Очікує на перевірку

Анні Ерно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анні Ерно
Ім'я при народженніфр. Annie Thérèse Blanche Duchesne[1]
Народилася1 вересня 1940(1940-09-01)[2][3][…] (84 роки)
Лілльбонн, Франція[5]
Країна Франція
Діяльністьписьменниця, вчителька, кінорежисерка
Сфера роботилітературна діяльністьd[6] і література[6]
Alma materUniversité de Rouen-Normandie і Університет Бордо
Мова творівфранцузька
Роки активності1974 — тепер. час
Magnum opusCleaned Outd, La Placed і The Yearsd
Нагороди
Сайт: annie-ernaux.org/fr
CMNS: Анні Ерно у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Анні Ерно (фр. Annie Ernaux), до шлюбу Дюшен (фр. Duchesne); нар. 1 вересня 1940, Лілльбонн) — французька феміністська письменниця, викладачка та режисерка. Її глибинну автобіографічну творчість відносять до жанру автофікшен. Лавреатка Нобелівської премії з літератури 2022 року, викладачка літератури.

Біографія

[ред. | ред. код]

Анні Дюшен народилася, провела дитинство та юність у норманському містечку Івето, де її батьки володіли продуктовою крамницею та невеличким кафе. Походячи із селян, вони почали працювати на заводі, пізніше перейшли у торгівлю. Про шлях батьків письменниця оповідає у відвертих спогадах «Майдан» (фр. La place), удостоєних премії Ренодо 1984 року, та «Жінка».

АннімДюшен навчалася в Руанському університеті, потім у Бордоському університеті. Після навчання у 1971 році здобула диплом викладача літератури. Деякий час працювала над незавершеним дипломним проєктом про французького письменника Маріво.

Викладала французьку літературу в ліцеї в Боннвіллі, в "Колеж д'Евір" в Аннесі-ле-В'є, у Понтуазі, після чого викладала в Національному центрі дистанційної освіти (CNED).

Літературна кар'єра

[ред. | ред. код]

Перша книга Ерно «Порожня шухляда» (фр. Les Armoires videos) вийшла у 1974 році. Це художня оповідь про внутрішній конфлікт героїні між середовищем дрібних крамарів, з я кого вона походить, і світом класичної літератури, який вона пізнає під час навчання. В цій же книжці звучить мотив любовних розчарувань і підпільний аборту, зроблений письменницею в 1964 році, який вона приховувала від своєї родини.[8] У 1984 році Ерно здобула премію Ренодо (фр. Prix Renaudot) за автобіографічну розповідь «Майдан», що ґрунтується на її стосунках з батьком, досвіді дорослішання в маленькому містечку у Франції та подальшому процесі переходу в доросле життя.[9]

У 2000 році Анні Ерно припиняє викладання, щоб повністю присвятити себе письменництву.[8]

Усі книжки Анні Ерно відзначається автобіографічними мотивами. Життя своїх батьків авторка опусує у книгах «Місце» (фр. La place), «Ганьба» (фр. La honte), свій підлітковий вік — у "Те, що вони кажуть, або нічого" (фр. Ce qu'ils disent ou rien), свій шлюб — у «La femme gelée», свої стосунки з коханцем у «Passion simple», свій аборт — у «L'événement», хворобу Альцгеймера — у «Je ne suis pas sortie de ma nuit», смерть своєї матері — у «Une femme» і свій рак грудей — у «L'usage de la photo». Разом з Фредеріком-Івом Жанне Ерно створила книгу «Писання гостре, як ніж» (фр. L'écriture comme un couteau).[9]

Книжки «Жіноча історія», «Чоловіче місце» та «Проста пристрасть» були визнані "видатними книгами" Нью-Йорк таймс, а «Жіноча історія» стала фіналісткою книжкової премії Лос-Анджелес Таймс. Журнал «Publishers Weekly» визнав книгу «Ганьба» найкращою книжкою 1998 року, за версією «Вашингтон пост» книга «Я залишилася в темряві» була найкращою книжкою спогадів 1999 року, а «Володіння» увійшло до десяти найкращих книжок 2008 року за версією журналу «More».[9]

Книга «Роки» отримала французьку премію Ренодо́ 2008 року та італійську премію Стрега (італ. Premio Strega) 2016 року, а через рік Ерно була удостоєна премії ім. Маргеріт Юрсенар.

У 2019 році книга «Роки» також увійшла до короткого списку Букерівської міжнародної премії, члени журі якої назвали роботу «шедевром, що змінює жанр».[8]

У 2020 році «Нью-Йоркер» зазначив, що понад 20 книг Анні Ерно «були присвячені одному завданню: розкопкам власного життя».[8]

Анні Ерно стала нобелівською лауреаткою з літератури у 2022 році. У Нобелівському комітеті зазначили, премію присудили «за відвагу і клінічну гостроту, з якою вона розкриває коріння, відчуженість і колективні обмеження особистої пам'яті».[10]

Анні Ерно стала першою француженкою, яка отримала цю премію, і в інтерв'ю шведській телекомпанії SVT сказала, що відчуває за це відповідальність. «Я була дуже здивована… Я ніколи не думала, що це станеться на моєму письменницькому ландшафті. Це велика відповідальність… свідчити, не обов'язково через моє письменство, але свідчити з точністю та справедливістю щодо світу».[8]

Переклади українською

[ред. | ред. код]
  • Анні Ерно. Пристрасть: Романи / Пер. з фр. Є. Кононенко. — Київ: Факт, 2002. — 192 с.
  • Анні Ерно. Майдан. Книга, пер. з фр. Ю. Аніпер. — Харків: Фоліо, 2006.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://www.enciclopedia.cat/gran-enciclopedia-catalana/annie-ernaux
  2. ↑ Discogs — 2000.
  3. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ Babelio — 2007.
  5. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119012278 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  6. ↑ а б Czech National Authority Database
  7. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. ↑ а б в г д Нобелівську премію з літератури отримала француженка Анні Ерно. BBC News Україна (укр.). Процитовано 6 жовтня 2022.
  9. ↑ а б в Нобелівська премія назвала лавреата з літератури за 2022 рік. chytomo.com (укр.). 6 жовтня 2022. Процитовано 6 жовтня 2022.
  10. ↑ Оголосили лауреата Нобелівської премії з літератури. espreso.tv (укр.). Процитовано 6 жовтня 2022.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Анні Ерно
Французька література Це незавершена стаття про французького письменника чи письменницю.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Анні_Ерно&oldid=43627821