Античне віршування
Античне віршування (лат. antiquus — давній) — різновид квантитативного віршування, що склався в еллінську та римську добу. Характеризується чергуванням довгих та коротких складів, бо в античних мовах різнилися довгі та короткі звуки. Стопа нагадувала музичний такт, зумовлюючи не читання, а наспівування віршованого тексту. Найпростішим елементом ритмотворення вважалася мора як одиниця довготи: короткий склад дорівнював одній морі (˘), довгий — двом (—); обидві формували стопу.
Основні стопи античного віршування[ред. | ред. код]
Основні стопи античного віршування такі:
двоскладові (на три мори):
трискладові (на чотири мори):
п’ятискладові:
- бакхій та антибакхій ( ˘ ----- та ------- ˘ ),
- кретик (— ˘ — ),
- амфімакр ( ------ ˘ )
- та чотири пеони ( — ˘ ˘ ˘ , ˘ — ˘ ˘ , ˘ ˘ — — );
шестискладові;
- молос ( --------- ),
- хоріямб (— ˘ ˘ — ),
- антиспаст ( ˘ ------ ˘ ),
- два іоники ( ˘ ˘ ------ ,------ ˘ ), висхідний та низхідний;
семиморні;
- чотири епітрити( ˘ ---------,— ˘ ------ ,------ ˘ — ,---------- ˘ ).
Короткі триморні, подеколи чотириморні стопи об’єднувалися в пари — диподії, де одна з них має посилений ритмічний наголос, адже в кожній стопі розрізняються сильна частина, названа арсисом (власне довгий склад), та слабка, або тесис (короткий склад),
які в перекладах нині передаються у вигляді наголошених та ненаголошених складів.
Античний вірш складався з однакових стоп, отримуючи відповідну назву, як-от дактилічний гекзаметр, ямбічний триметр (чотири диподії), трохеїчний тетраметр (чотири диподії). Рівноскладові стопи при цьому можуть взаємозамінюватися, як, наприклад, у ямбічному триметрі ямб ( ˘ — ) на спондей (------), збагачуючи таким чином ритмометричні особливості навіть у межах стопи. Особливої винахідливості античні поети досягли у ліриці, вживаючи складні віршові конструкції з перемінним тактом-стопою, тобто логаеди; періодичність виявляється тут не в межах віршового рядка, а строфи, власне неримованих чотиривіршів (спарених двовіршів)з чітко визначеною періодичністю. Найпопулярнішими були алкеєва строфа, сапфічна строфа та ін.
Пізніше у новоєвропейській поезії втратилося відчуття довгих та коротких складів, котрі визначали специфіку Античного віршування, але термінологія, набувши нового змістового наповнення, збереглася, підпорядкована вже новим версифікаційним принципам[1]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Громьяк, Роман Т. (2006). Літературознавчий словник-довідник. Akademíâ. ISBN 9665802046. OCLC 897471816.
Посилання[ред. | ред. код]
- Ізометризм // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 408.
- Тетраметр // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 480.
- Ямбічна строфа // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 551. — ISBN 978-966-439-921-7.