Нервова анорексія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нервова анорексія
Спина хворої на нервову анорексію
Спина хворої на нервову анорексію
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 F50.1F50.2
Нервова анорексія у Вікісховищі?

Нервова аноре́ксія (лат. anorexia nervosa, грец. ανορεξία νευρική) — хвороба, що характеризується критичним зниженням маси тіла, часто небезпечним для життя, тяжкою втратою апетиту.

Причини[ред.ред. код]

Хвороба часто виникає на нервовому ґрунті (вона ж — невротична анорексія), особливо у дівчат і молодих жінок, одержимих бажанням схуднути. Нервову анорексію часто супроводжує підвищене почуття голоду, булімія.

Це розлади харчування, які можуть мати доволі подібні вияви і різне походження (іноді ендокринологічне, іноді психологічно-психіатричне, іноді терапевтичне). В основі психіатричного генезу нервової анорексії нерідко лежить спотворене уявлення про власне тіло та змінене ставлення до процесу харчування.

Хвороба найчастіше трапляється в осіб жіночої статі і виявляється «добровільним» схудненням. Здебільшого все починається в підлітковому віці, особливо в періоді статевого дозрівання. Дитина починає худнути, апетит зникає, навіть виникає відраза до їжі, починаються розлади менструального циклу. І все це супроводжується підвищеною, збудженою фізичною активністю. Людині здається, що її вага надмірна, і така особа починає багато часу присвячувати різним дієтам. Часто виникають вкрай патологічні типи поведінки, наприклад провокування блювання, приховування їжі, надмірні виснажливі фізичні вправи, навіть зловживання проносними, сечогінними препаратами та засобами, що пригнічують апетит.

Родинна модель нервової анорексії вказує на таку сім'ю підвищеного ризику виникнення цієї хвороби:

  1. Так звана порядна родина високого культурно-освітнього рівня, де батьки творять стабільну пару. Батько найчастіше є емоційним суб'єктом, часто дуже амбітним, натомість мати надмірно дбає про дітей, захищає доньку від усіх можливих небезпек. У такій сім'ї дитина з нервовою анорексією росте іноді з амбіціями, проте завжди з почуттям непотрібності. Часто анорексична поведінка виступає як форма протесту проти влади матері чи, рідше, батька. Отже, психолог, оцінюючи хвору на нервову анорексію, мусить спершу дослідити стосунки, які панують у родині.
  2. Родина, в основі якої лежить конфлікт між матір'ю та донькою, в якому донька заперечує в собі все жіноче й материнське. Часто матері дівчаток, які мають аноректичні прояви, є жорсткими, суворими у вихованні дітей. Такі мами нерідко «мають по декілька чоловіків» і є «чоловіком без чоловічих ознак».

Класифікація[ред.ред. код]

Сучасна психіатрична класифікація розрізняє два типи нервової анорексії:

  1. перший тип — «рестриктивний» — відзначається обмеженням споживання їжі без застосування проносних чи провокування блювання;
  2. другий тип — «проносний», при якому з'являються згадані вище вчинки. Страх поповніти не зменшується. Особа постійно бачить себе надто опасистою, навіть тоді, коли починає нагадувати собою кістяк. Серцебиття стає рідким, тиск крові знижується, втрачається статевий потяг, починається облисіння. Такий стан треба диференціювати з органічним захворюванням — синдромом Симондса (пухлина в гіпофізі), при якому, як звичайно, спочатку виникає схуднення, без втрати апетиту, який іноді може навіть не порушуватись.

Етапи розвитку нервової анорексії[ред.ред. код]

Ззовні часто все розпочинається з невинного бажання схуднути. Для дітей підліткового віку дуже важливою є зовнішність. І найменші відхилення від надуманої норми стають для них катастрофою. Для початку — легка дієта, дотримання якої з першого разу може завершитися невдачею. Відтак дитина замикається в собі, їй здається, що батьки не розуміють її, друзі глузують, а той, хто їй подобається, не звертає на неї уваги.

Під час другої спроби схуднути підліток психологічно готує себе до того, що доведеться боротися з неабияким фізичним бажанням з'їсти щось — і тоді харчі стають ворогом. Якщо не вдається побороти бажання з'їсти бодай найменшу канапку, з'являється інший план. Він полягає в тому, що дівчинка починає виснажувати організм надмірними фізичними навантаженнями, а також активно спричиняти блювання після їжі. Зазвичай батьки неправильно поводяться, помітивши, що з їхньою дитиною щось коїться. Замість того щоб вислухати проблеми та «душевні болі» свого чада, вони влаштовують скандали з різними докорами. Таким чином хворий вбачає в батьках перших ворогів на своєму шляху. Дитина відразу ж перестає довіряти рідним, і чимраз більше на неї тиснути, то більше вона віддалятиметься. Жодні переконування чи вмовляння почати їсти не дадуть результатів. Понад те, якщо хворому постійно говорити про їжу, це лише може погіршити ситуацію і ще більше віддалити від рідних, котрі хочуть допомогти, проте не знають як.

Згодом у хворого на нервову анорексію порушується обмін речовин, відбуваються гормональні зміни, дуже випадає волосся, в дівчат припиняється менструальний цикл. Попри те, що відмова від їжі стає небезпечною для життя, дитина не змінює своєї поведінки та відмовляється визнати себе хворою. Якщо батьки помітили якісь вияви нервової анорексії, то потрібно звертатися за допомогою до лікарів. До тих, які знаються на цій проблемі, або хоча б стикалися. Також потрібно звертатися до психологів, які, можливо, змінять погляди хворого на свої пропорції та масу тіла.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

захворювання Це незавершена стаття про хворобу, синдром або розлад.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Псі Це незавершена стаття з психології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.