Анн I де Монморансі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Анн I де Монморансі
Anne de Montmorency
Clouet-montmorencyanne.jpg
Народився 15 березня 1493(1493-03-15)
Шантійї
Помер 12 листопада 1567(1567-11-12) (74 роки)
Париж
Громадянство (підданство) Flag of France.svg Франція
Діяльність політик, військовий очільник
Титул герцог
Посада посол
Звання маршал
Конфесія католицтво
Батько Гійом де Монморансі
Мати Ганна По де Ларошпо
Рід Монморансі
Брати, сестри Anne de Montmorency[d], Philippe de Montmorency[d] і Louise de Montmorency[d]
Дружина Мадлен Савойська
Діти 5 синів та 7 доньок
Нагороди
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі
  • Blason-anne-de-montmorency.png

Анн I де Монморансі (фр. Anne de Montmorency; 15 березня 1493 — 12 листопада 1567) — французький військовий та державний діяч, маршал, пер Франції.

Життєпис[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Походив з аристократичного роду Монморансі, який був впливовим у Лангедоку. Син Гійом де Монморансі, французького генерала. Хресною матір'ю була королева Ганна Бретонська. На її честь отримав своє ім'я. Виховувався разом з Франсуа Ангулемським (майбутнім королем) у замку Амбуаз. З цього моменту вони стали друзями.

За Франциска I[ред.ред. код]

Після того, як Франсуа Ангулемський став королем Франциском I кар'єра Монморансі стала стрімко зростати. Він брав участь у битвах при Мариньяно у 1515 році, при Бікокке у 1522 році. У 1522 році отримав звання маршала. У 1525 році був учасником битви при Павії, разом із королем потрапив до іспанського полону, де перебував до 1526 року. Брав участь в укладанні Мадридської угоди 1526 року.

У 1531 році сприяв укладанню договір з папою римським Климентом VII щодо одруження Катерини Медичі з Генріхом Орлеанським 9майбутнім королем Генріхом II). У 1533 році виконував обов'язки батька Катерини під час її весілля з Генріхом.

У 1537 році успішно діяв проти іспанських військ на півночі Франції, де вдалося здобути важливе місто Еден. У 1538 році його було призначено конетаблем Франції. Поступово став схилятися до думки про необхідність союзу з Іспанією. Переконав короля Франциска I щодо необхідності початку перемовин з імператором Карлом V. Внаслідок цього було укладено тимчасовий мир. У 1540 році за пропозицією Монморансі французький король урочисто зустрів імператора в Парижі, а також відмовився підтримувати нідерландських заколотників. Втім пропозиції Карла V приголомшили Франциска I — в обмін на частину Нідерландів пропонувалося відмовитися від будь-яких володінь в Італії. Це було неприйнятно для Франції. Тому Франциск I відсторонив Монморансі від усіх посад та заборонив з'являтися при дворі.

За Генріха II[ред.ред. код]

Анн де Монморансі повернувся до королівського двору після вступу на трон Генріха II у 1547 році. З цього моменту став найближчим та найвпливовішим радником, багато в чому сприяв королівській коханці Діані де Пуатьє. У 1548 році придушив повстання у Бордо. У 1550 році брав участь в укладанні Булонської угоди з Англією. У 1551 році отримав титул герцога та звання пера Франції. У 1552 році захопив міста Мец, Туль Верден, завдавши поразки імперській армії. Водночас намітилося протистояння з родиною Гізів, яка наполягала на продовження війни до перемоги на відміну від Монморансі, який схилявся до миру з Іспанією. Тим не менше у 1556 році конетабль вміло діяв проти іспанських та імператорських військ, що змусила останніх відступити з території Франції. 5 лютого цього року у Воселі було укладено перемир'я.

У 1557 році розпочався новим етап війни. Монморансі зазнав поразки при Сен-Кантені й потрапив у полон. Перебуваючи у полоні тиснув на короля, щоб той погодився замиритися з Іспанією на будь-яких умовах. Зрештою у 1559 році було укладено Като-Камбрезійський мирний договір.

Останні роки[ред.ред. код]

Після повернення до Франції й смерті Генріха II змушений був поступитися владою Гізам, родичам нового короля Франциска II. Після смерті останнього повернувся до Парижа. В умовах посилення гугенотів 7 квітня 1761 року уклав угоду з Франсуа де Гізом та маршалом Сант-Андре щодо спільних дій на захист католицизму. Відтоді Монморансі знову став одним з найвпливовіших людей у Франції: фактично керував усіма військами королівства. Був прихильником крутих заходів щодо кальвіністів (гугенотів). Вітав різанину у Вассі. У 1562 році разом з Франсуа де Гізом завдав поразки гугенотам у битві при Дре. У 1567 році знову розбив армію протестантів у битві при Сен-Дені, але був смертельно поранений. Королівський лікар Амбуаз Паре нічого вже не міг зробити. Помер 12 листопада 1567 року.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Мадлен (1510—1586), донька Рене Савойського.

Діти:

  • Елеонора (1528—1556)
  • Жанна (1528—1596)
  • Ганна (1529—1588), абатиса монастиря Трійці в Кані
  • Франсуа (1530—1579), 2-й герцог де Монморансі
  • Катерина (1532—д/н)
  • Анрі (1534—1614), 3-й герцог де Монморансі
  • Луїза (1535—д/н)
  • Шарль (1537—1612), сеньйор де Мерю, герцог де Дамвіль
  • Мадлен (1537—1598), абатиса монастиря Трійці в Кані після своєї сестри Ганни
  • Габріель (1541—1562)
  • Гійом (1544—1593), сеньйор де Торе
  • Марія де Монморансі (1546—д/н)

Джерела[ред.ред. код]

  • Glenn Richardson — Anne de Montmorency: Great Master, Great Survivor (History Today September 2002) (англ.)
  • Thierry Rentet, Le roi, le Grand Maître et les fidèles: Les réseaux d'Anne de Montmorency, Grand Maître de France, vers 1530, thèse de doctorat sous la dir. de Robert Muchembled, Université Paris 13, 2001. (фр.)