Анн I де Монморансі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анн I де Монморансі
фр. Anne de Montmorency
Clouet-montmorencyanne.jpg
Народився 15 березня 1493(1493-03-15)
Шантійї
Помер 12 листопада 1567(1567-11-12) (74 роки)
Париж
·загиблий у бою
Громадянство
(підданство)
Bannière de France style 1500.svg Франція
Діяльність політик, військовий очільник
Володіє мовами французька[1]
Учасник Війна Камбрейської ліги
Титул герцог
Посада посол і міністр
Військове звання маршал
Конфесія католицтво
Рід Монморансі
Батько Гійом де Монморансі
Мати Ганна По де Ларошпо
Брати, сестри  • Anne de Montmorency[d], Philippe de Montmorency[d] і Louise de Montmorency[d]
У шлюбі з Мадлен Савойська
Діти 5 синів та 7 доньок
Нагороди
Герб

Анн I де Монморансі (фр. Anne de Montmorency; 15 березня 1493 — 12 листопада 1567) — французький військовий та державний діяч, маршал, пер Франції.

Життєпис[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Походив з аристократичного роду Монморансі, який був впливовим у Лангедоку. Син Гійом де Монморансі, французького генерала. Хресною матір'ю була королева Ганна Бретонська. На її честь отримав своє ім'я. Виховувався разом з Франсуа Ангулемським (майбутнім королем) у замку Амбуаз. З цього моменту вони стали друзями.

За Франциска I[ред. | ред. код]

Після того, як Франсуа Ангулемський став королем Франциском I кар'єра Монморансі стала стрімко зростати. Він брав участь у битвах при Мариньяно у 1515 році, при Бікокке у 1522 році. У 1522 році отримав звання маршала. У 1525 році був учасником битви при Павії, разом із королем потрапив до іспанського полону, де перебував до 1526 року. Брав участь в укладанні Мадридської угоди 1526 року.

У 1531 році сприяв укладанню договір з папою римським Климентом VII щодо одруження Катерини Медичі з Генріхом Орлеанським, майбутнім королем Генріхом II). У 1533 році виконував обов'язки батька Катерини під час її весілля з Генріхом.

У 1537 році успішно діяв проти іспанських військ на півночі Франції, де вдалося здобути важливе місто Еден. У 1538 році його було призначено конетаблем Франції. Поступово став схилятися до думки про необхідність союзу з Іспанією. Переконав короля Франциска I щодо необхідності початку перемовин з імператором Карлом V. Внаслідок цього було укладено тимчасовий мир. У 1540 році за пропозицією Монморансі французький король урочисто зустрів імператора в Парижі, а також відмовився підтримувати нідерландських заколотників. Втім пропозиції Карла V приголомшили Франциска I — в обмін на частину Нідерландів пропонувалося відмовитися від будь-яких володінь в Італії. Це було неприйнятно для Франції. Тому Франциск I відсторонив Монморансі від усіх посад та заборонив з'являтися при дворі.

За Генріха II[ред. | ред. код]

Анн де Монморансі повернувся до королівського двору після вступу на трон Генріха II у 1547 році. З цього моменту став найближчим та найвпливовішим радником, багато в чому сприяв королівській коханці Діані де Пуатьє. У 1548 році придушив повстання у Бордо. У 1550 році брав участь в укладанні Булонської угоди з Англією. У 1551 році отримав титул герцога та звання пера Франції. У 1552 році захопив міста Мец, Туль Верден, завдавши поразки імперській армії. Водночас намітилося протистояння з родиною Гізів, яка наполягала на продовження війни до перемоги на відміну від Монморансі, який схилявся до миру з Іспанією. Тим не менше у 1556 році конетабль вміло діяв проти іспанських та імператорських військ, що змусила останніх відступити з території Франції. 5 лютого цього року у Воселі було укладено перемир'я.

У 1557 році розпочався новим етап війни. Монморансі зазнав поразки при Сен-Кантені й потрапив у полон. Перебуваючи у полоні тиснув на короля, щоб той погодився замиритися з Іспанією на будь-яких умовах. Зрештою у 1559 році було укладено Като-Камбрезійський мирний договір.

Останні роки[ред. | ред. код]

Після повернення до Франції й смерті Генріха II змушений був поступитися владою Гізам, родичам нового короля Франциска II. Після смерті останнього повернувся до Парижа. В умовах посилення гугенотів 7 квітня 1761 року уклав угоду з Франсуа де Гізом та маршалом Сант-Андре щодо спільних дій на захист католицизму. Відтоді Монморансі знову став одним з найвпливовіших людей у Франції: фактично керував усіма військами королівства. Був прихильником крутих заходів щодо кальвіністів (гугенотів). Вітав різанину у Вассі. У 1562 році разом з Франсуа де Гізом завдав поразки гугенотам у битві при Дре. У 1567 році знову розбив армію протестантів у битві при Сен-Дені, але був смертельно поранений. Королівський лікар Амбуаз Паре нічого вже не міг зробити. Помер 12 листопада 1567 року.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Мадлен (1510—1586), донька Рене Савойського.

Діти:

  • Елеонора (1528—1556)
  • Жанна (1528—1596)
  • Ганна (1529—1588), абатиса монастиря Трійці в Кані
  • Франсуа (1530—1579), 2-й герцог де Монморансі
  • Катерина (1532—д/н)
  • Анрі (1534—1614), 3-й герцог де Монморансі
  • Луїза (1535—д/н)
  • Шарль (1537—1612), сеньйор де Мерю, герцог де Дамвіль
  • Мадлен (1537—1598), абатиса монастиря Трійці в Кані після своєї сестри Ганни
  • Габріель (1541—1562)
  • Гійом (1544—1593), сеньйор де Торе
  • Марія де Монморансі (1546—д/н)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Glenn Richardson — Anne de Montmorency: Great Master, Great Survivor (History Today September 2002) (англ.)
  • Thierry Rentet, Le roi, le Grand Maître et les fidèles: Les réseaux d'Anne de Montmorency, Grand Maître de France, vers 1530, thèse de doctorat sous la dir. de Robert Muchembled, Université Paris 13, 2001. (фр.)
  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.