Античність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Парфенон є одним з найбільш знакових символів класичної епохи у давньогрецькій культурі.

Ант́ичність (від лат. antiquus, також Класична епоха) — період історії від 800 року до н. е. до 600 року н. е. у регіоні Середземного моря.

Етимологія[ред.ред. код]

Слово «античний» походить від латинського слова «давній».

Античним світом вчені називають групу рабовласницьких держав (тобто таких, значну частину продуктивних сил яких складали раби). Це — перш за все міста-держави, що були створені грецькими племенами, а ще Рим, союз рабовласницьких держав Італії — країни, що склалися у 1 тисячолітті до нашої ери на узбережжі Середземного моря.

Загальна періодизація[ред.ред. код]

Часові періоди можуть дещо змінюватись в геополітичному контексті. Так, розквіт цивілізації в Древній Греції був відзначений раніше, ніж в Римській імперії. Крім того, антична цивілізація в Східнії Римській імперії зародилася раніше і згасла пізніше, ніж у західній частині, де її устрій зруйнували вторгнуті германці. Проте антично культурна спадщина досить добре збереглася у побуті, культурі, мові і традиціях більшості сучасних романських народів, а від них передалося й іншим народам Середземномор'я (південні слов'яни, араби, турки, бербери, євреї).

Необхідно відзначити і те, що багато елементів класичної античності (традиції, закони, звичаї і т. д.) Добре зберігалися в малоазіатському ядрі Східної Римської (Візантійської) імперії до XI століття, до пришестя турків-сельджуків.

Періодизація античності і протоантичності[ред.ред. код]

Історію давньої Греції прийнято ділити на 5 періодів, які є одночасно і культурними епохами:

  • Егейський або крито-мікенський (III–II тис. до н. е.);
  • Гомерівський (XI–IX ст. до н. е.);
  • Архаїчний (VIII–VI ст. до н. е.);
  • Класичний (V–IV ст. до н. е.);
  • Елліністичний (друга половина IV — середина I ст. до н. е.).

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Ця доба відрізняється від попередніх і наступних спільними та сталими культурними традиціями, а з початку 1 століття, внаслідок розширення Римської імперії, також і політичною та культурною цілісністю.

У більш вузькому розумінні античністю вважають історію стародавньої (архаїчної) та класичної Греції, еллінізму та Римської імперії (але лише доби республіки, принципату та домінату).

У ширшому розумінні античність включає також історію Єгипту, Межиріччя, Сирії, Персії та Малої Азії починаючи із започаткування писемності (близько 3500 р. до н. е.)[1].

Крито-мікенська цивілізація вважається передпочатком античності.

Давньогрецька й римська літератури є складовими античної. Хронологічно антична література охоплює приблизно VIII ст. до н. е. -V ст н. е. тобто понад тисячоліття. Давньогрецька література розвивалася самостійно, не спираючись безпосередньо на досвід інших літератур.

Антична література поклала початок теорії стилю, з'явились розмаїті художні форми і стилістичні засоби; почався розвиток таких літературних жанрів, як комедія, трагедія, ода, елегія, поема. Прийнято вирізняти чотири етапи розвитку літератури: архаїчний, класичний, елліністичний і римський.

У легендах і міфах Стародавньої Греції (Еллади) і Риму присутні Зевс (Юпітер), Гера (Юнона), всі «Олімпійці», Прометей, Ікар, Геракл, Орфей, гомерівські герої. У Давній Греції міфи стали основою скульптури, театру, літератури.

Центральне місце у творах античного мистецтва відводиться людині. У Давній Елладі ідеалом вважали людину досконалу фізично і духовно. Для римлян, що їхня культура розвивалася під впливом грецької, однією з найважливіших людських рис вважали любов до вітчизни. Давньоримська література досягла найвищого розвитку за часів Октавіана Августа, і саме цей період (кінець 1 ст. до н. е. — початок 1 ст. н. е.) називають «золотою добою» римської культури і літератури. Давньоримську літературу писали латиною, і тому саме вона «стала своєрідним містком, через який відбувся вплив культури Стародавньої Греції на новітню європейську літературу».[2] Зародилось в селі Клепачі.

Творчість античних авторів і в науці, і в мистецтві – людина, її фізичне й духовне життя. Ідеал – людина досконала фізично і духовно. Боги у греків були настільки "олюднені", що мали всі, властиві людині вади – глупота, жадність, ненажерливість та ін. Через це грецьке мистецтво, що ґрунтувалося на міфології та наділяло сили природи рисами притаманними живим істотам, фактично було доволі реалістичним по суті. Отже, європейське мистецтво від свого зародження в епоху Античності було зосереджено на зображенні образу людини. Перші твори мистецтва, де була б показана природа без людини (пейзаж) з’явилися аж в XVII ст.

Далі європейський театр і література постійно опрацьовували античні сюжети; відтворювали цілі п’єси; перекладали античні романи і наслідуючи їм писали нові; на основі античних образів і сюжетів створювали нові твори.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Клинописні пам'ятки писемності, знайдені в Месопотамії, датовані приблизно 3,5 тисячоліттям до н. е.
  2. Античність — колиска європейської культури. Грецька й римська літератури як складові античної літератури.

Посилання[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.