Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Олександрович Антонов-Овсієнко
Antonov-Ovseenko.jpg
Народився 9 (21) березня 1883(1883-03-21)
Чернігів, Російська імперія
Помер 10 лютого 1938(1938-02-10) (54 роки)
Москва, РРФСР, СРСР
розстріл у часи Сталінського терору
Громадянство СРСР
Ім'я при народженні Володимир Олександрович Овсієнко
Відомий український радянський військовий діяч, дипломат
Звання Підпоручик
Нагороди

орден Червоного Прапора
Order of Red Banner ribbon bar.png

Володи́мир Олекса́ндрович Анто́нов-Овсі́єнко (*9 (21) березня 1883(18830321), Чернігів, Російська імперія— †10 лютого 1938, Москва, РРФСР, СРСР) — український радянський революціонер, військовий діяч і дипломат. Борець проти УНР та інших форм української державності.

Жертва Сталінського терору.

Життєпис[ред.ред. код]

Antonov-Ovseyenko.jpg
В. А. Антонов-Овсеенко.jpg
Родина, 1925

Народився в Чернігові в сім'ї офіцера. Навчався в Воронезькому кадетському корпусі (19021904), потім у Петербурзькому юнкерському училищі.

Член Російської соціал-демократичної робітничої партії з 1903 року.

У 1905 році — один з організаторів військових повстань у Ново-Александрії (Польща) і Севастополі. Пізніше проводив революційну роботу в Фінляндії, Петербурзі, Москві. Не раз зазнавав арештів.

У 1910 році емігрував у Францію, де примкнув до меншовиків.

У травні 1917 вступив до партії більшовиків; один з керівників жовтневого повстання в Петрограді.

Брав участь у розробці плану воєнних дій проти Української Народної Республіки. 26 грудня (за іншими даними 22 грудня) 1917 року, стягнувши до Харкова значну кількість військ, захопив місто, перетворивши його на центр маріонеткового більшовицького уряду в Україні.

У 1918 командував наступом більшовиків на Україну. Під час штурму Києва в останніх числах січня 1918 вперше під час Громадянської війни застосував бойові задушливі гази; організував класовий терор в захопленому Києві, внаслідок якого загинуло (за різними підрахунками) від двох до трьох тисяч киян — в тому числі генерали царської армії та армії УНР Б. Бобровський, А. Разгон, Я. Сафонов, М. Іванов, міністр Я. Гандзюк.

Навесні 1918 року — член Народного Секретаріату, головнокомандувач військ радянської України.

17 листопада 1918 рішенням ЦК РКП(б) та РНК РСФРР створено Реввійськраду Окремої групи військ Курського напрямку — майбутнього Українського фронту — у складі Антонова-Овсієнка, В.Затонського та Й.Сталіна.

З січня по червень 1919 року — командувач Українського фронту, у квітні керував діями українського фронту при спробах створення в Криму радянської республіки.

11 травня 1919 призначений командуючим усіма збройними силами Радянської України.[1]

З серпня 1922 по лютий 1924 років — начальник Політичного управління, звідки був знятий за активну участь у троцькістській опозиції. В 1928 році порвав з нею.

З 1925 — на дипломатичній роботі: представник СРСР у Чехословаччині, Литві, Польщі.

У роки громадянської війни в Іспанії (19361937) — генеральний консул СРСР у Барселоні.

У 19341935 — прокурор РРФСР.

У 1937 — нарком юстиції РРФСР.

Розстріляний у 1938 році як троцькіст.

Реабілітований посмертно 25 лютого 1956.

Нагороди[ред.ред. код]

Твори[ред.ред. код]

  • Мемуари «Записки про Громадянську війну» (в 4-х томах).
  • Антонов-Овсеенко В. А. В семнадцатом году [Текст] / В. А. Антонов-Овсеенко. — К.: Украина, 1991. — 335 с. — ISBN 5-319-00670-5. — (Б-ка ист.-рев. мемуаров)

Пам'ять[ред.ред. код]

Погруддя В. О. Антонова-Овсієнка в Чернігові на Алеї Героїв, до 2015 року

У 1973 році в Чернігові на Алеї Героїв було встановлено бронзове погруддя Володимира Антонова-Овсієнка (скульптор О. П. Скобліков, архітектори В. М. Устинов, Б. П. Семеняк).

9 лютого 2015 року погруддя було демонтоване в рамках Ленінопаду[2].

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]