Анодування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карабіни, поверхневий шар, яких отриманий методом анодного оксидування

Анодува́ння (анодне окислення, анодне оксидування[1]) — процес електролітичного окиснення, при якому поверхневий шар металу, наприклад алюмінію, магнію, цинку та сплавів на їх основі, перетворюється в покриття (оксидну плівку) з захисними, декоративними чи функційними властивостями[1]. Метал для анодування в електролізері виступає анодом.

Утворена анодна оксидна плівка (завтовшки 1…200 мкм) захищає метал від корозії, має електроізоляційні властивості, покращує зовнішній вигляд виробу, корозійну стійкість, стійкість до стирання, поверхневу твердість тощо. Метод застосовується у машинобудуванні (для захисту виробів від корозії), приладобудуванні (для декоративного оздоблення і захисту приладів від механічного та хімічного впливу), у виробництві деталей літаків, радіоапаратури тощо.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б ДСТУ 2491-94 Покриття металеві та неметалеві неорганічні. Терміни та визначення.

Джерела[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Глосарій термінів з хімії // Й. Опейда, О. Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Донецьк : Вебер, 2008. — 758 с. — ISBN 978-966-335-206-0.
  • Аверьянов Е. Е. Справочник по анодированию. — М.: Машиностроение, 1988. — 224 с. — ISBN 5-217-00273-5. (рос.)
  • Юнг Л. Анодные оксидные пленки. — Л.: Энергия, 1967. — 232 с. (рос.)