Антверпенська школа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Антверпенська школа (нід. Antwerpse School) — умовна назва художньої школи, що існувала впродовж декількох століть в місті Антверпен, нині Бельгія.

Історичні дані[ред. | ред. код]

Перший антверпенський дереворитник. «Покладання Христа у труну», 1487 р., приватна збірка
Пауль Бріль. Фреска в Ватикані, Секретний архів.
Пауль Бріль."Пейзаж з портом", 1610, Галерея Боргезе, Рим.

На початку 16 століття місто Антверпен, порт і промисловий центр, остаточно перехопив економічне значення у міста Брюгге. Підвищення матеріального стану мешканців, тісні зв'язки герцогства Брабант з Італією, її відомими на той час економічними і мистецькими центрами сприяли перетворенню Антверпена на значний мистецький осередок. Вже на початку 16 століття була закладена релігійна, бізнесова і художня традиція — традиція відвідин Неаполя, Риму, менше Венеції. В 17 столітті на перші місця вийшли Рим та Генуя, остання була найбільш пов'язана з підіспанськими Південними Нідерландами (Фландрією) як бізнесово, так і в художньому плані. Тут роками працювали Пітер Пауль Рубенс, Антоніс ван Дейк. А художники брати з Фландрії Лукас та Корнеліс де Валь створили в Генуї навіть власну майстерню.

В Антвепені виникає власна гільдія Святого Луки, яка стане значним мистецьким осередком і фаховим закладом художників міста з довгим терміном існування. Особливістю гільдії була здатність визнавати своїми членами жінок-художниць, на що наважувалась далеко не кожна гільдія, серед її членів — Клара Петерс. Гільдія проіснувала до 19 століття, хоча її значення поступово зменшувалося у зв'язку з формуванням і зміцненням Академій мистецтв, що поєднали функції гільдії Св. Луки та художньої школи.

Вже в 16 столітті представники антверпенської школи досягли помітних успіхів, хоча були розділені на дві значні гілки -

Могутні реалістичні настанови нідерландського мистецтва не дозволили органічно поєднувати маньєристичні впливи з національним реалізмом, який залишався яскраво відтвореним в місцевому портретному та побутовому жанрі ( Пітер Артсен, Франс Флорис,). Але маньєристичні впливи переважали в створенні творів біблійної тематики та в міфологічних і алегоричних композиціях.

Пізніше могутня реалістична традиція переважатиме і зробить можливим наближення національного мистецтва до демократичної гілки італійського бароко — італійського караваджизму, знахідки якого не оминуть Рубенса, Теодора Ромбоутса, Пітера ван Моля, Теодора ван Луна, Герарда Дюфе.

Як і італійські митці, представники антверпенської школи робили фрески, хоча олійний живопис — переважав, були схильні до декоративних розписів. В 17 столітті аристократичні верства Голландії, де декоративний живопис не отримав поширення і не був розвинений, зверталися за створеням декоративних стінописів саме до фламандських майстрів. Важливою особливістю національного мистецтва у Фландрії було створення тканих фресок-килимів. Тому до створення картонів під майбутні килими-арраси була залучена найкраща частина художників антверпенської школи, їх робили Корнеліс Схют, Бернард ван Орлей, Пітер Кук ван Альст, Рубенс, Якоб Йорданс, Йоос де Момпер, Давід Тенірс молодший. Майстри гобеленів з Фландрії були запрошені також у Рим, де працювали роками.

Гобелен Сім вільних мистецтв за картоном Корнеліса Схюта. Брюгге, варіант в Ермітажі.

Універсально обдаровані митці[ред. | ред. код]

Будинок Рубенса в Антвнрпені, власні добудови в стилі бароко

Як і серед представників інших мистецьких шкіл або художніх течій, антверпенська школа має власних універсально обдарованих митців. Серед них - Пітер Кук ван Альст, що працював автором картонів до вітражів і аррасів-килимів, перекладачем з французької книг про архітектуру, скульптором і художником релігійних картин. До складу антверпенської школи логічно зараховують художника і архітектора Корнеліса Флориса де Вріндта (1513/14 - 1575), що робив проекти ювелірних виробів і оздоби - орнаменти до надгробків, займався меморіальною скульптурою, працював архітектором на будівництві ратуші Антверпена та Ганзейського будинку в його портовій ділянці, знакових споруд свого часу. До антверпенської школи належить і художник, представник нідерландського маньєризму - Венцеслав Кобергер (1557 - 1634), який більше уславився як архітектор і в Італії, і у Фландрії, представник фламандського бароко в архітектурі.

Унікальною по значенню для фламандського мистецтва 17 століття була діяльність П.П. Рубенса. Напади хвороби і дипломатична діяльність часто дошкуляли митцю, спонукали залучати до виконання творів чисельних учнів і помічників. Це сприяло як поширенню настанов бароко в національному мистецтві, так і створенню колосальної кількості творів мистецтва, серед яких -

  • титульні листи до антверпенських видань друкаря Плантена
  • вівтарні композиції
  • портрети
  • картони до аррасів
  • вироби зі скла та шкіри
  • парадна зброя
  • меблі
  • ювелірні вироби зі срібла
  • скульптура з мармуру, бронзи, дерева, слонової кістки
  • гравюри з картин Рубенса, які робили брати Больверт, Понтіус, Ворстерман.

Картони Рубенса до гобеленів та виткані килими[ред. | ред. код]

Відомі представники 16 століття[ред. | ред. код]

Йоос ван Клеве. Засвоєння настанов Леонардо — Монна Ванна.

Відомі представники 17 століття[ред. | ред. код]

Франс Франкен молодший. «Пам'ятай про смерть»
Йос ван Красбек. «Картярі», Музей Пола Гетті, Лос-Анжелес.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Рубенс, «Автопортрет з Ізабеллою Брант»
  • Никулин Н. «Нидерландская живопись 15-16 веков в Эрмитаже», Л, «Аврора», 1972
  • Всеобщая история искусств. — Т.4. — М., 1963.
  • Hocke G.R. Die Welt als Labyrinth. Manier und Manie in der europaischen Kunst. — Hamburg, 1957—1959. — T. 1-2.
  • Briganti G. La Maniera italiana. — Roma, 1961.
  • Shearman J. Mannerism. — Harmondsworth, 1967.
  • Würtenberger F. Der Manierismus. Der europäische Stil des sechzehnten Jahrhunderts. — Wien, 1979.
  • Pinelli A. La bella maniera. — Torino, 1993.
  • Barilli R. Maniera moderna e manierismo. — Milano, 2004.
  • Тананаева Л. И. Некоторые концепции маньеризма и изучение искусства Восточной Европы конца XVI и XVII века // «Советское искусствознание». — М.: 1987. — Вып. 22. — С. 123—167.
  • Тананаева Л. И. Рудольфинцы: Пражский художественный центр на рубеже XVI—XVII вв. — М.: Наука. — 1996.
  • Caravaggio and His Followers, Furora Art Publishers. — Leningrad, 1975 (англ.)
  • Микеланджело да Караваджо. Документы.воспоминания современников. М, «Искусство», 1975 (рос)