Анклав Охотського моря

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Координати: 55°30′ пн. ш. 149°30′ сх. д. / 55.500° пн. ш. 149.500° сх. д. / 55.500; 149.500

Анклав відкритих вод Охотського моря

Анклав Охотського моря (АОМ) (англ. Peanut Hole — «арахісова дірка», названа так за форму контурів і положення у російських водах[1]) — акваторія відкритих вод в центрі Охотського моря, завширшки із заходу на схід 55 км (34 морські милі) і завдовжки із півночі на південь 480 км (300 морських миль)[1], оточена російською виключною економічною зоною (ВЕЗ). АОМ віддалений від будь-якої точки суходолу Росії більш ніж на 200 морських миль: від берегів Камчатки, Курильських островів, острову Сахалін, російської материкової частини (Хабаровський край і Магаданська область)[2]. Статус анклаву впродовж 1991—2014 років був предметом міжнародної суперечки, питання було вирішене у березні 2014 року.

Ситуація 1991—2014 років[ред. | ред. код]

Оскільки АОМ, згідно з нормами морського права, не є частиною ВЕЗ Росії, морські судна під будь-яким прапором можуть рибалити там, чим користувались різні країни. Після розпаду СРСР, 1992 року було виловлено 1 млн тонн минтаю в АОМ[1]. Російська Федерація упродовж 1990-х років представляла це як варварське знищення рибних запасів, заявляла про небезпеку для власних рибних запасів, так як риба в Охотському морі рухається через АОМ — транскордонні запаси рибних ресурсів, що мігрують.

« 39 польських супертраулерів увірвалися в Охотське море … за ними йшли дев'ять великих південнокорейських траулерів і майже весь китайський риболовецький флот. Дещо пізніше підійшли риболовецькі судна з Японії, Панами, Болгарії та України … Розпочався дикий розгул … Не бажаючи дотримуватися елементарних міжнародних правил рибальства, іноземні рибалки намагаються розкрасти багатства північного моря. «
Оригінальний текст (англ.)
Thirty-nine Polish supertrawlers burst into the Sea of Okhotsk... followed by nine large South Korean trawlers and almost the entire Chinese fishing fleet. Somewhat later, fishing ships from Japan, Panama, Bulgaria, and Ukraine appeared... A wild revelry began... foreign fisherman set to clearing out the wealth of the northern sea.

1993 року Китай, Японія, Польща, Росія і Південна Корея домовилися припинити промисел у АОМ до повного відновлення поголів'я минтаю, але без підписання угоди про дії після відновлення[3]. 2001 року набула чинності угода ООН про транскордонні рибні ресурси, що створила основу для здійснення спільного управління ними.

Статус після 2014 року[ред. | ред. код]

28 лютого 2013 року Російська Федерація звернулася до Організації Об'єднаних Націй оголосити АОМ частиною Російського континентального шельфу, що дасть Росії ексклюзивні економічні права (в тому числі на рибальство та видобуток корисних копалин) в цьому районі. У листопаді підкомітет ООН прийняв російські аргументи до розгляду[4]. 14 березня 2014 року Комісія Організації Об'єднаних Націй з встановлення меж континентального шельфу (англ. Commission on the Limits of the Continental Shelf) задовольнила клопотання Росії в повному обсязі[5].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Jon K. Goltz (1995). The Sea of Okhotstk Peanut Hole: How the United Nations Draft Agreement on Straddling Stocks Might Preserve the Pollack Fishery. Pacific Rim Law & Policy Association. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 24 листопада 2013. 
  2. Атлас світу, 2005.
  3. Peanut Hole agreement. United Nations. 1993. Архів оригіналу за 24 листопада 2013. Процитовано 24 листопада 2013. 
  4. 'Ali Baba’s cave': UN declares Russian sovereignty over resource-rich Sea of Okhotsk enclave. RT (Russia Today). 16 листопада 2013. Архів оригіналу за 3 травня 2019. Процитовано 24 листопада 2013. 
  5. United Nations Commission on the Limits of the Continental Shelf (14 березня 2014). SUMMARY OF RECOMMENDATIONS OF THE COMMISSION ON THE LIMITS OF THE CONTINENTAL SHELF IN REGARD TO THE PARTIAL REVISED SUBMISSION MADE BY THE RUSSIAN FEDERATION IN RESPECT OF THE SEA OF OKHOTSK ON 28 FEBRUARY 2013. United Nations. Архів оригіналу за 8 червня 2019. Процитовано 25 травня 2014. 

Література[ред. | ред. код]