Анні Ерно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анні Ерно
фр. Annie Ernaux
Annie Ernaux al Salone del Libro.jpg
Ім'я при народженні фр. Annie Thérèse Blanche Duchesne
Народилася 1 вересня 1940(1940-09-01)[1][2][…] (82 роки)
Лілльбонн, Приморська Сена, Франція[4]
Країна Flag of France (1794–1815, 1830–1974, 2020–present).svg Франція
Діяльність письменниця, вчителька
Alma mater Université de Rouen-Normandie і Університет Бордо
Мова творів французька[5]
Роки активності 1974 — тепер. час
Magnum opus Les Armoires videsd, La Placed і Les Annéesd
Нагороди
Сайт: annie-ernaux.org/fr

CMNS: Анні Ерно у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Анні Ерно (фр. Annie Ernaux), до шлюбу Дюшен (фр. Duchesne); нар. 1 вересня 1940, Лілльбонн) — французька письменниця, професорка літератури. Її глибинну автобіографічну творчість відносять до жанру автофікшен. Лавреатка Нобелівської премії з літератури 2022 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Анні Дюшен народилася, провела дитинство та юність у норманському містечку Івето, де її батьки володіли продуктовою крамницею та невеличким кафе. Походячи із селян, вони почали працювати на заводі, пізніше перейшли у торгівлю. Про шлях батьків письменниця оповідає у відвертих спогадах «Майдан» (фр. La place), удостоєних премії Ренодо 1984 року, та «Жінка».

Анні Дюшен навчалася в Університеті Руана, потім у Бордо. Після навчання здобула диплом вчительки літератури. У 1971 році стала доценткою кафедри сучасної літератури. Деякий час працювала над незавершеним дипломним проєктом про французького письменника Маріво.

На початку 1970-х років викладала у ліцеї Боннвілля, в Колеж д'Евір в Аннесі-ле-В'є, а потім у Понтуазі, після чого вчилася заочно у Національному центрі дистанційної освіти (CNED).

Літературна кар'єра[ред. | ред. код]

Перша книга Ерно «Вичищена» (фр. Les Armoires videos) вийшла у 1974 році. Це художня книга про кримінальний аборт, зроблений письменницею в 1964 році, який вона приховувала від своєї родини.[6] У 1984 році Ерно отримала премію Ренодо (фр. Prix Renaudot) за автобіографічну розповідь «Майдан», що ґрунтується на її стосунвах з батьком, досвіді дорослішання в маленькому містечку у Франції та подальшому процесі переходу в доросле життя.[7]

Після розлучення на початку 1980-х Ерно покинула викладацьку діяльність у 2000 році, щоб повністю присвятити себе письменництву.[6]

На початку своєї кар'єри Ерно зосередилася на автобіографії, відмовившись від художньої літератури. Її роботи є поєднанням історичного та індивідуального досвідів. Соціальний прогрес своїх батьків авторка опусує у книгах «Майдан», «Ганьба» (фр. La honte), свій підлітковий вік — у «Ce qu'ils disent ou rien», свій шлюб — у «La femme gelée», свій роман з чоловіком зі Східної Європи — у «Passion simple», свій аборт — у «L'événement», хворобу Альцгеймера — у «Je ne suis pas sortie de ma nuit», смерть своєї матері — у «Une femme» і свій рак грудей — у «L'usage de la photo». Разом з Фредеріком-Івом Жанне Ерно створила книгу «Писати гостро, як ніж» (фр. L'écriture comme un couteau).[7]

Книги «Жіноча історія», «Чоловіче місце» та «Проста пристрасть» були визнані видатними книгами Нью-Йорк таймс, а «Жіноча історія» стала фіналісткою книжкової премії Лос-Анджелес Таймс. Журнал «Publishers Weekly» визнав книгу «Ганьба» найкращою книжкою 1998 року, за версією «Вашингтон пост» книга «Я залишаюся в темряві» була найкращою книжкою спогадів 1999 року, а «Володіння» увійшло до десяти найкращих книжок 2008 року за версією журналу «More».[7]

Книга «Роки» отримала французьку премію Ренодо́ 2008 року та італійську премію Стрега (італ. Premio Strega) 2016 року, а через рік Ерно була удостоєна премії Marguerite Yourcenar Prize за роботу свого життя.[6]

У 2019 році книга «Роки» також увійшла до короткого списку Букерівської міжнародної премії, судді якої назвали роботу «шедевром, що змінює жанр».[6]

У 2020 році «Нью-Йоркер» зазначив, що понад 20 книг Анні Ерно «були присвячені одному завданню: розкопкам власного життя».[6]

Анні Ерно стала нобелівською лауреаткою з літератури в 2022 році. У Нобелівському комітеті зазначили, премію присудили «за відвагу і клінічну гостроту, з якою вона розкриває коріння, відчуженість і колективні обмеження особистої пам'яті».[8]

Ерно стала першою француженкою, яка отримала літературну премію, і в інтерв'ю шведській телекомпанії SVT сказала, що відчуває за це відповідальність. «Я була дуже здивована… Я ніколи не думала, що це станеться на моєму письменницькому ландшафті. Це велика відповідальність… свідчити, не обов'язково через моє письменство, але свідчити з точністю та справедливістю щодо світу».[6]

Переклади українською[ред. | ред. код]

  • Анні Ерно. Пристрасть: Романи / Пер. з фр. Є. Кононенко. — Київ: Факт, 2002. — 192 с.
  • Анні Ерно. Майдан. Книга, пер. з фр. Ю. Аніпер. — Харків: Фоліо, 2006.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]