Анна Білінська-Богданович

Анна Білінська-Богданович
«Автопортрет» (1887).
Ім'я при народженні	пол. Anna Bilińska
Народилася	1857(1857) Златопіль, нині в межах Новомиргорода, Україна
Померла	18 квітня 1893(1893-04-18) Варшава, Польща ·хвороба серця
Поховання	Повонзківський цвинтар
Країна	Російська імперія, Франція, Австрія, Австро-УгорщинаРосійська імперія, Франція, Австрія, Австро-Угорщина
Місце проживання	Російська імперія, Франція, Австрія, Австро-Угорщина
Діяльність	художниця
Галузь	портретний живописd
Alma mater	Академія Жуліана
Вчителі	Тоні Робер-Флорі, Адольф Вільям Бугро і Андріолі Міхал Ельвіро
Знання мов	польська
Заклад	Академія Жуліана
Жанр	портрет
Magnum opus	Негритянка Білінської
Рід	Білінські гербу Сасd
Батько	Міхал Білінський
Родичі	брати Антоні Сигізмунд та Владислав, сестра Евеліна
У шлюбі з	Антоні Богданович
Нагороди	Кавалер ордена Почесного легіону
Герб
Медіафайли у Вікісховищі

Анна Білінська-Богданович гербу Білінські (1857, Златопіль, нині в межах Новомиргорода — 18 квітня 1893, Варшава) — польська художниця українського походження. Образотворчому мистецтву навчалася у В'ятці, Варшаві та Парижі. Більшість свого короткого дорослого життя Білінська провела у Франції, де створила основну частину своїх картин, у тому числі всесвітньовідомі: «Автопортрет» (1887) та «Негритянка». Померла у Варшаві, куди, щойно вийшовши заміж, переїхала з чоловіком. Феномен творчості Анни схарактеризував її чоловік у вступному слові до книги про неї:

Проте дивно, що її ніхто не знає. А висить там, де й Матейко, Брандт, Хелмонський…

Біографія

Народилась у Златополі, у сім'ї місцевого лікаря. Дитиною часто потрапляла і пригоди, які виховали відважний та рішучий характер. У 8 років, помітивши злодія, Анна прибігла схвильована до матері та закликала його прогнати. У 12 років переробила грубку, яка диміла. У 18 років спинила коней, коли візник випав з двоколки. Вже пізніше в 1889 році у Парижі після відвідання Ейфелевої вежі стомлена прилягла, але крізь сон почувши зайшлого злодія, схопила його за комір, змусила підняти руки вгору і відвела у поліцію.

Деякий час родина жила в Києві, а з 1869 по 1871 рік — у Вятці. Тут Анна почала вчитися малювання у польського художника Міхала Ельвіро Андріолі, який відбував заслання за участь у польському повстанні 1863 року. У В'ятці познайомилася з братами Васнецовими та Павленковим.

Навчання у Варшаві

Коли сім'я переїхала до Варшави, Анна з 1875 року серйозно захопилася музикою, багато часу віддавала грі на фортепіано, відвідуючи два роки клас Рудольфа Штробля у Варшавській консерваторії разом з братами Антонієм Сигізмундом та Влади́славом. Потім записалася на навчання у приватну рисувальну школу художника Войцеха Ґерсона. Тут познайомилася з Марією Ґажич, Анелею Віслоцькою, Клементиною Красовською, Софією Станкевич, Дзєконською. Уже в 1876 року почала виставлятися в Товаристві заохочення образотворчого мистецтва, перші роботи отримали схвальні відгуки критиків, а Ґерсон цінував її задатки. 1878 року у Варшаві виставила картину «Мандрівний художник», яка засвідчила про незвичайність особистості художниці.

Подорож Європою

На початку 1882 року супроводжувала хвору приятельку Клементину Красовську у закордонній подорожі, відвідала Краків, Берлін, Мюнхен, Зальцбург, Відень, Баден-Баден, північ Італії, а саме: Тревізо, Венецію, Трієст. Мандруючи Європою, Білінська писала у щоденнику: згадую милу серцю Русь, яка полонила серце і давала натхнення для роботи. Вона, розповідаючи про Україну одній зі своїх подруг пані Мур, намалювала їй в альбомі сценку — українська дівчина із сумом проводжає коханого козака. При цьому багато часу присвятила вивченню місцевих пам'яток, зокрема музеїв та галерей всесвітнього мистецтва. У Мюнхені її увагу привернули картини Арнольда Бекліна, там же відвідала майстерні польських художників: Вандалина Стржалецького, Александра Свешевського та Юзефа Брандта. У Старій пінакотеці розглядала роботи Рембрандта, Рубенса і Мурільйо. У Відні в Академії копіювала скульптури Мікеланджело, Сансовіно, Донателло. Одночасно познайомилася з Ейсмондом, Аксентовичем, Водзінським, Танським, Курелою, Шимановським, а також з Войцехом Грабовським, в якого закохалася.

Творчість у Парижі

Ця стаття є складовою частиною низки статей про художницю Анну Білінську

герб

Життєпис Список робіт Автопортрет (1887) Негритянка

Коли з'явилася можливість поїхати до Парижа разом із Софією Станкевич, Анна Білінська довго не роздумувала. Не зважаючи на попередні наміри навчатися у Кракові під керівництвом Яна Матейка в листопаді 1882 року переїхала до Парижа, маючи в сумці 150 рублів, та розпочала навчання в Академії Жуліана. Після від'їзду Софії Станкевич та її матері залишилася в Парижі сама і поселилася за адресою:rue de la Tour d'Auvergne, будинок 19. Навчалася в майстерні для жінок під керівництвом Родольфа Жуліана та Тоні Робер-Флорі. Надалі розвиває таланту під егідою Тоні Робера-Флорі, Адольфа Бугро та Жуля Лєфебвра. У 1883 році також записалася до майстерні Олів'є Мерсона. Навчальні роботи Білінської визнавали вчителі, і 1883 року мисткиня отримала другу нагороду на конкурсі, організованому в Академії Жуліана. У 1884 році вперше виставляється у славнозвісному Салоні з портретом жінки, а в 1885 році отримує «Похвальний лист» за малюнок вугіллям, показаний на виставці «Чорне та біле». Серед багатьох інших у Парижі приятелювала з Юзефом Хелмонським та родиною старшого сина Адама Міцкевича Владислава. Часто відвідувала старенького історика Духінського, з яким розраджувала свій сум за Україною. Була у важких матеріальних обставинах, підробляла уроками малювання та музики, іноді знаходила покупців на свої картини (які ще тоді дуже мало цінувалися).

Після смерті батька у липні 1884 року залишилася без засобів для існування. Родольф Жуліан звільнив її від оплати навчання, а невдовзі запропонував керувати однією з майстерень його студії. У жовтні 1884 року помирає приятелька Білінської Клементина Красовська (заповітом фінансово забезпечила свою приятельку). Дізнавшись в 1885 році про тяжкий перебіг хвороби її коханого Войцеха Грабовського, вирушає до Львова і перебуває з ним до останнього (помер від сухот 2 червня 1885 року). Переживаючи депресію, Анна Білінська на зламі 1885/1886 років проводить кілька місяців у Пурвілі в Нормандії під опікою художниці Марії Ґажич, з якою заприятелювала.

Е. Дін. «Анна Білінська» (1884)

У кінці лютого 1887 року в Промисловому Палаці (фр. Palais de l'Industrie) Парижа виставляє найсвіжіші роботи: «Негритянка», «Портрет молодої жінки», ескіз «Посмертний портрет Богдана Залеського» і акварель «Три литовські селянки».

У 1887 році пише та виставляє на загал картину «Автопортрет», за яку отримує золоту медаль паризького Салону, та срібну на Всесвітній виставці у 1889 році в Парижі (одночасно також отримала право виставлятися поза конкурсом). Картина з тріумфом експонується в Англії, після чого Білінську приймають у члени Лондонської Королівської академії мистецтв, а також у Польщі, Німеччині та США. Вона ледве встигає збирати нагороди. Відтоді репутація Білінської на світовій художній арені залишається незмінно високою.

Сім'я

В червні 1892 року одружилася з лікарем Антоні Богдановичем. Її свідками були син Адама Міцкевича Владислав та учасник Січневого повстання полковник Юзеф Ґалензовскі, з боку нареченого — лікарі Ноель Гале та Йоахим Альбаран. Весілля Білінської було громадською подією такого кшталту, що її не оминула «Ле Фігаро» (не згадавши, проте, 10-ти років важкої хвороби мисткині на ревматизм). Після одруження взяла прізвище Білінська-Богданович.

Фотодокументи

• 
  За працею.
  Бретань(1889)
• 
  В майстерні.

Останні роки

Одружившись, за кілька місяців Білінська переїздить з чоловіком назад до Варшави, відкривати школу для жінок, які прагнуть стати художницями. Але раптово 18 квітня 1893 року помирає від хвороби серця на 37 році життя. Похована на старому цвинтарі в Повонзках у Варшаві. Чоловік видав книжку «Анна Білінська, жінка, полька і художниця у світлі її щоденника та відгуків світової преси». Похований поруч із дружиною.

Нагороди

У 1887 — 1892 рр. отримує 9 медалей на найпрестижніших виставках від Академій мистецтв різних країн світу.

1891 рік — золота медаль на міжнародній виставці в Берліні.

1892 рік — орден Почесного легіону.

Зв'язок з Україною

Більшу частину свого короткого життя Білінська провела у Франції. У зрілому віці художниця досить часто жартувала, що має темперамент козацький, а серце польки, та неодноразово в 1883–1886 рр. відвідувала Україну, в тому числі під час відвідин родини Красовських та Грабовського, які мешкали у Львові, однак відомостей, що вона була при цьому в Златополі, немає. Цілком ймовірно, що могла бути разом з батьком в Златопільському костьолі на вінчанні Івана Якоша та Теклі Лукашевич 7 січня 1874 року, де він був одним зі свідків та/або 25 вересня 1884 року разом з сестрою Евеліною, яка цього дня в Златопільському костьолі була хресною матір'ю для новонародженої Феліції в сім'ї Целестина та Емілії Прописавецьких. 14 жовтня 1883 року відвідала Софію Київську.

Творчість

Техніка, стилі та жанри

«Негритянка» (1884)

Анна Білінська у малярстві застосовувала такі техніки: акварель, олійний живопис, пастель. Була представником реалістичного напряму в живописі, хоча в деяких її роботах відчувається вплив імпресіонізму. Була майстром портрета, писала також натюрморти, картини на біблійну та морську тематику, жанрові сценки та пейзажі.

Роботи

Число робіт сягає п'ятисот, сто з яких виставлялись перед широким загалом. Найбільшим успіхом користувалися такі картини:

• «Брати продають Йосипа» (1883), дошка, олія по ескізу олівцем, Національний музей у Варшаві
• «Постать напівоголеного в роботі» (1884), полотно, олія, 95 x 61 см, аукціон ДОРОТЕУМ
• «Портрет жінки» (18ХХ)
• «Негритянка» (1884), полотно, олія, 48,5 × 63 см, Національний музей у Варшаві
• «Автопортрет» (1887), полотно, олія, 90 х 117 см, Національний музей у Кракові
• «Вулиця Унтер-ден-Лінден» (1890), полотно, олія, 60 × 82 см, Національний музей у Варшаві

Галерея

• 
  «Літній пейзаж з дорогою» (18XX)
• 
  «Батько» (18XX)
• 
  «Портрет жінки» (18XX)
• 
  «Старий з книгою» (1880)
• 
  «Італійка» (1880)
• 
  «Сестра милосердя» (1881)
• 
  «Жнива у Краківському» (1881)
• 
  «Вид з вікна консерваторії» (1883)
• 
  «Брати продають Йосипа» (1883)
• 
  «Дама з лорнетом» (1884)
• 
  «Постать напівоголеного в роботі» (1884)
• 
  «Вивчення молодої жінки» (1884)
• 
  «Вітрильники в Пурвілі» (1885)
• 
  «Жінка з японською парасолею» (1885)
• 
  «Напіврозслаблений чоловік» (1885)
• 
  «Посмертний портрет Богдана Залеського» (31 березня 1886)
• 
  «На березі моря» (1886)
• 
  «Піонії» (1886)
• 
  «Дівчина в хустці» (1888)
• 
  «Бретонка на порозі дому» (1889)
• 
  «Унтер-ден-Лінден» (1890)
• 
  «Жінка в червоній сукні» (1890)
• 
  «Портрет пані М.» (1890)
• 
  «Мати» (1891)
• 
  «Жінка із соловейком» (1892)
• 
  «Портрет молодої жінки з трояндою» (1892)
• 
  «Дівчинка з білим волоссям» (1892)
• 
  «Автопортрет» (незавершений) (1892)

Джерела

• Dr. Antoni Bohdanowicz. Anna Bilińska. Kobieta, Polka i Artystka. W świetle jej dziennika i recenzyj wszechświatowej prasy. — Warszawa, 1928. (пол.)
• Józef Chełmoński. Tygodnik Ilustrowany. — 1893. — № 172. (пол.)
• Higersberger R. Piękna, skradziona, odzyskana // Cenne, Bezcenne, Utracone. — 2012. — № 2. — С. 4—7. Архівовано з джерела 6 травня 2014. Процитовано 2017-08-11. (пол.)

Посилання

• Ewa Micke-Broniarek. Anna Bilińska-Bohdanowicz (польськ.) . Архів оригіналу за 14 квітня 2014. Процитовано 6 червня 2014.
• Joanna Tomalska. Sztuka, miłość i medycyna: Anna Bilińska-Bohdanowiczowa (1857–1893) w świetle wspomnień męża (PDF) (польськ.) . Архів оригіналу (PDF) за 6 травня 2014. Процитовано 6 червня 2014.
• Zygmunt Kościelski-Bohdanowicz. Antoni Bohdanowicz (польськ.) . Архів оригіналу за 6 травня 2014. Процитовано 6 червня 2014.