Антонов Ілля Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ілля Семенович Антонов
Антонов Ілля Семенович.jpeg
Народження 15 грудня 1913(1913-12-15)
село Літіж Комарічського району Брянської обл., РФ
Смерть 2 березня 1981(1981-03-02) (67 років)
місто Гродно, Білорусь
Поховання Гродно
Рід військ стрілецькі війська
Освіта Q4258105?
Роки служби 1935–1962
Партія КПРС
Звання гвардії підполковник
Командування 1-м стрілецьким батальйоном 212-го гвардійського стрілецького полку 75-ї Бахмацької двічі Червонозоряної ордена Суворова гвардійської стрілецької дивізії
Війни / битви Радянсько-німецька війна
Сталінградська битва
Битва на Курській дузі
Чернігівсько-Прип'ятська операція
Битва за Дніпро
Битва за Київ (1943)
Калинковицько-Мозирська операція
Операція «Багратіон»
Ризька операція
Варшавсько-Познанська операція
Вісло-Одерська операція
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки
Медали

Ілля Семенович Антонов (*15.12.1913 — †2.03.1981) — радянський офіцер, учасник Радянсько-німецької війни, командир 1-го стрілецького батальйону 212-го гвардійського стрілецького полку 75-ї Бахмацької двічі Червонозоряної ордена Суворова гвардійської стрілецької дивізії 30-го стрілецького корпусу 60-ї Армії Центрального фронту, Герой Радянського Союзу (17.10.1943), гвардії капітан[1], пізніше гвардії підполковник.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 2 (15) грудня 1913 року у селі Літіж Комарічсього району Брянської області. Закінчив п'ять класів Літіжської неповної середньої школи. З п'ятнадцяти років працював по найму в селі, з 1930 року працював на шахті ім. Дзержинського у м. Дзержинськ Донецької області спочатку коногоном, потім забійником, машиністом врубової машини, десятником.

В 1935 році призваний до Червоної Армії на строкову службу в 2-й Червонопрапорний мотострілецький полк військ НКВС у м. Хабаровск. Закінчив школу молодшого комсоставу, служив на посадах помічника командира взводу, старшини роти. Закінчив курси молодших лейтенантів і був призначений командиром взводу.

На початку 1942 року частину бійців 2-го Червонопрапорного мотострілецького полку військ НКВС передають в діючу армію в состав 4-го Червонопрапорного мотострілецького полку 13-ї мотострілецької дивізії внутрішніх військ НКВС[ru]. Лейтенант Антонов був призначений заступником командира 7-ї роти. В бою на західному березі річки Велика Бабка (приток Сіверського Донця) був поранений.

Через значні втрати 13-та мотострілецька дивізія внутрішніх військ НКВС була виведена на переформування і 15 червня 1942 року ввійшла до складу Червоної Армії як 95-та стрілецька дивізія. З серпня 1942 року дивізія брала участь в обороні Сталінграду.

І. С. Антонов командував 7-ю ротою при обороні Мамаєвого кургану. В грудні 1942 року Антонову присвоєно звання старшого лейтенанта і він був призначений командиром 1-го батальйону 90-го стрілецького полку. Воював у м. Сталінград в районі заводів «Червоний Жовтень», «Барикади», Тракторний до розгрому німецьких військ 2 лютого 1943 року. За оборону м. Сталінград 95-й стрілецькій дивізії було присвоєно звання гвардійської, 1 березня 1943 року вона стала 75-ю гвардійською стрілецькою дивізією. 90-й стрілецький полк став 212-м гвардійським стрілецьким полком. І. С. Антонов був нагороджений орденом Червоного Прапора[2].

У складі 212-го гвардійського стрілецького полку І. С. Антонов бере участь в Орлово-Курській битві. За бойові дії на Курській дузі, зразкове виконання бойових завдань і проявлені мужність та героїзм гв. капітан Антонов І. С. нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня[3].

Восени 1943 року 75-та гвардійська стрілецька дивізія у складі 30-го стрілецького корпусу 60-ї армії форсує річку Десна і виходить на східний берег Дніпра. Під командуванням капітана Антонова 1-й батальйон 212-го стрілецького полку 23 вересня сходу форсує річку Дніпро в районі сіл Глібівка та Ясногородка (Вишгородський район Київської області), в 35 км північніше міста Київ. Протягом 23-25 вересня веде важкі бої і утримує плацдарм до підходу основних сил дивізії.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року за мужність і героїзм проявлені при форсуванні Дніпра і утриманні плацдарму гвардії капітану Антонову Іллі Семеновичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка»[4].

Разом зі своїм батальйоном капітан Антонов бере участь у звільненні України, потім Білорусі, у звільненні міста Риги (Латвія) і прориві оборони противника на річці Вісла, розгромі варшавської групировки німецьких військ, форсуванні річки Одер і захопленні плацдарму на її західному березі. В січні 1944 року комбат І. С. Антонов був тяжко поранений і контужений. Шість місяців знаходився на лікуванні, а потім був призначений начальником резерву офіцерського складу 65-ї Армії [5].

Після війни продовжував службу в Радянській Армії. В 1947 році закінчив Ленінградську вищу офіцерську бронетанкову школу, кілька років командував окремим мотострілецьким батальйоном у складі Північної групи радянських військ за кордоном і у Білоруському військовому окрузі. З 1954 року майор Антонов І. С. служив військовим комендантом Печенізського гарнізону Північного військового округу в Мурманській області, РФ[5].

З 1962 року підполковник Антонов І. С. в запасі. Жив у м. Гродно, Білорусь. Помер 2 березня 1981 року.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Посада та військове звання подані на дату здійснення подвигу
  2. http://www.podvignaroda.mil.ru/ Архівовано 29 July 2012[Дата не збігається] у WebCite - Фонд 33. — Оп.682525, д.190, запись 4010300, стр. 1 (рос.)
  3. http://www.podvignaroda.mil.ru/ Архівовано 29 July 2012[Дата не збігається] у WebCite - Фонд 33. — Оп.682526, д.1403, запись 17464489, стр. 3 (рос.)
  4. http://www.podvignaroda.mil.ru/ Архівовано 29 July 2012[Дата не збігається] у WebCite -Фонд 33. — Оп.682525, д.48, запись 12057300(рос.)
  5. а б Дзержинский шахтер(рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]