Анрі Луї Ле Шательє
| Анрі Луї Ле Шательє | |
| фр. Henri Louis Le Chatelier | |
 |
|
| Народився | 8 жовтня 1850 Париж |
|---|---|
| Помер | 17 вересня 1936 (85 років) Мірибель-лез-Ешель |
| Громадянство |  Франція |
| Галузь наукових інтересів | фізик та хімік |
| Заклад | Політехнічна школа |
| Відомий завдяки: | Принцип Лешательє — Брауна |
| Нагороди | медаль Деві |
Анрі Луї Ле Шательє (фр. Henri Louis Le Chatelier; 8 жовтня 1850, Париж - †17 вересня 1936, Мірибель-лез-Ешель) - французький фізик та хімік.
Біографія[ред. • ред. код]
Його батько, гірничий інженер, який брав участь у будівництві французьких залізниць, з раннього віку прищеплював синові любов до наук. Ле Шательє навчався в колежі Роллан в Парижі, Політехнічній школі та Вищій гірничій школі. Одночасно він працював у лабораторії А. Е. Сент-Клер Девіля і слухав лекції в Колеж де Франс. Крім природничих наук, Ле Шательє із захопленням займався питаннями релігії і древніми мовами. Після закінчення гірничої школи Ле Шательє працював гірничим інженером в Алжирі і Безансоні. З 1877 по 1919 р. Ле Шательє був професором Паризької Вищої гірничої школи, де викладав загальну і технічну хімію. Він був також професором кафедри загальної хімії в Колеж де Франс (1898-1907), професором Паризького університету (1907-1925).
В 1907 р. був обраний членом Паризької академії наук.
Наукова діяльність[ред. • ред. код]
Більшість робіт Ле Шательє присвячені прикладним проблем; він був одним з перших хіміків, що систематично проводили фундаментальні дослідження металургійних і хіміко-технологічних процесів. З 1880 р. Ле Шательє займався проблемою випалення і затвердіння цементу; дослідження, що були на той час не дозволяли пояснити перебіг цих складних процесів. На основі своїх досліджень він створив теорію затвердіння цементу, інакше теорію «кристалізації» (його монографія «Кремнезем і силікати" перекладена на російську мову І.Ф. Пономарьовим, вчені в листуванні обговорювали проблеми кристалізації цементу ). У 1881 р. разом з М. Бертло та Ф. Малларом він зайнявся дослідженням процесів займання, горіння і вибуху. Ці дослідження привели його до створення оригінального способу визначення теплоємності газів при високих температурах. Вивчаючи процеси, що проходять в доменних печах, і стикаючись з необхідністю вимірювання високих температур, Ле Шательє в 1886 р. розробив пірометр - оптичний прилад, що вимірює температуру розжарених тіл по їх кольору. Він також удосконалив методику дослідження металів і сплавів і створив металографічний мікроскоп (1897), за допомогою якого можна було вивчати будову непрозорих об'єктів.
В 1884 р. Ле Шательє сформулював принцип динамічної рівноваги, нині носить його ім'я (незалежно від Ле Шательє цей принцип сформулював в 1887 р. К. Ф. Браун). Згідно з цим принципом, система, що перебуває в стані стійкої хімічного рівноваги, при зовнішній дії (зміні температури, тиску, концентрації реагуючих речовин і т.д.) прагне повернутися в стан рівноваги, компенсуючи наданий вплив. Принцип Ле Шательє — Брауна використовується для моделювання різних технологічних процесів [1]. У 1894 р. він вивів рівняння, що встановлює залежність між розчинністю, температурою процесу і теплотою плавлення речовини. Незалежно від Ф. Габера в 1901 р. Ле Шательє знайшов умови синтезу аміаку.
За активної участі Ле Шательє фізична хімія і хімічна технологія перетворилися на самостійні, що активно розвиваються галузі науки. Ле Шательє був удостоєний багатьох нагород: в 1886 р. він став кавалером ордена Почесного легіону, в 1916 р. отримав медаль Деві Лондонського королівського товариства.
Джерела[ред. • ред. код]
- Биографии великих химиков. Перевод с нем. под редакцией Быкова Г. В. — М.: Мир, 1981. 320 с.
- Волков В.А., Вонский Е.В., Кузнецова Г.И. Выдающиеся химики мира. — М.: ВШ, 1991. 656 с.
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ Строгий (хоча лише словесний, без формул) висновок скороченого принципу Ле Шательє-Брауна по суті міститься в роботі Ґіббса «Про рівновагу гетерогенних речовин», чому присвячена стаття А. І. Русанова і М.М. Шульца (1960) ~ htk / histart.htm Русанов А. І., Шульц М. М. Вісник Ленінградського університету. 1960. № 4. С. 60-65
