Анна Гакль
| Анна Гакль | |
|---|---|
| нім. Anna Hackl | |
| Ім'я при народженні | нім. Anna Langthaler |
| Народилася |
1931 Швертберг, Перг, Верхня Австрія, Австрія |
| Країна |
 Австрія |
| Діяльність | фермерка |
| Мати | Maria Langthalerd |
| Нагороди |
 |
Анна Лангталер, у шлюбі Гакль (нім. Anna Hackl; нар. 1931, Австрія) — дочка австрійської селянки Марії Лангталер із сільської громади Швертберг, відома тим, що в лютому 1945 року врятувала двох радянських офіцерів (Михайла Рибчинського † 2008 і Миколу Цемкала † 2001), яким вдалося втекти з концтабору Маутгаузен під час т. зв. Мюльфіртлерського полювання на зайців.
Мюльфіртлерське полювання на зайців[ред. | ред. код]
Селянська сім'я Лангталерів, починаючи з 2 лютого 1945 року, впродовж трьох місяців під страхом смерті переховувала на одному з хуторів у Віндене (Швертберг) двох радянських військовополонених — Михайла Рибчинського і Миколу Цемкала, яким вдалося втекти з концтабору Маутгаузен. Вони не зрадили їх, навіть коли СС і Фольксштурм приїхали на хутір. У той час близько 500 полонених втекли, і тільки 11 пережили втечу взимку та ще й при постійному переслідуванні СС, поліції, Фольксштурму, Гітлер'югенду і місцевих жителів. Більшість утікачів загинули на місці. Дані історичні події увійшли в історію як «Мюльфіртлерське полювання на зайців» (нім. Mühlviertler Hasenjagd).
Вранці 5 травня 1945 року на хутір прийшли американські війська, і частини Фольксштурм розбіглися.
Післявоєнний час[ред. | ред. код]
Анна Гакль після війни була нагороджена за свій подвиг і за подвиг померлої на той час матері. Анні в 1945 році було 14 років.
Анна Гакль, одружена мати п'ятьох дітей, щороку відвідує близько 30 шкіл, розповідає учням про страхіття й труднощі того часу.
В культурі[ред. | ред. код]
Австрійський режисер Андреас Грубер (нім. Andreas Gruber) показав у своєму фільмі «Полювання на зайців» сцени подвигу сім'ї Лангталерів. Цим подіям також присвячена книга австрійського журналіста Вальтера Коля «Тебе теж чекає мати» («Auch auf dich wartet eine Mutter»)[1].
Див. також[ред. | ред. код]
Нагороди[ред. | ред. код]
- Почесний знак За заслуги перед Австрійською Республікою[2]
- Нагорода за Права людини від земельного уряду Верхня Австрія (2005)
- Орден Миколи Чудотворця Української православної церкви (https://www.nachrichten.at/oberoesterreich/Frau-Hackl-und-der-Botschafter-Sie-haben-zwei-meiner-Landsleute-gerettet;art4,2933886 [Архівовано 29 червня 2018 у Wayback Machine.])
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Охота на «зайцев» из Маутхаузена. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 17 травня 2020.
- ↑ Газета OÖN: Ehrenzeichen für Anna Hackl
Посилання[ред. | ред. код]
- Екатерина Сафонова. Одна на всю Австрию // Огонёк : журнал. — 1998. — 21 апреля.[недоступне посилання]
- Георгій Зотов Подвиг без нагороди. Мати нацистських солдатів врятувала радянських офіцерів [Архівовано 25 серпня 2015 у Wayback Machine.], Тижневик «Аргументи і Факти» № 16 15/04/2015
- Володимир Григорян Сини Марії [Архівовано 15 червня 2021 у Wayback Machine.] // Віра-Ескöм, 26.02.2015
