Антисемітизм в СРСР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Антисемітизм в СРСР — прояви ксенофобії (негативне уявлення, неприязнь і упередження, засновані на релігійних або етнічних забобонах) по відношенню до євреїв в СРСР. Антисемітизм проявлявся в багатьох сферах — від побутових відносин до державної політики.

Витоки[ред.ред. код]

У царській Росії антисемітизм був державною політикою, а євреї були пригнобленою національною меншиною. Дискримінація євреїв призвела до того, що істотна частина євреїв підтримала революційні настрої та антиурядові рухи. Після Лютневої революції 1917 року євреї були зрівняні в правах з іншими громадянами, але під час громадянської війни постраждали від погромів.

Характер юдофобії[ред.ред. код]

Державна політика по відношенню до євреїв була двоякою. З одного боку, офіційно антисемітизм розглядався як негативна спадщина «великодержавного шовінізму» Російської імперії, позитивне ставлення до євреїв також допомагало зберігати образ СРСР як основного борця з нацизмом. З іншого боку, мінімізація національної ідентичності радянських євреїв і, особливо, пов'язана з створенням держави Ізраїль підштовхували держава до юдофобії.

Історія[ред.ред. код]

За часів Сталіна[ред.ред. код]

В другій половині 1920-х років разом з НЕП в СРСР почала зростати юдофобія, на протидію якій в була розгорнута пропагандистська кампанія, що мала за мету показати євреїв як доброчесних працьовитих людей. Елементом цієї кампанії став документальний фільм «Євреї на землі», що вийшов у 1927 році.

У той же час (1920–1930-ті роки) євреї посідають переважаючий відсоток керівних посад у ДПУ, зокрема України, активно «втілюючи у життя» колективізацію і Голодомори[1].

В 1948 було розпочато антисемітську кампанію, яка супроводжувалася звільненнями євреїв та їх арештами. Висувались звинувачення у «безрідному космополітизмі» та ворожості до російського народу, радянського патріотизму тощо. Велика група відомих єврейських громадських і культурних діячів були звинувачені у «шпигунстві» та розстріляні (справа радянського «Єврейського антифашистського комітету»).

Паралельно до ідеологічно-пропагандистської кампанії «боротьби проти безрідного космополітизму» велась кримінальна «справа лікарів», що супроводжувалась арештами провідних лікарів 4-го («Кремлівського») лікувально-санітарного управління Мінздору СРСР, багато з яких були євреями.

Зі смертю Сталіна у березені 1953 ці кампанії були згорнуті, практично всі заарештовані були звільнені.

Юдофобія часів Брежнєва[ред.ред. код]

Загострення юдофобії в СРСР відбулось в 1970 році, коли на пост голови Держтелерадіо СРСР було призначено Сергія Лапіна. На телебаченні поступово перестали знімати таких популярних виконавців з єврейськими коріннями як Вадим Мулерман, Майя Кристалинська, Аїда Ведіщева, Лариса Мондрус. Обмеження також були застосовані і до виконавців, які не були євреями, але могли мати з ними тісні зв'язки, як, наприклад, Валерій Ободзинський[2] (який євреєм не був, але народився в Одесі). Вважається, що Лапін прибрав цих людей з антисемітських міркувань.

На юдофобські настрої того часу також відображені у відверто пропагандистських «документальних» фільмах[3], у тому числі «Тайне і явне» (1973) та «Сіонізм перед судом історії» (1982).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Шаповал Ю. І. Торкнутись історії. // Євреї в керівних органах ҐПУ/НКВД України в 1920–1930-ті роки — 2-ге вид., допов. — К. : Парламентське видавництво, 2017. — 504 с. (201 с.) ISBN 978-966-611-903-5.
  2. Доброго здоровьица! / Познавательная передача // Відео
  3. Валерий Фомин. Кино и власть: советское кино, 1965-1985 годы : документы, свидетельства, размышления. — М.: Материк, 1996. — С. 120-121. — 370 с.

Посилання[ред.ред. код]

  • Solomon M. Schwarz. Antisemitism in the Soviet Union. Library of Jewish Information, American Jewish Committee: Нью-Йорк, 1948.