Анкара (еялет)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Еялет Анкара

Fictitious Ottoman flag 2.svg

Герб

Ankara Eyalet, Ottoman Anatolia, 1861.png

Еялет Анкара (Ангора) або Бозокський еялет (осман. ایالت آنقره) — адміністративно-територіальна одиниця Османської імперії. Існував у 18271864. Утворився з частини Анатолійського еялету. У 1864 році перетворено на вілайєт з такою ж назвою.

Історія[ред. | ред. код]

З кінця XIV ст. Ангора була санджаком у складі еялету Анатолія. З XVI ст. в османських офіційних паперах стала переважно називатися Акарський санджаком, хоча в європейських залишилася назва Ангорського санджаку. У 1770 році скориставшись кризою в імперії санджакбеї Анкари фактично стали напівнезалежними володарями. Втім до 1775 року боротьба в середині санджаку та відновлення влади центрального уряду призвели до відновлення влади султана на санджаком.

Ліквідація у 1826 році яничарського корпусу дозволило султану Махмуду II розпочати необхідні реформи. У 1827 році було розділено Анатолійський еялет на менші за розміром самостійні провінції. Одним з новоутворених еялетів став Анкарський.

Спочатку головне місто розташовувалося у місті Бозок (сучасний Йозгат). Тому іноді також називається Бозокським еялетом. Втім доволі швидко центр перемістився до Анкари, що мала більш вигідне розташування. З часом еялет перетворився на важливий політичний та економічний центр імперії з огляду на втрату у 1830-х роках Єгипту, Сирії та Палестини, захоплення російських військ на Кавказі та Балканах.

У 1864 році під час нової адміністративно-територіальної реформи еялет перетворено на вілайєт Анкара.

Структура[ред. | ред. код]

Провінція складалася з 4 санджаків: Анкара, Бозок, Кайсері та Чанкири.

Економіка[ред. | ред. код]

Основу становило сільське господарство. Водночас отримання статусу самостійної провінції позитивно вплинуло на розвиток промисловості. Анкара перетворилася в один з найбільших центрів торгівлі та ремесла на Сході. Особливо уславилася виробництвом сукняних тканин.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Richard D. Robinson (1963). The First Turkish Republic: A Case Study in National Development. Harvard University Press. ss. 298.
  • Robert D. Johnston (2010). The Competitive Geography. Read Books Design, 2010. ISBN 1445531720, 9781445531724