Анрі Лефевр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анрі Лефевр
фр. Henri Lefebvre
Henri Lefebvre 1971.jpg
Народження 16 червня 1901(1901-06-16)[1][2][…]
Ажетмо
Смерть 29 червня 1991(1991-06-29)[4][5][…] (90 років)
Наварренкс
Громадянство Франція
Знання мов
  • французька[4]
  • Діяльність
  • політик, соціолог, викладач університету, літературний критик, учасник французького Руху Опору, географ
  • Викладав Страсбурзький університет[d] і Університет Париж X Нантер
    Школа / Традиція Континентальна філософія
    Західний марксизм
    Гегеліанство Марксизм
    Основні інтереси Повсякденне життя, діалектика, відчуження, містифікація, суспільний простір, урбанізм, сучасність, література, історія
    Значні ідеї Критика повсякденного життя, теорія моментів, ритмоаналіз, право на місто, виробництво суспільного простору
    Вплинув Гі Дебор, Жан Бодрійяр, Michel de Certeau, David Harvey, Raoul Vaneigem, Edward Soja, Fredric Jameson, the Situationist International, Mark Poster, Neil Smith, Jean-Paul Sartre
    Alma mater Паризький університет
    Зазнав впливу
  • Карл Маркс, Георг В. Ф. Гегель, Фрідрих Ніцше, Фрідрих Енгельс, Володимир Ленін, Мартін Гайдеґґер, Гастон Башляр, Ролан Барт, Франсуа Рабле, Жан-Жак Руссо, Геракліт, Моріс Мерло-Понті
  • Відомі студенти Mario Gabiria Labartad
    Історичний період філософія 20-го сторіччя
    Партія Французька комуністична партія
    Конфесія атеїзм

    CMNS: Анрі Лефевр у Вікісховищі

    Анрі Лефевр (фр. Henri Lefebvre; 16 червня 1901 року — 29 червня 1991 р.) — французький марксистський філософ і соціолог, найбільш відомий за новаторську критику повсякденного життя, розроблені ідеї права на місто та виробництва соціального простору, а також за свою роботу з діалектики, відчуження, критики сталінізму, екзистенціалізму та структуралізму. За свою плідну кар'єру Лефевр написав понад 60 книг і 300 статей.[7] Він заснував або брав участь у заснуванні кількох інтелектуальних та академічних журналів: Philosophies, La Revue Marxiste, Arguments, Socialisme ou Barbarie, Espaces et Sociétés.[8]

    Біографія[ред. | ред. код]

    Лефевр народився у місті Хагетмау, Франція. Вивчав філософію в Паризькому університеті (Сорбона), який він закінчив у 1920 році. З 1924 року він працював з Полом Нізаном, Норбером Гутерманом, Жоржем Фрідманом, Жоржем Політцером і П'єром Моранжем у складі групи Філософії, шукаючи «філософську революцію». Після співпраці з сюрреалістами, дадаїстами та іншими групами, Філософії перейшли до ідей Французької комуністичної партії.

    Лефевр приєднався до ФКП у 1928 році і став одним з найвидатніших французьких марксистських інтелектуалів другої чверті 20-го століття, перш ніж приєднатися до руху французького опору.[9] У 1944—1949 роках — він був директором «Radiodiffusion Française», французького радіо в Тулузі. Одна з його найвпливовіших робіт цього часу — антисталінський матеріал про діалектику під назвою «Діалектичний матеріалізм» (1940). У 1947 році Лефевр опублікував свій перший том «Критики повсякденного життя».[10] Його робота над методом була схвалена і пізніше запозичена Жаном-Полем Сартром у "Critique de la raison dialectique" (1960). Під час тридцятирічного перебування у ФКП Анрі обирали для публікації критичних атак на теоретиків суперечних ідей, особливо проти екзистенціалістів: Сартра та колишнього колеги Лефевра, Нізана[11]. Наприкінці 1950-х його самого виключили з партії через теоретичну та політичну ортодоксальність. Таким чином, Лефевр з одного з найголовніших інтелектуалів ФКП став одним із найбільших критиків політики партії (наприклад, відсутності позиції ФКП щодо Війни в Алжирі, і в загальному — підтримки сталінізму) і її ідей (зокрема структуралізму, особливо ідей Луї Альтюссера).[12]

    У 1961 р. Лефевр став професором соціології у Страсбурзькому університеті, і у 1965 р. перейшов до нового університету в Нантеррі.[13] Він був одним з найбільш шанованих професорів університету, і вплинув на повстання студентів у травні 1968 року, яке він пізніше аналізував. У 1968 р. у книзі «Le Droit à la ville»[14] Лефевр представляє поняття права на місто (публікація книги передує повстанням у травні 1968 р.). Після виходу цієї книги Лефевр написав кілька впливових праць про міста, урбанізм і простір, серед них «Виробництво простору» (La production de l'espace, 1974), яка стала однією з найбільш впливових і цитованих робіт теорії урбанізму. На початку 1970-х років Лефевр вже опублікував одні з перших критичних коментарів до ідей постструктуралістів, особливо Мішеля Фуко. Протягом наступних років він брав участь у групі редакторів «Аргументів», журналу «Нових лівих», що познайомив французьку громадськість з центральноєвропейським ревізіонізмом.[15]

    Лефевр помер у 1991 році. Журнал «Радикальна філософія» у його некролозі вшанував довгу і складну кар'єру та вплив Анрі:

    найплідніший з французьких марксистських інтелектуалів помер у ніч з 28 на 29 червня 1991 року, менше ніж через два тижні після свого дев'яностого дня народження. Протягом його тривалої кар'єри його ідеї кілька разів входили і виходили з моди і впливали на розвиток не тільки філософії, але й соціології, географії, політології та літературознавства.

    Критика повсякденного життя[ред. | ред. код]

    Одним з найважливіших внесків Лефевра є ідея «критики повсякденного життя», яку він започаткував у 30-х роках. Лефевр визначав повсякденне життя діалектично як перетин «ілюзії та істини, сили та безпорадності; перетин того, що людина контролює, і того, що людина не контролює»[16]. У повсякденному житті відбувається постійно трансформуючий конфлікт між різноманітними, специфічними ритмами: між поліритмами тіла, фізіологічними (природними) ритмами та соціальними ритмами.[17] Коротше кажучи, повсякденність була тим простором, в якому відбувалося все життя, і поза яким проходили всі роздроблені, окремі події.[18] Хоча тема повсякденності була представлена у багатьох роботах Лефевре, найбільш яскраво вона була викладена в тритомному дослідженні «Критики повсякденного життя».

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118570900 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
    2. SNAC — 2010.
    3. Babelio — 2007.
    4. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    5. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118570900 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
    6. SNAC — 2010.
    7. Shields, Rob (1999). Lefebvre Love and Struggle. Routledge. ISBN 978-0-415-09370-5. 
    8. Caves, R. W. (2004). Encyclopedia of the City. Routledge. с. 427. ISBN 9780415252256. 
    9. Mark Poster, 1975, Existential Marxism in Postwar France: From Sartre to Althusser, Princeton University Press
    10. Lefebvre on the Situationists: AnInterview. Процитовано 17 May 2016. 
    11. Radical Philosophy - Obituaries/Profiles - Spring 1992. web.archive.org. 2003-06-26. Процитовано 2020-04-04. 
    12. Henri Lefebvre and Leszek Kołakowski. Evolution or Revolution; F. Elders (ed.), Reflexive Water: The Basic Concerns of Mankind, London: Souvenir. pp. 199—267. ISBN 0-285-64742-3
    13. Préface de : Henri Lefebvre, Critique of Everyday Life. Volume III. (1981). Архів оригіналу за 8 June 2016. Процитовано 17 May 2016. 
    14. Mark Purcell, Excavating Lefebvre: The right to the city and its urban politics of the inhabitant, GeoJournal 58: 99–108, 2002.
    15. Gombin, Richard (1971). The Origins of Modern Leftism. Penguin. ISBN 978-0-14-021846-6. , p40
    16. Lefebvre, Henri (1947). The Critique of Everyday Life. Verso. ISBN 978-1844671946. , p40
    17. Lefebvre, Henri; Regular, Catherine (2004). Rhythmanalysis. Continuum. ISBN 978-0826472991. 
    18. Préface à : Henri Lefebvre, Critique of Everyday Life. Volume I. Introduction. Архів оригіналу за 8 June 2016. Процитовано 17 May 2016.