Антикомуністична добровольча міліція
| Антикомуністична добровольча міліція | |
 | |
| Участь у військовому конфлікті | Друга світова війна |
|---|---|
 Антикомуністична добровольча міліція у Вікісховищі | |
Антикомуністична добровольча міліція (італ. Milizia Volontaria Anti Comunista, MVAC) — місцеві допоміжні мілітаризовані з'єднання, що складалися з четників та словенських антипартизанських угруповань в окупованих Італією районах Югославії. Цю назву застосовували також по відношенню до аналогічних словенських допоміжних з'єднань, розташованих в анексованих Італією частинах Словенії, та чорногорських з'єднань у Чорногорії. Мала яскраве католицьке та фашистське забарвлення.
Історія[ред. | ред. код]
Антикомуністична добровольча міліція формально була створена після укладення 19 червня 1942 італо-хорватської угоди, підписаної Маріо Роаттою і Анте Павеличем.[1] 23 червня 1942 за допомогою лідера четників Ілії Трифуновича-Бірчанина[en] італійці сформували перші бойові одиниці Антикомуністичної добровольчої міліції задля знищення комунізму.[2] У 1942—43 переважна більшість четників в окупованій Італією території Югославії приєдналася до лав італійських допоміжних загонів міліції та була укомплектована італійцями.[1] Згідно з генералом Джакомо Зануссі, всього в допоміжній міліції перебувало 19-20 тис. четників, озброєних 30 тис. гвинтівок, 500 кулеметами, 100 мортирами, 15 гарматами, мали 250 тис. ручних гранат, 7 млн снарядів; також вони мали 7-8 тис. пар взуття[1].
Починаючи з 1941 загони міліції під командуванням італійських військових діяли в Чорногорії, Боснії і Герцеговині та Лиці; з 1942 — також у Далмації. Саме в останній допоміжні воєнізовані одиниці отримали назву Антикомуністичні добровольчі угруповання, яка стала основною, а згодом — після реорганізації у червні 1942 — і офіційною. З середини 1942 бойові угруповання четників були легалізовані італійським командуванням у Незалежній Державі Хорватія.[3] Ще в червні 1942 близько 4,5 тис. четників діяло на території Чорногорії, а вже 28 лютого 1943 більше 20,5 тис. четників діяло в Незалежній Державі Хорватія.[4]
6 серпня 1942 вже існуючі місцеві допоміжні військові формування чисельністю 7 тис. чоловік на підконтрольній Італії частині Словенії — Добровольча антикомуністична міліція (словен. Prostovoljna protikomunistična milica, bela garda, Vaška straža) та Легіон смерті (словен. Legija Smrti; італ. Legione della Morte) — отримали спільну назву Антикомуністична добровольча міліція, хоча обидві вони зберігали власні специфічні характеристики.
За планами, антикомуністична добровольча міліція мала бути організована в єдину Словенську Національну Армію (словен. Slovenska Narodna Vojska), однак цим планам не вдалося здійснитися. Після капітуляції Італії у серпні 1943 угруповання було частково знищене прокомуністичними партизанами. Учасники формування, що залишилися в живих, перебралися до територій, окупованих Третім Рейхом.[5]
Бойові одиниці[ред. | ред. код]
| Одиниця | Православні | Католики | Мусульмани | Загалом | Одиниці | Дивізіони |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 5-й армійський корпус | 4,313 | 4,313 | 20 | Ломбардія 2, Рe 18 | ||
| 6-й армійський корпус | 8,385 | 511 | 780 | 9,676 | 22 | Марше 6, Мессіна 2, Мурге 14 |
| 17-й армійський корпус | 7,816 | 321 | 8,137 | 21 | Сасарі 17, Бергамо 4 | |
| Загалом (окуповані території) | 20,514 | 832 | 780 | 22,126 | ||
| Словенія (11-й армійський корпус) | 5,145 | 40 | Ізонцо, Альпійські мисливці, прикордонні війська | |||
| Далмація (18-й армійський корпус) | 882 | 13 | ||||
| Котор (6-й армійський корпус) | 1,474 | 3 | ||||
| Загалом (анексовані території) | 7,501 | |||||
| Загалом | 29,627 |
Серед нерегулярних італійських збройних формувань (банд), які також підтримувались італійським військовим командуванням та цивільною адміністрацією, а також регулярних банд найчисельнішими та найзначущими були православні формування під головуванням Момчило Джуїча[en] — православного священника й відомого політичного діяча міжвоєнного періоду — та мусульманський прочетниківський батальйон під керівництвом лікаря з Мостара Ісмета Поповаца[en]. Протягом 1942 батальйон активно діяв на стороні італійських військ, допоки не був знищений під час бойових дій. Хорватські та італійські формування були об'єднані в єдиний батальйон, який отримав назву Задар.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Tomasevich, 2001, с. 216-217.
- ↑ Rodogno, 2006, с. 307-308.
- ↑ Bosworth, 2009, с. 425.
- ↑ Vucinich, 1974, с. 274.
- ↑ Axis History. Архів оригіналу за 23 лютого 2011. Процитовано 23 лютого 2011.
Джерела[ред. | ред. код]
- Bosworth, R. J. B. (2009). The Oxford Handbook of Fascism. Oxford: Oxford University Press. ISBN 0-19-929131-4
- Rodogno, Davide (2006). Fascism's European Empire: Italian Occupation during the Second World War. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-84515-7
- Tomasevich, Jozo (1975). War and Revolution in Yugoslavia, 1941–1945: The Chetniks. Stanford: Stanford University Press. ISBN 978-0-8047-0857-9
- Vucinich, Wayne S. (September 1974). "Yugoslav Resistance in the Second World War: The Continued Debate". Reviews in European History. 1 (2)