Антикорупційний рух в Індії 2011 року

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Антикорупційний рух в Індії 2011 року — це серія демонстрацій та протестів, що досі триває по всій Індії і спрямована на те щоб встановити суворі закони та обмеження проти тотальної корупції.[1] Журнал Time назвав індійський антикорупційний рух одною з десяти найважливіших подій року.[2][3]

Рух набув поширення через події 5 квітня 2011 року, коли антикорупційний активіст Анна Хазаре почав своє тепер уже знамените голодування в Нью-Делі. Головне завдання руху домогтися зменшення корупції в Індійському уряді через прийняття закону Джена Локпала. Інша важлива мета протестів під керівництвом Свамі Рамдева, це повернення корупційних грошей з рахунків Швейцарських та інших іноземних банків.

Невдоволення широких мас протестуючих зосереджено на різних формах політичної корупції. Політичні акції руху спротиву переважно мають ненасильницький характер: це марші, демонстрації, акти громадянської непокори, голодування, використання соцмереж для організації, комунікації та привертання уваги. Протести незвичні тим, що не співпрацюють з політичними партіями; більшість протестуючих виступали різко проти спроб політичних партій використати протест задля власних інтересів.

Історія[ред. | ред. код]

Проблеми з корупцією в Індії були досить відчутними протягом останніх років. В країні проводилась соціально орієнтована внутрішня економічна політика починаючи з незалежності 1947 року аж до 1980-х. Надмірне регулювання економіки, протекціонізм та державна власність в економіці призвели до повільного економічного зростання, високого рівня безробіття та поширення бідності.[4][5] Ця система бюрократичного контролю урядом називається License Raj і лежить в основі тотальної корупції.[6]

1993 року колишній міністр внутрішніх справ Індії Н. Н. Вохра видав свою доповідь в якій розповідав про проблему криміналізації в політиці. Доповідь містила спостереження, які були отримані з офіційних установ, про кримінальну мережу, яка домоглася значного впливу і фактично мала паралельний уряд. В ньому також розглядались кримінальні угрупування, які кришувались політиками та мали захист від урядових службовців. Він викривав, що політичні лідери опустились до справ вуличних банд та співпраці з шахраями з військових сил. Протягом років, кримінальники вибирались до місцевих рад, рад штатів та до парламенту.[7][8][9]

Закон про доступ до інформації 2005 року допоміг громадянам легше фіксувати факти корупції. Він дав можливість громадянам Індії подати офіційний запит, за фіксовану ціну Індійська рупія10 (US$0.22), до «представника держави» (до урядового апарату або до місцевих представників штату). У відповідь державний орган мусить відповісти протягом 30 днів. Активісти використовували цей інструмент для викриття корупційних справ проти різних політиків та службовців – як наслідок частина цих активістів зазнала нападів, були навіть фатальні випадки.[10]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Indians Divide Over Policing a Watchdog: World View. bloomberg.com. 22 June 2011. Процитовано 25 August 2011. 
  2. The Top 10 Everything of 2011: Number 10 - Anna Hazare's Hunger Fasts Rock India. Time magazine. 7 December 2011. Процитовано 9 December 2011. 
  3. Anna Hazare's movement among top 10 news stories of 2011: Time magazine. Economic Times. 8 December 2011. Процитовано 9 December 2011. 
  4. Tushar Poddar; Eva Yi (2007). Global Economics Paper No: 152 (PDF). Goldman Sachs Economic Research (Goldman Sachs): 23. Архів оригіналу за 24 липень 2011. Процитовано 17 June 2011. 
  5. Organisation for Economic Co-operation and Development (2007). Economic Survey of India, 2007 (PDF). Policy Brief (Organisation for Economic Co-operation and Development). Процитовано 17 June 2011. 
  6. Wharton School of the University of Pennsylvania (15 August 2007). Will Growth Slow Corruption In India?. Knowledge@Wharton (Forbes). Процитовано 17 June 2011. 
  7. By Seema Chishti (2 August 2004). India's love affair with 'tainted' politicians. BBC News. Процитовано 17 June 2011. 
  8. Emily Wax (24 July 2008). With Indian Politics, the Bad Gets Worse. The Washington Post. Процитовано 17 June 2011. 
  9. Dionne Bunsha (4 December 2004). Dons in a new role. Frontline (The Hindu) 21 (25). Архів оригіналу за 10 березень 2007. Процитовано 17 June 2011. 
  10. Jason Burke (27 December 2010). Dying for data: the Indian activist killed for asking too many questions. The Guardian (UK) (London). Процитовано 17 June 2011.