цілому, продовжувалась політика русифікації.

22 березня 1991 року на хвилі перебудови у Кримській області відбувся референдум, за результатами якого Криму було повернено статус автономної республіки[11], тоді як Севастополь зберігав статус міста центрального підпорядкування. Невдовзі після проголошенням Незалежності України, яка стала правонаступницею УРСР, 4 вересня 1991 Верховна Рада Автономної Республіки Крим «прагнучи створити правову демократичну державу у складі України» проголосила суверенітет. Проте мешканці кримського півострову брали участь у Всеукраїнському референдумі 1991‎, на території автономії Акт проголошення незалежності України підтвердили 54,19% громадян, в Севастополі — 57,07%.

5 травня 1992 році Кримська влада здійснила першу спробу відділення від України, прийнявши «Акт про проголошення державної незалежності Республіки Крим» в межах усього Кримського півострова та призначивши проведення референдуму[12]. 13 травня 1992 року цей акт був визнаний Верховною радою України таким, що суперечить Конституції України[13], і 21 травня цей акт було скасовано і Верховною радою Криму[14].

Наступна спроба відділення від України була здійснена у 1994 році за часів Президента Юрія Мєшкова (1994–1995), коли Парламент Криму прийняв постанову «Про відновлення конституційних основ державності Республіки Крим», що повертала в дію Конституцію Криму в редакції від 6 травня 1992 року, згідно з якою, зокрема, «Республіка Крим входить у державу Україна і визначає з нею свої стосунки на основі Договору і угод», а також «самостійно вступає у стосунки з іншими державами та організаціями»[15]. Ця постанова була скасована Верховною радою України 18 травня 1995 року[16].

5 грудня 1994 року — підписано Будапештський меморандум між Україною, США, Росією та Великою Британією про неядерний статус України. Угода містить пункти, котрі надають гарантії суверенітету та безпеки Україні з боку країн-підписантів.

У березні 1995 року було скасовано посаду Президента Криму. Офіційною причиною цього стала необхідність «приведення Конституції і законів Автономної Республіки Крим у відповідність з Конституцією і законами України з метою забезпечення верховенства Конституції і законів України на всій її території та захисту державного суверенітету України».

Сучасний Сімферополь

30 — 31 травня 1997: Б. Єльцин і Л. Кравчук у Києві підписують Великий україно-російський договір про дружбу, співробітництво і партнерство — приймається «нульовий» варіант по боргам і власності СРСР за кордоном, поділено бухти Севастополя для базування флотів: у України — Стрілецька, у Росії — Карантинна, Південна і Північна в оренді на 20 (+5) років.

Сепаратистські настрої в Криму спостерігалися і протягом 2000-х років. На імовірність конфлікту в Криму, що вийде за межі регіонального, вказували деякі вчені[17][18]. Втім після приходу до влади Януковича українські політологи відзначали послаблення сепаратистського руху[19].

21 квітня 2010 президенти Росії Дмитро Мєдвєдєв та України Віктор Янукович підписали Харківські угоди щодо продовження терміну оренди пунктів базування Чорноморського флоту РФ в Криму на 25 років (після 2017 року) з можливістю його продовження ще на 5 років — до 2042–2047 років. 27 квітня 2010 Державна Дума РФ і Верховна Рада України ратифікували угоду. Харківські угоди були розірвані в односторонньому порядку Росією 31 березня 2014 р. після захоплення нею АР Крим і Севастополя.

Сепаратистські настрої, зрежисовані з Росії, відновилися у Криму під час акцій протесту в Києві у грудні 2013-лютому 2014. На цей час Росія створила у Криму потужну агентурну мережу, готову у будь-який час розпалити обстановку на півострові. Зокрема, 4 лютого 2014 Президія Верховної Ради Криму прийняла рішення розглянути парламентом автономії питання зміни Конституції Криму та просити у Росії гарантій прав для жителів півострова[20]

Загалом у складі УРСР та її правонаступниці України Крим станом на 2014 рік знаходиться вже 60 років.

16 березня 2014 р. — в окупованому Криму було проведено «референдум» про від'єднання від України і 18 березня Крим з ініціативи російського президента В. В. Путіна було включено до складу Російської Федерації. Ані «референдум», ані «приєднання» Криму до Росії в світі не були визнані (за винятком декількох країн, залежних від Росії, наприклад, Науру). 15 вересня 2015 року Верховна Рада України на пропозицію Уряду встановила, що датою початку тимчасової окупації Криму є 20 лютого 2014 року.[21]


Історія

Вторгнення російських бойовиків

Анексія Кримського півострова армією РФ розпочалася 20 лютого 2014.[22] В цей час на посаді Президента України перебував Віктор Янукович. Даний факт спростовує заяви російської влади, згідно з якими процес «повернення» Криму Росії розпочався 22 лютого 2014 та був спричинений фактичним позбавленням В. Януковича найвищої державної посади України. Підтвердженням цьому є також медаль «За повернення Криму», на якій датою початку анексії Кримського півострова вказано саме 20 лютого 2014.[23]

Після усунення від влади президента України Віктора Януковича сепаратистські настрої в Криму вибухнули з новою силою. 23 лютого в Севастополі відбувся 20-тисячний мітинг на якому було прийнято рішення не перераховувати у Київ податки, а міським головою проголошено громадянина Росії О. Чалого[24]. 25 лютого акції сепаратистів були проведені перед Кримським парламентом[25]. В ніч на 27 лютого парламент та уряд Криму захопили невідомі бойовики і вивісили над ними прапор РФ[26]. Захоплення будівлі невідомими, однак, не завадило зібратися депутатам Верховної ради і ухвалити рішення про призначення референдуму щодо статусу Криму[27] Того ж дня було захоплено аеропорт «Бельбек» у Севастополі, зупинено паромну переправу в Керчі. Майже одночасно (28.02 — 02.03.2014) розпочалося блокування російськими військовими без розпізнавальних знаків (т.зв. «зелені чоловічки», або «ввічливі люди») українських військових частин і об'єктів на півострові; було захоплено Сімферопольській аеропорт. Деякі з військових містечок були захоплені штурмом. Українські військові збройного опору не чинили, в багатьох випадках завдяки позиції своїх командирів, які, як виявилося пізніше, були заздалегідь завербовані російськими спецслужбами і невдовзі були прийняті на службу в окупаційну армію на керівні посади. (Слід зазначити, що на службу до російських окупантів перейшли майже всі державні службовці України: співробітники СБУ, міліції, МНС, судді, прокурори та ін.).

Такі настрої в Криму виявилися майже повністю зрежисованими Кремлем. Це підтвердив російський бойовик Ігор Гіркін. За його словами, голосування депутатів Верховної ради АРК за відставку тодішнього прем'єр-міністра Криму Анатолія Могильова та проведення «референдуму» проводилося під прямим тиском російських військових та працівників спецслужб. При цьому Гіркін заперечує те, що характер підтримки окупантів з боку кримських чиновників та простих людей був добровільним.[28]

1 березня самопроголошений[29][30] «голова Ради міністрів АР Крим» Сергій Аксьонов[31] звернувся до Путіна посприяти у «забезпеченні миру і спокою» на території Криму.[32] У відповідь того ж дня Президент РФ Російський президент відправив до Ради Федерації пропозицію про введення російських військ у Крим. Обидві палати Державної думи 1 березня 2014 р. об 17:20 проголосували за введення російських військ на територію України, і в Крим зокрема.[32]

Починаючи з 1 березня російські війська починають масштабні силові акції, спрямовані на блокування українських військових баз на території Криму, захоплення адміністративних приміщень, контроль транспортних магістралей та інших стратегічно важливих об'єктів. 2 липня 2014 року Парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітництва в Європі визнала такі дії Росії військовою агресією, неспровокованою і заснованою на абсолютно безпідставних припущеннях і приводах[1].

Крім того, російські десантники захоплювали об'єкти у Криму у формі «Беркута», про це вказують фотографії самих десантників. зроблені у захоплених державних установах АР Крим, які вдалося дістати з їхніх акаунтів у соціальних мережах. Так, на фото, які, як пише Українська правда, дістав журналіст, зображені бійці 31-окремої десантно-штурмової бригади, яка брала участь у захопленні Криму. При цьому солдати частину завдань виконували у формі «Беркута». http://www.pravda.com.ua/news/2014/09/3/7036657/?attempt=1

16 березня окупаційною владою було проведено т.зв. «референдум» про незалежність АР Крим, яким вона намагалась легітимізувати захоплення іноземної території. 18 березня у Москві Президентом Росії Володимиром Путіном спільно з самопроголошеними Головою Ради Міністрів АРК Сергієм Аксьоновим, спікером Верховної Ради АРК Володимиром Константиновим, та головою Севастопольської МДА Олексієм Чалим підписано Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії.

Блокування віськових частин продовжувалось загалом до 19-24 березня, після чого вони здалися або були захоплені. Особовому складу була надана можливість залишити окупований півострів, також почалася евакуація військової техніки (яка була припинена після початку російської агресії на Донбасі у квітні 2014). Всього МО України відрапортувалось про 4 000 військовослужбовців, які вийшли з окупованого Криму (з близько 15 000, які там перебували у лютому 2014)

Проголошення незалежності Криму та референдум

11 березня 2014 року Верховна Рада автономної республіки Крим і Севастопольська міська рада прийняли декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, згідно з якою у разі рішення народів Криму в результаті референдуму увійти до складу Російської Федерації, Крим буде оголошений суверенною республікою і саме в такому статусі звернеться до Російської Федерації з пропозицією про прийняття на основі відповідного міждержавного договору до складу Російської Федерації як нового суб'єкта Російської Федерації[33][34][35].

16 березня 2014 року за рішенням Кримського парламенту був проведений референдум щодо статусу Криму[36][37]. Призначення референдуму відбулося всупереч українському законодавству[38][39], що не передбачає місцевих референдумів, а для питань щодо зміни кордонів України вимагає всеукраїнський референдум. Попри указ виконувача обов'язків Президента України О. Турчинова[40], про призупинення рішення кримського парламенту, а також попри рішення Конституційного Суду України, що визнав[41] оголошення референдуму таким, що не відповідає Конституції України, а також позицію Ради безпеки ООН[42] референдум було проведено. Так званими «міжнародними спостерігачами», яких РФ та кримські сепаратисти допустили на півострів для роботи на «референдумі», були представники ультраправих, неонацистських та комуністичних європейських партій та особи з нацистськими та неосталіністськими поглядами[43]

В умовах бойкотування референдуму кримськотатарським народом[44], присутності великої кількості озброєних російських військовослужбовців[45], а також фальсифікацій[46], референдум в АРК буцімто зібрав понад 1,2 млн заповнених бюлетенів (що відповідає 83,10 % загальній кількості виборців), з яких нібито 96,77 % засвідчили вибір «за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації»[47].

Проголошення анексії Криму Росією

Путін, Аксьонов, Константинов і Чалий підписують анексію Криму

18 березня 2014 року о 16:00 в Георгіївському залі Великого Кремлівського палацу Президент Росії В. В. Путін, прем'єр-міністр самопроголошеної Республіки Крим С. В. Аксьонов, голова новоствореної «Державної Ради» самопроголошеної Республіки Крим В. А. Константинов, та представник сепаратиського керівництва м. Севастополь — громадянин РФ О. М. Чалий підписали так званий «Договір про прийняття Криму до складу Росії».

20 березня договір був ратифікований Державною думою Російської Федерації[48] (майже одноголосно — проти виступив лише Ілля Пономарьов, чотири депутати не голосували)[49], а 21 березня — Радою Федерації, і набрав чинності[50]. 11 квітня відповідні зміни були внесені до конституції Росії[51].

З нагоди анексії Криму Росією прокотилася хвиля урочистих заходів, була запроваджена медаль Міністерства оборони Росії «За возвращение Крыма»[52].

У березні 2015 з'явилася інформація, що з 18 000 українських військовослужбовців 14 000 з Криму не вийшли, а також стало відомо, що списки Чорноморського флоту РФ у 2014 р. були збільшені на 9 200 осіб:[53]

Офіційне визнання окупації

Початком тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, згідно з українським законодавством, вважається дата набрання чинності Резолюцією № 68/262 Сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 27 березня 2014 року про підтримку територіальної цілісності України.

Завершенням тимчасової окупації вважатиметься дата, з якої ця резолюція втратить чинність[54].


Причини неспротиву з боку ЗСУ

Згідно доповіді міністра оборони 2014 року Ігоря Тенюха, Україна могла зібрати для захисту своєї території угрупування всього із 5 тисяч боєздатних військових.

« Їх можемо кинути в Крим, але це не вирішить проблему Криму. Ми їх там просто покладемо. А що робити з тисячами кілометрів кордону та підготовкою Росії до вторгнення? Коли зайдуть зранку з боку Чернігівської області, то до вечора вже у Києві будуть[55]  »

В той же час на думку міністра оборони 2005—2007 років Анатолія Гриценка Україна мала можливість відреагувати оперативно:

« На початку вторгнення близько 100 людей захопили два приміщення в Сімферополі – Кабінет міністрів та Верховну Раду Криму. Треба було негайно провести антитерористичну операцію. Коли там було 100 чи 200 осіб, у нас були сили та засоби це зробити. Ми мали два батальйони морської піхоти та два центри спецназу військово-морських сил. Я вже не кажу про те, що тоді ще не був закритий повітряний простір, тож можна було швидко доставити на півострів перевірений і лояльний до Києва спецпідрозділ з материка[56]  »

Аналогічної думки дотримується екс-прокурор АРК:

Мене ніхто не переконає, що важко було надати вказівку закрити Керченську переправу, деблокувати органи влади, вивести із розташування флот та кримські військові формування. Не було волі, а, може, було й щось більш кримінальне[56]

Політологи відзначають також брак легітимності української влади на тому етапі, а також численні випадки підкупів російськими офіцерами своїх українських колег, особливо з частин негайного реагування, наслідком якої стала висока лояльність правоохоронних органів Криму до окупантів та дистанціювання від Києва.[56]

Наслідки анексії. Факти та аналітика

Заступник міністра закордонних справ України Данило Лубківський:

« У Крим Росія занесла цензуру, як хворобу, нетерпимість до меншин, обмеження свободи слова, несправедливе правосуддя, адміністративний тиск та залякування інакодумців[57]  »

Можливі політичні наслідки

Збройна агресія вважається міжнародним злочином проти світу і безпеки людства, анексія Криму є порушенням низки міжнародних договорів[58]. Зокрема порушені:

  • Гельсінський заключний акт 1975 року, про непорушність кордонів у Європі[59];
  • Будапештський меморандум 1994 року про гарантії безпеки Україні;
  • Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією 1997 р.[60];
  • Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифіковано 20.04.2004)[61].

За словами російського опозиційного політика Бориса Нємцова, захоплення Криму стане прикладом для російських сепаратистів, при падінні ціни на нафту для фінансово сильних регіонів, які цілком можуть прожити без федерального центру, приклад Криму стане надихаючим[62].

Впливовий український журналіст та аналітик Віталій Портников проводить паралель анексії Криму з анексією у 1940 році Литви, Латвії та Естонії, і звертає увагу, що саме анексія Балтійських держав врешті-решт призвела у 19901991 роках до розпаду СРСР[63].

Економічні наслідки для Росії

Внаслідок агресії Росії у Криму припинила діяльність Велика Вісімка (G8) — членство Росії у ній тимчасово призупинене. Цей міжнародний клуб високорозвинених економік світу знову працює у форматі G7[64].

Очікуються економічні санкції до Росії, зокрема:

  1. поступове витіснення Росії з енергетичних ринків (головних чином європейських)[62].
  2. припинення переговорів про економічне співробітництво з Росією[65].

США та Євросоюз ввели у дію трирівневий план санкцій щодо Росії[66][67].

Економічні наслідки для Криму

Альтернативна енергетика під контролем бойовиків

В результаті анексії Росією в березні 2014 року зірвано курортний і посівний сезон в Криму[68][69].

В квітні на території призупинила діяльність вся банківська система АРК, виникають постійні проблеми з паливом, ростом цін та курсом долара США, припинено виплати матерям при народженні дітей[70].

В Ялті, Сімферополі і Севастополі припинили діяльність заклади швидкого харчування McDonald's[71].

Холдинг MTI, крупний дистриб'ютор комп'ютерної і оргтехніки, та володіє мережею магазинів взуття та одягу в Україні, закриває магазини брендового одягу Intertop в Криму[72].

Аеропорт Бельбек, розташований біля Севастополя не буде приймати міжнародні рейси, а буде обслуговувати виключно чартерні і бізнес-авіарейси[73].

267 відділень Приватбанку[74] та 32 відділення Банку «Райффайзен» припинили свою роботу[75].

В середині травня 2014 року в Криму були зупинені всі вітрові (потужність — 63 МВт) та сонячні електростанції (267 МВт)[76].

Відтік населення з Криму

Станом на 07.05.2014 з Криму на материкову Україну виїхали (не враховуючи військових) 7723 осіб[77] Це також визнали і міжнародні інституції, зокрема, Агентство ООН у справах біженців, яке оцінило кількість внутрішньо переселених осіб у 10 тисяч, більшість з яких — кримських татари, а третина — діти[78].

Реакція ринків

Приєднання Криму за перший місяць, березень 2014, коштувало російському ринку 179 млрд доларів. Ця цифра складається з відтоку капіталу в 33,5 млрд доларів, падіння капіталізації російських компаній на 82,7 млрд доларів на московській біржі і на 62,8 млрд доларів — у Лондоні[79].

У 33,5 млрд доларів оцінює відтік капіталу з Росії за березень Центр розвитку НДУ «Вища школа економіки» (25,4 млрд доларів, витрачених в березні Банком Росії на підтримку курсу рубля, плюс позитивне сальдо рахунку поточних операцій в 8,1 млрд доларів). Більший відтік капіталу з Росії був тільки в жовтні та грудні кризового 2008 року — 54 млрд доларів і 45 млрд доларів відповідно.

Ще 82,7 млрд доларів втратив російський ринок акцій. Саме на стільки за перші два тижні березня знизилася капіталізація компаній, папери яких входять в індекс ММВБ (індекс знизився на 14,35 %), підрахували експерти УК «Альфа-Капітал».

Індекс RDX, в який входять на Лондонській біржі розписки російських компаній, просів за цей же час майже на 13 %, що в перекладі на гроші означає втрату в 62,8 млрд доларів, випливає з розрахунків «Альфа-Капіталу».

Доля кримськотатарського народу

Кримськотатарський народ послідовно виступав за збереження територіальної цілісності України і проти анексії Криму Росією. Кримськотатарська діаспора, а також Кримські татари заявили про невизнання російської окупації Криму[80][81]. У відповідь Росія заборонила в'їзд кримськотатарським лідерам М. Джемільову та Р. Чубарову. Згідно даних правозахисників станом на лютий 2015 з 300 тисяч кримськотатарського населення близько 10 тисяч на сьогоднішній день змушені були покинути Крим[82].

Наслідки для заповідних територій

У Криму знаходиться 6 з 19 природних заповідників України — найбільш цінної категорії природно-заповідного фонду. Адміністрації всіх заповідників підпорядковані державними установами України: Міністерство екології та природних ресурсів України (Казантипський та Опукський природні заповідники (далі — ПЗ), національний природний парк «Чарівна Гавань»), Державному агентству лісових ресурсів (Кримський ПЗ та Ялтинський гірсько-лісовий ПЗ), Національній академії наук України (Карадазький ПЗ) та Академії аграрних наук (ПЗ «Мис Мартьян»). Згідно з законодавством РФ, заповідники і національні парки повинні підпорядковуватися безпосередньо Мінприроди Росії[83].

26 березня 2014 року уряд «РК» прийняв рішення про націоналізацію заповідників[84] і вже 27 березня з цього приводу у Сімферополі відбулась прес-конференція голови Республіканського комітету з охорони навколишнього природного середовища (Рескомприроди) Геннадія Нараєва[85], на якій озвучено що «РК» не згоджуєтьяс передавати заповідники під московську юрисдикцію.

В усіх подальших документах, позиція керівництва «РК» мала чіткий вектор на використання природних і передусім рекреаційних ресурсів кримських заповідників. Так, 4 квітня 2014 року було підписано розпорядження, згідно з яким відвідування заповідників і національних парків, прохід туристичними стежками Криму будуть безкоштовними до створення структури, яка займатиметься адмініструванням надходжень[86]. Створювати окремий орган, який би керував заповідниками, в «РК» не стали. Разом з тим, на рівні з лісгоспами, заповідники підпорядкували Республіканському комітету лісового господарства (Рескомліс)[87].

25 серпня 2014 голова Держради «РК» В. Константінов заявив, що розглядається питання про скасування Опукського і Казантипського заповідників, оскільки місцеві жителі Ленінського району звернулись до «кримської влади» із проханням про це. За його словами — «жителі залишилися без традиційних місць випасу»[88]. Тут важливо нагадати, що обидва заповідники створені досить давно, після того як перестали відгравати оборонне значення із розпадом СРСР. «традиційних місць випасу» тут не могло бути щонайменше років 70. Втім, більш важливо розуміти що майже всю площу вказаних заповідників займає морська акваторія і круті скелі над морем — не найкраще місце для випасу, на відміну від безкрайніх степових масивів Керченського півострова, на скелястих мисах якого створені ці заповідники.

4 червня 2014 року Радмін РК видав розпорядження № 464-р «Про передачу об'єктів нерухомості в безоплатне користування управлінню справами президента РФ»[89]. У списку перераховані різноманітні санаторії, резиденції, пансіонати, а в самому кінці — Кримський природний заповідник. У жовтні 2014 року Кримський природний заповідник переданий до Федеральної бюджетної установи «Комплекс Крим», що входить до складу управління справами президента РФ[90].

У січні 2015 року Радмін РК уточнила перелік заповідників, що передаються у підпорядкування Рескомлісу. Ними стали Опукський, Казантипський, Ялтинський та Карадазький заповідники — як бюджетні установи, і НПП «Тарханкутський»[91]. Заповідник «Мис Мартьян» досі не визначив статус в складі самопроголошеної РК[92]. В свою чергу, Рескомліс оголосив частину ПЗФ не залежно від категорій — «об'єктами рекреації» та встановив диференційовану плату за вхід на їх територію[93]. Платний туризм в заповідниках і заказниках активно пропагується кримськими медіа . Вартість входу на територію заказників оцінена від 60 до 100 російських рублів для дорослих і до 60 — для дітей; встановлення намету — 100 руб, порїзд автобуса — 150 руб, автомобіля — 70 руб. У Ялтинському заповіднику, до якого взагалі не можна заходити — в різних частинах вартість відвідування примітних обєкктів — від 50 до 100 руб. У Карадазькому заповіднику послуги варіюють від 50 до 450 руб.; в Опукському — 200, Казантипському — 150 руб[94]. Запровадження платних послуг в заповідниках виявилось спробою перевести їх на самозабезпечення. Проте відсутність у анексованому Криму відпочиваючих як таких, не було, тому і заповідники не змогли принести прибутки, а й не спромоглись навіть забезпечити себе самих. Зваживши на загальну економічну кризу, вже у липні 2015 року Міністерство екології «РК» поновило переговори з Мінприроди РФ щодо передачі заповідників у федеральне підпорядкування із відповідним фінансуванням їх адміністрацій безпосередньо з Москви[95].

Втім, сьогодні є підстави боятись, що заповідні об'єкти Криму можуть чекати значно більш радикальні реформи. Відомо, що у 2015 році, Відкрите акціонерне товариство "Російський інститут містобудування та інвестиційного розвитку «Гіпрогор» (Москва) здійснювало розробку Схеми територіального планування Республіки Крим. Аналогічний документ розроблений для всіх інших суб'єктів РФ теж. Один з томів «Схеми…» присвячений питанням охорони природи і природно-заповідного фонду зокрема. Саме цей документ сьогодні є єдиним підтвердженням багатьох тривожних чуток про можливі скасування кримських заповідних територій та про можливі розміщення російських військових баз на їхній території[96]. У «Схемі територіального планування…» серед проблем природно-заповідних територій вказана наявність природно-аквальних комплексів — частини морських акваторій Криму, що в українському законодавчому полі віднесені до категорії пам'яток природи місцевого значення. В російському законодавстві всі морські акваторії є зонами федерального підпорядкування, що вимагає зміни категорії або підпорядкування вказаних об'єктів. У тексті документу двічі фігурує речення «Виходячи з інтересів РФ в галузі оборони і безпеки, межі ООПТ можуть бути скориговані», і одна з цих ремарок відноситься саме до прибережно-аквальних комплексів. Отже, об'єктом особливої уваги документу стає заповідний статус ділянок берега з прилеглою акваторією, де стратегічним є розміщення військових об'єктів.

Див. також

Примітки

  1. а б в (рос.) Принята Бакинская декларация Парламентской Ассамблеи ОБСЕ. Інтерфакс. 2014-07-02. 
  2. Україна ніколи не визнає анексію Криму Росією — Яценюк
  3. Генассамблея ООН приняла резолюцию в поддержку территориальной целостности Украины. // ИТАР-ТАСС. 2014-03-27. 
  4. ПАСЕ осудила Россию за присоединение Крыма // Интерфакс. — 2014. — 9 квіт.
  5. ПАСЕ приняла резолюцию с осуждением аннексии Крыма Россией. www.unian.net. 2014-04-09. 
  6. ПАСЕ: Россия должна вывести войска из Крыма. rbc.ru. 2014-04-09. 
  7. Крымский «Гоблин» проговорился // Олесь Черемшина // Радио «Свобода». — 2014. — 4 август. в 06:52
  8. Динаміка ставлення населення України до Росії та населення Росії до України, яких відносин з Росією хотіли б українці
  9. У Криму відключили від інтернету єдиний кримськотатарський телеканал // Українська правда. — 2014. — 8 берез.
  10. Опрос: 56 % россиян считают Крым частью РФ (рос.)
  11. Первый советский плебисцит — всекрымский референдум 1991 года. Справка
  12. ПОСТАНОВЛЕНИЕ ВЕРХОВНОГО СОВЕТА КРЫМА Об Акте О провозглашении государственной самостоятельности Республики Крым
  13. Про політичну ситуацію, яка склалася у зв'язку з рішеннями, прийнятими Верховною Радою Республіки Крим 5 травня 1992 року
  14. О политической ситуации в Крыму и Постановлении Верховного Совета Украины от 13 мая 1992 года. Об Акте о провозглашении государственной самостоятельности Республики Крым
  15. О восстановлении конституционных основ государственности Республики Крым
  16. Про скасування Конституції і деяких законів Автономної Республіки Крим
  17. Tatiana Buba. Russo-Ukrainian Relations: Sevastopol and the Black Sea Fleet. // GWU International Affairs Review, Vol. XIX, No. 1: Spring/Summer 2010. (англ.)
  18. С. Н. Киселёв, Н. В. Киселёва. Геополитические аспекты истории Крыма. // Учёные записки Таврического национального университета, серия «География» 17 (56). 2004, № 3. С. 74-81.
  19. Кримський сепаратизм: міфи і реальність
  20. Кримські регіонали заговорили про відокремлення і просять допомоги Росії
  21. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок data не вказаний текст
  22. http://espreso.tv/article/2015/03/16/rokovyny_putinskoho_anshlyusu_krymu_yak_ce_bulo Роковини путінського аншлюсу Криму: Як це було
  23. http://expres.ua/digest/2014/04/23/105383-medal-povernennya-krymu-perekreslyla-usyu-brehnyu-kremlya Як медаль «За повернення Криму» перекреслила усю брехню Кремля
  24. у Севастополі мітингувальники обрали нового мера — росіянина, і відмовилися платити податки Києву
  25. «Кримський фронт» і «казакі» блокують Верховну Раду Криму з вимогою незалежності АРК
  26. У Сімферополі невідомі бойовики захопили парламент та уряд Криму і вивісили над ними прапор РФ
  27. Депутати ВР Криму призначили референдум щодо статусу автономії
  28. http://espreso.tv/article/2015/03/16/rokovyny_putinskoho_anshlyusu_krymu_yak_ce_bulo Роковини путінського аншлюсу Криму: Як це було
  29. Рішення ВР Криму про референдум та відставку уряду сфальсифіковані — ЗМІ, Українська правда, 01.03.2014
  30. Турчинов підписав указ про незаконне призначення Аксьонова, Українська правда, 01.03.2014
  31. Партія «Російська єдність», яку він представляє, на виборах до парламенту Криму отримала лише 4 % голосів і 3 депутатських крісла
  32. а б Путін оголосив Україні війну
  33. Спикер: возврат Крыма в состав Украины на прежних условиях невозможен. // РИА Новости. 2014-03-11. Процитовано 2014-03-16. 
  34. ЦИК РФ направит восемь представителей регионов на референдум по статусу Крыма. // ИТАР-ТАСС. 2014-03-11. Процитовано 2014-03-16. 
  35. Парламент Крыма принял Декларацию о независимости АРК и г. Севастополя. // Пресс-центр Верховного Совета Автономной республики Крым. 2014-03-11. Процитовано 2014-03-16. 
  36. Українська правда: Маріонеткова Рада Криму призначила референдум про входження в РФ на 16 березня
  37. Референдум о статусе Крыма назначен на 16 марта — РИА Новости (6 березня 2014)
  38. ЦВК наголошує, що місцевий референдум в Криму неможливий — Українська правда (3 березня 2014)
  39. Мінюст дав оцінку рішенням про референдуми у Криму та Донецьку: нелегітимні
  40. Турчинов офіційно зупинив «референдум» Криму. КС уже взявся за подання
  41. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями виконувача обов'язки Президента України, Голови Верховної Ради України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму» (справа про проведення місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим) (Справа № 1-13/2014) від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014
  42. Радбез ООН не визнає «референдум» у Криму
  43. Анексію Криму підтримали європейські неонацисти та комуністи (документ)
  44. Кримські татари бойкотували «референдум»
  45. У Криму зосереджено до 30 тисяч російських військових ZN.UA, 7 березня 2014.
  46. Голова Центрвиборчкому Курултаю: «референдум» фальсифікований Радіо свобода, 16 березня 2014 р.
  47. По итоговым данным, за воссоединение с РФ проголосовали 96,77 % принявших участие в референдуме жителей Крыма — Малышев
  48. Держдума проголосувала за анексію Криму / 5 канал, 20 березня 2014, 15:56
  49. У депутата Госдумы, проголосовавшего против аннексии Крыма, начались проблемы (рос.)
  50. Рада Федерації одностайно «включила» Крим і Севастополь в РФ / УП, 21 березня 2014, 11:08
  51. Республика Крым и Севастополь включены в перечень субъектов РФ в Конституции России
  52. Эксперты назвали 12 фактов, как медаль «За возвращение Крыма» подставила РФ. 21.04.2014. Процитовано 22.04.2014. 
  53. http://society.puls.kiev.ua/incident/314422.html
  54. Стаття 12 Закону України «Про створення вільної економічної зони „Крим“ та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України»
  55. Стенограма РНБО: Україна могла зібрати для захисту лише 5 тисяч солдатів
  56. а б в Крим здали, а не захопили — чи буде суд?
  57. Росія принесла в Крим, як хворобу, цензуру, залякування та ксенофобію — МЗС
  58. (рос.) РЕЗОЛЮЦИЯ ПА ОБСЕ «ОЧЕВИДНОЕ, ГРУБОЕ И НЕИСПРАВЛЕННОЕ НАРУШЕНИЕ ХЕЛЬСИНКСКИХ ПРИНЦИПОВ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИЕЙ»
  59. Нарада з безпеки і співробітництва в Європі. Заключний акт. Гельсінкі, 1 серпня 1975
  60. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією
  61. Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифіковано 20.04.2004)
  62. а б Захоплення Криму стане прикладом для російських сепаратистів — Нємцов
  63. Виталий Портников. Крымский прецедент: Путин повторяет ошибку Сталина. Путин имеет все шансы повторить судьбу другого территориального неудачника, Иосифа Сталина // Авторские колонки — Главред. 13 мая, 11:54
  64. Меркель заявила, що G8 більше не існує — ТСН.
  65. Американський уряд готовий застосувати санкції щодо Росії
  66. США підготували для Путіна трирівневий економічний удар — ICTV.
  67. Меркель: ЄС готовий до серйозних економічних санкцій щодо Росії
  68. В России признали, что курортный сезон в Крыму сорван
  69. «УДАР»: В Крыму сорван туристический сезон и посевная — вот, что уже получили крымчане от военной интервенции
  70. Русский рай в Крыму пока отменяется
  71. В Севастополе, Ялте и Симферополе закрыли «МакДональдс» — здоровее будем
  72. В Севастополе и Крыму закрывают брендовые магазины обуви и одежды: Intertop, Timberland, Zara, Armani Jeans
  73. Аэропорт Бельбек в Севастополе будет принимать только чартерные и бизнес-авиарейсы
  74. Пропало все. Бизнес уходит из Крыма, курортный сезон почти сорван
  75. Райффайзен банк закрывает филиалы в Севастополе и Крыму
  76. У Криму зупинили всі сонячні та вітрові електростанції. ZN.UA. 16.05.2014.
  77. [1] На материковую Украину из Крыма уже выехали более 7 тысяч беженцев
  78. ООН: в Україні вже 10 тисяч внутрішніх переселенців. Третина з них — діти. Українська правда. Життя. 20.05.2014.
  79. Дорогой Крым: рынок заплатил $179 млрд за присоединение полуострова
  80. Кримськотатарська діаспора Туреччини а також лідер Кримсько-татарського народу заявляє, що ніколи не визнає анексію Криму Росією
  81. Мустафа Джемілєв: кримські татари не визнають окупацію
  82. Правозахисники: Крим залишили близько 10 тисяч кримських татар. Українська правда. 25.02.2015. 
  83. Ширяева Д. В., Василюк А. В. Какая судьба ждет природно-заповедный фонд Крыма? / Степной бюллетень, № 41, лето 2014
  84. http://newsru.ua/finance/26mar2014/parlament.html
  85. http://www.c-inform.info/news/id/2211
  86. http://www.kianews.com.ua/news/v-krymu-poseshchenie-vseh-zapovednikov-i-parkov-sdelali-besplatnym
  87. http://izvestia.ru/news/568765
  88. http://news.allcrimea.net/news/2014/8/25/opukskii-i-kazantipskii-zapovedniki-otdadut-po-vypas-skota-20077/
  89. http://www.kommersant.ru/doc/2567818
  90. http://www.c-inform.info/news/id/17454
  91. http://ru.krymr.com/content/news/27082659.html
  92. http://news.allcrimea.net/news/2015/2/4/goskomlesu-kryma-budet-podchinyatsya-pyat-zapovednikov-30511/
  93. http://gkles.rk.gov.ru/rus/info.php?id=613390
  94. http://krymedia.ru/society/3381321-skolko-stoyt-vkhod-v-krymskye-zapovednyky-y-parky-ofytsyalnye-tseny-2015-hoda
  95. http://qha.com.ua/zapovedniki-krima-hotyat-peredat-v-federalnuyu-sobstvennost-146434.html
  96. Предложения по охране окружающей природной среды и улучшению санитарно-гигиенических условий, по охране воздушного и водного бассейнов, почвенного покрова, организации системы охраняемых природних территорий. Том 2. Книга 6 (2-йэтап) \\ Открытое акционерное общество "Российский інститут градостроительства и инвестиционного развития «ГИПРОГОР», Москва, 2015. — 244 с.

Посилання