Анна Фрейд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Анна Фрейд
Anna Freud
Анна Фрейд, 1957 р.

Анна Фрейд, 1957 р.
Народження 3 грудня 1895(1895-12-03)
  Австро-Угорщина Відень, Австро-Угорщина
Смерть 9 жовтня 1982(1982-10-09) (86 років)
  Велика Британія Лондон, Англія
Національність єврейка
Громадянство Австрія
Мова творів англійська мова[1]
Рід діяльності психолог, працювала над теорією еґо
Напрямок психоаналіз
Нагороди та премії
Командор Ордена Британської імперії Great Golden Medal of Honour for Services to the Republic of Austria

почесний доктор[d]

CMNS: Анна Фрейд на Вікісховищі

Анна Фрейд (3 грудня 1895 — 9 жовтня 1982) — австрійська психолог. Донька Зигмунда Фрейда. Разом з Мелані Кляйн Анну можна вважати засновницею дитячої психоаналітичної психології:[2] як зазначив її батько, дитячий психоаналіз одержав могутній імпульс завдяки «працям фрау Мелані Кляйн та моєї доньки, Анни Фрейд».[3] У порівнянні зі своїм батьком, її праця підкреслює важливість Еґо та можливість його соціального виховання.

Біографія[ред.ред. код]

Віденські роки[ред.ред. код]

Зиґмунд та його донька Анна Фрейд (1913)

6-а, остання дитина Зигмунда Фрейда та Марти Бернейс. Вона пішла шляхом свого батька та зробила значний внесок у психоаналіз. Анна мала порівняно нещасливе дитинство, у якому вона ніколи не змогла збудувати задовільні відносини зі своєю матір'ю, і насправді виховувалася католицькою нянькою Джозефіною.[4] В неї були складнощі у порозумінні зі своїми рідними, особливо зі своєю сестрою Софі (а також проблеми з двоюрідною сестрою Сонею Тріервайлер, що мала на неї «поганий вплив»). Її сестра Софі, яка була більш привабливішою дитиною, була загрозою у боротьбі за прихильність їхнього батька: 'дві молоді дівчини встановили власну сестринську версію поділу спільної території: «врода» та «розум»',[5] і їх батько одного разу згадував про її 'стародавню ревність до Софі'.[6]

Разом з цим суперництвом між двома сестрами, Анна мала інші труднощі у дитячі роки — 'дещо важкий підліток, який жалівся своєму батькові у щирих листах, як нерозумні думки та почуття усілякого сорту не дають їй спокою'.[7] Здається що 'в цілому, вона була невгамовною суперницею до своїх рідних братів та сестер… і її раз за разом відправляли на оздоровчі ферми для суцільного відпочинку, благотворних прогулянок, та пари зайвих фунтів для заповнення її занадто тонкої фігури':[8] можливо, вона страждала від депресії, яка спричиняла розлади шлунку. Відносини між Анною та її батьком відрізнялись від відносин до інших з її сім'ї: вони були дуже близькі. Вона була енергійною дівчинкою з репутацією маленької шкоди. Фрейд писав до свого друга Вільгельма Флісса у 1899: 'у своїй неслухняності Анна перетворилася у справжню красуню'.[9] Фрейд більше пише про неї у своїх щоденниках, ніж про інших членів сім'ї.

Пізніше Анна розповідала, що вона небагато чому навчилася у школі; наразі, вона навчалася від свого батька та гостей у них вдома. Саме так вона підхопила іврит, німецьку, англійську, французьку та італійську мови. Коли їй виповнилося 15 років, вона почала читати роботи свого батька: сон, який вона бачила 'у віці 19 місяців… [знайшовся у] «Тлумачення сновидінь»,[10] і коментарі зазначають, що 'уві сні маленької Анни… маленька Анна фантазує про заборонені речі'.[11] Анна закінчила свою освіту у Літньому Ліцеї Відня в 1912 році. Страждаючи від депресії, вона була дуже невпевнена щодо того, що вона робитиме далі у майбутньому. Згодом вона поїхала до Італії та залишилася зі своєю бабунею, і існують свідоцтва що 'у 1914 вона подорожувала до Англії з метою покращити свою англійську', але була вимушена поїхати одразу після приїзду через оголошення війни.

У 1914 році вона пройшла тест на стажиста у своїй старій школі, Літньому Ліцеї. З 1915 по 1917 вона працювала стажистом та вчителькою з 1917 по 1920. Вона вимушена була кинути свою вчительську кар'єру через туберкульоз. В 1918 її батько почав її психоаналіз і вона стала серйозно займатись цією новою професією. Її аналіз був завершений у 1922 і представлений у науковій праці «Фантазії побиття та мрії» перед Віденським Психоаналітичним Об'єднанням, до якого вона була прийнята пізніше.[12] У 1923 році, Фрейд почала свою власну практику психоаналізу з дітьми, і два роки потому вона викладала техніку дитячого психоаналізу у Віденському Психоаналітичному Інституті. З 1925 по 1934 вона була Секретарем Міжнаціональної Психоаналітичної Асоціації, продовжуючи дитячий аналіз та семінари і конференції по цій темі. В 1935 році Фрейд стала директором Віденського Психоаналітичного Інституту, а наступного року оприлюднила одне зі своїх найвпливовішій досліджень про «методи, якими еґо відгороджує недовольство та тривогу», «Психологія Я та захисні механізми». Ця робота стала основоположною у психології еґо та встановила репутацію Анни Фрейд як ведучого теоретика світового масштабу.

Лондонські роки[ред.ред. код]

У 1938 році Фрейди були вимушені полишити Австрію внаслідок посилення переслідування євреїв нацистами у Відні, яке сталося після аншлюсу Австрії гітлерівською Німеччиною. Здоров'я її батька сильно погіршилося через рак щелепи, так що вона сама організувала еміграцію сім'ї до Лондона. Тут вона продовжила працювати та дбати про батька, який врешті помер восени 1939 року. Коли Анна прибула до Лондона, між нею та Мелані Кляйн почався конфлікт щодо теорій розвитку дитини, кульмінацією якого стали так звані «Суперечливі Дискусії» (англ. en:ontroversial discussions).

Війна дала можливість Анні Фрейд спостерігати вплив недостачі батьківської опіки на дітей. Так, 'у грудні 1940 року під керівництвом Анни Фрейд і Дороті Барлінгем був організований «Хемпстедській дитячий будинок», робота в якому проводилася в чотирьох напрямках. По-перше, ставилась терапевтична мета — усунути фізичні та психічні наслідки війни. Причинами цих фізичних і насамперед психічних травм були авіаційні нальоти, життя в бомбосховищах або на станціях метро, ​​переживання розлуки з батьками та евакуація. Крім того, проводилася профілактична робота, мета якої полягала в тому, щоб спробувати звести до мінімуму обумовлені війною переживання розлуки. До цього додалася дослідна робота, оскільки завдяки безпосередньому спостереженню за дітьми стало можливим вивчати психічні реакції дітей на розлуку і життя в інтернаті. І, нарешті, при Хемпстедському дитячому будинку був організований трирічний навчальний курс для вихователів і медсестер. У 1947 році Анна Фрейд організувала перші навчальні курси для підготовки дитячих аналітиків, відомі під назвою «Хемпстедські курси та клініка дитячої терапії».'[13]

З початку 1950-х та до кінця свого життя Фрейд регулярно подорожувала до Сполучених Штатів, щоб читати лекції, навчати та навідуватися до своїх друзів. У 1959 її обирають віце-президентом Міжнародного психоаналітичного об'єднання та Почесним Закордонним Членом Американської Академії Наук та Мистецтв. У 1970-х вона була зайнята проблемами емоційно облишених та соціально ушкоджених дітей, і вона вивчала відхили та запізнення у розвитку. У Єльській юридичній школі вона читала семінари по проблемам злочинності та сім'ї: це призвело до трансатлантичного співробітництва з Джозефом Голдстейном та Альбертом Солнітом по проблемам дітей та закону, які були опубліковані у науковій праці «Більш ніж у найкращих інтересах дитини» (1973).

Анна померла у Лондоні 9 жовтня 1982 року. Вона була кремована, а її попіл був поміщений у мармурову полицю поряд з античною грецькою погребальною урною її батьків. Її подруга усього життя Дороті Тіффані-Бьорлінгам та декілька інших членів сім'ї Фрейдів поховані поряд з нею.

Наступного року після смерті Фрейд вийшла в світ колекція її праць. Про неї було написано, що вона була «пристрасним та надихаючим вчителем», і в 1984 році клініка Хемпстеда була перейменована у Центр Анни Фрейд. Крім того, згідно з її посмертним бажанням у 1986-му році її дім у Лондоні був трансформований у Музей Фрейда, присвячений її батькові та психоаналітичному об'єднанню.

Головний внесок у психоаналіз[ред.ред. код]

Перша стаття Анни Фрейд, 'про фантазії побиття, почерпала частково з її власного внутрішнього життя, але це не робить її внесок менш науковим'.[14] У цій праці вона пояснює, як 'мрії, які можуть бути сконструйовані свідомо для подавлення мастурбації, є взагалі несвідомим розвиненням оригінальної теми тих самих мастурбаційних фантазій'.[15] Раніше Фрейд описував дуже схожу тему у '«Дитині, яку лупцюють»' — 'вони обидва використовують матеріал з її аналізу як клінічну ілюстрацію у своїх дещо доповняючих роботах'[16] — в якій він освічував випадок із жінкою, де 'детально відпрацьована надструктура мрій, які мають величезне значення для життя зазначеної особи, виросла на ґрунті мазохистської фантазії побиття… майже достягаючи рівня справжнього витвору мистецтва'.[17]

'Її погляди на розвиток дитини, що вона розписала в 1927 у своїй першій книзі, «Введення до технік аналізу дитини», зіткнулися з такими у Мелані Кляйн… яка відходила від запланованого розкладу, що Фрейд та його аналітична донька знаходили найбільш вірогідним'.[18] Зокрема, переконання Анни Фрейд, що 'у дитячому аналізі, трансфер відіграє іншу роль… а аналітик не тільки «представляє мати», але й насправді є справжньою другою матір'ю у житті дитини',[19] стало чимось на зразок традиції в психоаналітичному світі.

Для своєї наступної великої праці у 1936 році, 'класичної монографії про психологію еґо та захисні механізми, Анна Фрейд скористалася своїм власним клінічним дослідом, але полягалася на роботи свого батька як принципові та авторитетні джерела теоретичних осяянь.'[20] Тут її 'каталогування регресії, репресії, формації реакції, ізоляції, відміни, проекції, інтрекції, повороту проти самого себе, реверсії та сублімації'[21] допомогли встановити важливість функцій еґо та концепції захисних механізмів, підсилюючи головний акцент на еґо у праці її батька — 'Ми би хотіли дізнатися більше про еґо' — у його останніх декадах.

Особливу увагу у цій праці було приділено останнім рокам дитинства та розвиткові дорослості — 'Мене завжди більше приваблював підлітковий період ніж пре-Едипові фази'[22] — підкреслюючи, як 'підвищені інтелектуальні, наукові та філософські інтереси цього періоду репрезентують спроби приборкати потяги'.[23] Проблема, яку ставить фізіологічне визрівання, була особливо наголошена Анною Фрейд. «Агресивні імпульси інтенсифікуються до стану повної безконтрольності, голод перетворюється на ненажерливість… Формації реакції, які здавалися надійно вбудованими у структурі еґо, під загрозою повного розпаду».[24]

Виноски[ред.ред. код]

  1. http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb119035824
  2. Shapiro, Michael (2000). The Jewish 100: A Ranking of the Most Influential Jews of All Time. p. 276.
  3. Gay, ст. 469
  4. Phillips, ст. 92
  5. Young-Bruehl, цитата з Phillips, ст. 93
  6. Gay, ст. 432
  7. Gay, Peter (1990) Reading Freud. London. Yale University Press. ISBN 0300046812. p. 171
  8. Gay, p. 430
  9. Anna Freud: Her Life and Work. Freud Museum Publications (1993) p. 1
  10. Gay, ст. 108-9
  11. Lacan, Jacques (1994) The Four Fundamental Concepts of Psychoanalysis. London. ISBN 0-393-00079-6. p. 155
  12. Anna Freud, «Beating Fantasies and Daydreams» (1922)
  13. біографія А. Фрейд на psytopos.lviv.ua
  14. Gay, ст. 436
  15. Fenichel, ст. 232
  16. Phillips, ст. 97
  17. Sigmund Freud, On Psychopathology (Middlesex 1987) ст. 176-7
  18. Gay, ст. 540-1 і 468
  19. Fenichel, ст. 576
  20. Gay, ст. 441
  21. Paul Brinich/Christopher Shelley, The Self and Personality (Buckingham 2002) ст. 27
  22. Цитата Анни Фрейд, Young-Bruehl, ст. 455
  23. Fenichel, ст. 112
  24. Erikson, Erik H. (1973) Childhood and Society. Middlesex. ст. 298

Праці[ред.ред. код]

  • Фрейд А. Введение в технику детского психоанализа. — Одесса, 1927.
  • Фрейд А. Психология «я» и защитные механизмы. — М. : Педагогика, 1993. — 144 с.
  • Фрейд А., Фрейд 3. Детская сексуальность и психоанализ детских неврозов (Сб. раб.). Составитель и ред. М. М. Решетников. — СПб. : В.-Е. Институт Психоанализа, 1995. — 483 с.
  • Фрейд А. Теория и практика детского психоанализа, тт. 1-2. — М., 1999
  • Фрейд А. Психопатология детства. — М. : Издательский дом NOTA BENE, 2000. — 224 с.
  • Фрейд А. Детский психоанализ. — СПб. : Питер, 2003. — 477 с. (переклади російською).

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Біографія Анни Фрейд на сайті psytopos.lviv.ua. Процитовано 3 січня 2015. 
  • Бурлакова Н.С., Олешкевич В.И. (2005). Детский психоанализ: Школа Анны Фрейд: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. Заведений. Москва: Издательский центр Академия. 
  • Энциклопедия глубинной психологии. Т. III. Последователи Фрейда / Пер. с нем. Москва: Когито-Центр. 2002. 
  • Fenichel, Otto (1946). The Psychoanalytic Theory of Neurosis. London. ISBN 0203981588. 
  • Gay, Peter (1988). Freud: A Life for Our Time. London: J. M. Dent & Sons. ISBN 0-333-48638-2. 
  • Phillips, Adam (1994). On Flirtation. London: Harvard University Press. ISBN 0674634403. 
  • Young-Bruehl, Elisabeth (1988). Anna Freud: A Biography. New York: Summit Books. ISBN 0-671-61696-X. 


Псі Це незавершена стаття з психології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Ющенко Олександр Іванович Це незавершена стаття про психіатра.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.