Анна Білінська-Богданович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Анна Білінська-Богданович
AnnaBilińska-Bohdanowiczowa.Autoportret.1887.ws.jpg

«Автопортрет» (1887).
Народилася 1857(1857)
Златопіль, нині в межах Новомиргорода, Україна
Померла 18 квітня 1893(1893-04-18)
Варшава, Польща
хвороба серця
Підданство Російська імперія, Франція, Австрія, Австро-Угорщина
Громадянство Російська імперія, Франція, Австрія, Австро-Угорщина
Проживання Російська імперія, Франція, Австрія, Австро-Угорщина
Діяльність художниця
Alma mater Академія Жуліана
Батько Міхал Білінський
Родичі брати Антоні Сигізмунд та Владислав, сестра Евеліна
Чоловік Антоні Богданович
Нагороди
Кавалер ордена Почесного легіону
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі
  • POL COA Sas I.svg

Анна Білінська-Богданович, гербу Сас (1857, Златопіль, нині в межах Новомиргорода — 18 квітня 1893, Варшава) — художниця українського походження.[1][2] Образотворчому мистецтву навчалася у В'ятці, Варшаві та Парижі. Більшість свого короткого дорослого життя Білінська провела у Франції, де створила основну частину своїх картин, у тому числі всесвітньовідомі: «Автопортрет» (1887) та «Негритянка». Померла у Варшаві, куди, щойно вийшовши заміж, переїхала з чоловіком. Феномен творчості Анни дуже влучно охарактеризував її чоловік у вступному слові до книги про неї:

« Проте дивно, що її ніхто не знає. А висить там, де й Матейко, Брандт, Хелмонський  »

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство та дівоцтво[ред.ред. код]

Анна народилась у Златополі, у сім'ї місцевого лікаря. Дитинство дівчини було багате на цікаві пригоди, які у Анни виховали відважний та рішучий характер. У восьмирічному віці, помітивши злодія, Анна прибігла схвильована до матері та закликала його прогнати. У 12 років переробила грубку, яка диміла. У 18 років спинила коней, коли візник випав з двоколки. Вже пізніше в 1889 році у Парижі після відвідання Ейфелевої вежі стомлена прилягла, але крізь сон почувши зайшлого злодія, схопила його за комір, змусила підняти руки вгору і так його відвела у поліцію.[3]

Деякий час Білінські жили в Києві, а з 1869 по 1871 рік — у В'ятці. Тут дівчина почала навчатися малюванню у відомого польського художника Міхала Ельвіро Андріолі, який відбував заслання за участь у польському повстанні 1863 року. У В'ятці вона познайомилася з братами Васнецовими та Павленковим.

Навчання у Варшаві[ред.ред. код]

Коли сім'я переїхала до Варшави, Анна з 1875 року серйозно захопилася музикою, багато часу віддавала грі на фортепіано, відвідуючи протягом двох років клас Рудольфа Штробля у Варшавській консерваторії разом з братами Антонієм Сигізмундом[4] та Влади́славом. Потім записалася на навчання у приватну рисувальну школу художника Войцеха Ґерсона. Тут познайомилася з Марією Ґажич, Анелею Віслоцькою, Клементиною Красовською, Софією Станкевич, Дзєконською. Уже в 1876 року почала виставлятися в Товаристві заохочення образотворчого мистецтва, перші роботи отримали схвальні відгуки критиків, а Ґерсон цінував її задатки. 1878 року у Варшаві виставила картину «Мандрівний художник», яка засвідчила про незвичайність особистості художниці[5].

Подорож по Європі[ред.ред. код]

На початку 1882 року супроводжувала хвору приятельку Клементину Красовську у закордонній подорожі, відвідала Краків, Берлін, Мюнхен, Зальцбург, Відень, Баден-Баден, північ Італії, а саме: Тревізо, Венецію, Трієст. Мандруючи по Європі, художниця увесь час згадувала Україну і як писала у щоденнику тих років: згадую милу серцю Русь, яка полонила серце і давала натхнення для роботи.[6] Вона, розповідаючи про Україну одній зі своїх подруг пані Мур, намалювала їй в альбомі сценку — українська дівчина із сумом проводжає свого коханого козака. При цьому багато часу присвятила вивченню місцевих пам'яток, зокрема музеїв та галерей всесвітнього мистецтва. У Мюнхені її увагу привернули картини Арнольда Бекліна, так само там же відвідала майстерні польських художників: Вандалина Стржалецького, Александра Свешевського та Юзефа Брандта. У Старій пінакотеці розглядала роботи Рембрандта, Рубенса і Мурільйо. У Відні в Академії копіювала скульптури Мікеланджело, Сансовіно, Донателло. Одночасно познайомилася з Ейсмондом, Аксентовичем, Водзінським, Танським, Курелою, Шимановським, а також з Войцехом Грабовським, до якого чуттєво прив'язалася.

Творчість у Парижі[ред.ред. код]

Ця стаття є складовою частиною низки статей про художницю Анну Білінську
герб

Коли з'явилася можливість поїхати до Парижа разом із Софією Станкевич, Анна Білінська довго не роздумувала. Не зважаючи на попередні наміри навчатися у Кракові під керівництвом Яна Матейка в листопаді 1882 року переїхала до Парижа, маючи в сумці на підкорення Світу аж 150 рублів, та розпочала навчання в Академії Жуліана. Після від'їзду Софії Станкевич та її матері залишилася в Парижі сама і поселилася за адресою:rue de la Tour d'Auvergne, будинок 19. Навчалася в майстерні для жінок під керівництвом Родольфа Жуліана та Тоні Робер-Флорі. Подальшим розвитком її таланту займаються Тоні Робер-Флорі, Адольф Вільям Бугро та Жуль Лєфебвр[fr][5]. У 1883 році також записалася до майстерні Олів'є Мерсона. Її навчальні роботи втішали визнанням учителів і 1883 року отримала другу нагороду на конкурсі, організованому в Академії Жуліана. У 1884 році, вона вперше виставляється у славнозвісному Салоні з портретом жінки, а в 1885 році отримує «Похвальний лист» за малюнок вугіллям, показаний на виставці «Чорне та біле». Серед багатьох інших у Парижі приятелювала з Юзефом Хелмонським та родиною старшого сина Адама Міцкевича Владислава. Часто відвідувала старенького історика Духінського, разом з яким розраджувала свій сум за Україною. Була у важких матеріальних обставинах, підробляла уроками малювання та музики, іноді знаходила покупців на свої картини (які ще тоді дуже мало цінувалися). Після смерті батька у липні 1884 року залишилася без засобів для існування; з допомогою своєчасно прийшов Родольф Жуліан, який спочатку звільнив її від оплати навчання, а невдовзі запропонував керувати однією з майстерень його студії. У жовтні 1884 року помирає її приятелька Клементина Красовська (заповітом фінансово забезпечила свою приятельку). Дізнавшись в 1885 році про тяжкий перебіг хвороби її коханого Войцеха Грабовського, вирушає до Львова і перебуває з ним до останнього дня його життя (помирає від сухот 2 червня 1885 року)[7]. Впавши в депресію, Анна на зламі 1885/1886 років проводить кілька місяців у Пурвілі в Нормандії під опікою художниці Марії Ґажич, з якою заприятелювала.

Е. Дін. «Анна Білінська» (1884)

У кінці лютого 1887 року в Промисловому Палаці (фр. Palais de l'Industrie) Парижа художниця виставляє найсвіжіші роботи: «Негритянка», «Портрет молодої жінки», ескіз «Посмертний портрет Богдана Залеського» і акварель «Три литовські селянки».

У 1887 році художниця малює та виставляє на загал картину «Автопортрет», за яку отримує золоту медаль паризького Салону, та срібну на Всесвітній виставці у 1889 році в Парижі (одночасно також отримала право виставлятися поза конкурсом). Картина з тріумфом експонується в Англії, після чого художницю приймають у члени Лондонської Королівської академії мистецтв, а також у Польщі, Німеччині та США. Вона ледве встигає збирати нагороди і компліменти. Відтоді репутація Білінської на світовій художній арені залишається незмінно високою.

Сім'я[ред.ред. код]

Після семи років смутку і печалі Анна вирішила якось влаштувати своє особисте життя і в червні 1892 році виходить заміж за лікаря Антоні Богдановича. Свідками з боку нареченої були старший син Адама Міцкевича Владислав та учасник Січневого повстання полковник Юзеф Ґалензовскі, з боку нареченого двоє колег — доктор Ноель Гале та доктор Йоахим Альбаран.[8] Це була громадська подія такого кшталту, що її не оминула «Ле Фігаро». Але «Ле Фігаро» не згадала, що Білінська понад 10 років була важко хвора на ревматизм, хоча й не усвідомлювала серйозності ситуації. Після одруження її прізвище стало Білінська-Богданович.

Фотодокументи[ред.ред. код]

Останні роки життя[ред.ред. код]

З чоловіком Анна повертається до Варшави, щоб відкрити школу для жінок, які прагнуть стати художницями. Богданович — лікар, Богданович — чоловік, намагався її врятувати. Але раптово 18 квітня 1893 року Анна помирає від хвороби серця на 37 році життя. У заміжжі Анна пробула всього кілька місяців. Похована на старому цвинтарі в Повонзках у Варшаві. Чоловік видав книжку під назвою «Анна Білінська, жінка, полька і художниця у світлі її щоденника та відгуків світової преси». Він похований поруч із дружиною.

Нагороди[ред.ред. код]

У 1887 — 1892 рр. отримує 9 медалей на найпрестижніших виставках від Академій мистецтв різних країн світу.

1891 рік — золота медаль на міжнародній виставці в Берліні.

1892 рік — орден Почесного легіону.

Зв'язок з Україною[ред.ред. код]

Більшу частину свого короткого життя Білінська провела у Франції. У зрілому віці художниця досить часто жартувала, що має темперамент козацький, а серце польки, та неодноразово в 18831886 рр. відвідувала Україну, в тому числі, під час відвідин родини Красовських та Грабовського, які мешкали у Львові, однак відомостей, що вона була при цьому в Златополі, немає. Цілком ймовірно, що могла бути разом з батьком в Златопільському костьолі на вінчанні Івана Якоша та Теклі Лукашевич 7 січня 1874 року, де він був одним зі свідків та/або 25 вересня 1884 року разом з сестрою Евеліною, яка цього дня в Златопільському костьолі була хресною матір'ю для новонародженої Феліції в сім'ї Целестина та Емілії Прописавецьких.[10] 14 жовтня 1883 року відвідала Софію Київську.[11]

Творчість[ред.ред. код]

Техніка, стилі та жанри[ред.ред. код]

«Негритянка» (1884)

Анна Білінська у малярстві застосовувала такі техніки: акварель, олійний живопис, пастель. Була представником реалістичного напряму в живописі, хоча в деяких її роботах відчувається вплив імпресіонізму. Була майстром портрета, писала також натюрморти, картини на біблійну та морську тематику, жанрові сценки та пейзажі.

Роботи[ред.ред. код]

Число робіт сягає п'ятисот, сто з яких виставлялись перед широким загалом. Найбільшим успіхом користувалися такі картини:

  • «Брати продають Йосипа» (1883), дошка, олія по ескізу олівцем, Національний музей у Варшаві
  • «Постать напівоголеного в роботі» (1884), полотно, олія, 95 x 61 см, аукціон ДОРОТЕУМ
  • «Портрет жінки» (18ХХ)
  • «Негритянка» (1884), полотно, олія, 48,5 × 63 см, Національний музей у Варшаві
  • «Автопортрет» (1887), полотно, олія, 90 х 117 см, Національний музей у Кракові
  • «Вулиця Унтер-ден-Лінден» (1890), полотно, олія, 60 × 82 см, Національний музей у Варшаві

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Dr. Antoni Bohdanowicz. Anna Bilińska. Kobieta, Polka i Artystka. W świetle jej dziennika i recenzyj wszechświatowej prasy. — Warszawa, 1928. (пол.)
  • Józef Chełmoński. Tygodnik Ilustrowany. — 1893. — № 172. (пол.)
  • Higersberger R. Piękna, skradziona, odzyskana // Cenne, Bezcenne, Utracone. — 2012. — № 2. — С. 4—7. Процитовано 2017-08-11. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]