Антонов Володимир Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антонов Володимир Семенович
Народження 28 червня (11 липня) 1909
Q4212856?, Аткарський район, СРСР
Смерть 9 травня 1993(1993-05-09) (83 роки)
Москва, Росія
Поховання Троєкуровське кладовище
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе (1940) і Вища військова академія імені К. Є. Ворошилова (1950)
Партія ВКП(б)[1]
Звання генерал-майор, червоноармієць, підполковник і полковник
Командування Q85857861?
Війни / битви німецько-радянська війна
Нагороди

Володимир Семенович Анто́нов (28 червня (11 липня) 1909, Капели (станція) — 9 травня 1993, Москва) — радянський воєначальник, Герой Радянського Союзу (1945). Генерал-майор (11.07.1945).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 28 червня 1909 року на залізничній станції Капели, нині Аткарського району Саратовської області, в сім'ї залізничника. Закінчив школу 2-го ступеня в Аткарську 1926 року, 1924 року керував у місті першими піонерськими загонами. Працював на дров'яному складі, елеваторі, в Аткарському повітовому комітеті комсомолу.

Довоєнна служба[ред. | ред. код]

На військову службу у листопаді 1928 року був направлений комсомольською путівкою. Проходив службу у Войсках ОГПУ. Спочатку був направлений у прикордонні війська, крайноармійцем у 21-й Ямпільський прикордонний загін ОГПУ. У листопаді 1929 року переведений до 6-го кавалерійського полку ОГПУ до Харкова, в якому був командиром відділення, помічником командира взводу, старшиною полкової школи, командир взводу (з 1931), начальник полкової школи. 1931 року екстерном закінчив Харківську школу червоних старшин імені ВУЦВК. З 1937 року Антонов служив у 5-му Донському мотострілецькому полку НКВС [ джерело не зазначено 990 днів ].

У 1937 році направлений на навчання в академію, в 1940 закінчив Військову академію РСЧА імені М. В. Фрунзе. У 1940 році був направлений до 1-го окремого Білостоцького мотострілецького полку НКВС Управління НКВС по Латвійській РСР, дислокованого в Каунасі. Служив начальником штабу, з травня до червня 1941 року тимчасово виконував обовязки командира полку. Член ВКП(б) із 1938 року.

Участь у Великій Вітчизняній війні[ред. | ред. код]

З перших днів Великої Вітчизняної війни майор В. С. Антонов брав участь у боях. Його полк був переданий в Управління НКВС з охорони тилу Північно-Західного фронту, вів важкі оборонні бої під Каунасом, Полоцьком. На початку серпня 1941 року був переведений з НКВС СРСР до Червоної Армії і призначений начальником штабу 912-го стрілецького полку 243-ї стрілецької дивізії 29-ї армії Північно-Західного фронту. Однак початок його військової кар'єри виявився невдалим: у бою 17 серпня біля станції Стара Торопа в Калінінській області його було поранено, а наприкінці серпня знято з посади і віддано під суд «за погану організацію розвідки, внаслідок чого було взято в полон кілька червоноармійців». Вирок військового трибуналу 29-ї армії 1 вересня 1941 року засуджений до 5 років виправно-трудових таборів із відстрочкою виконання вироку.

9 вересня був призначений зі зниженням на посаді командиром батальйону 912-го стрілецького полку, незабаром відзначився у бою (батальйон захопив панівну висоту та 3 доби уперто тримав на ній оборону, відбивши кілька атак). 16 вересня знову призначений начальником штабу 1-го мотострілецького полку НКВС змішаної мотострілецької бригади 29-ї армії. Брав участь у Калінінській оборонній та Калінінській наступальній операціях. Рішенням військового трибуналу від 9 грудня 1941 року за виявлену у боях мужність судимість з Антонова було знято.

У листопаді 1941 року був призначений на посаду командира 916-го стрілецького полку 247-ї стрілецької дивізії 31-ї армії, Антонов брав участь у наступальних діях Московської битви. У лютому 1942 року був тяжко поранений.

Після лікування в березні 1942 року був призначений командиром 162-ї курсантської стрілецької бригади (формувалася в Московському військовому окрузі), у квітні переведений на посаду командира 256-ї стрілецької бригади, що формується там же. Торішнього серпня 1942 року убув із бригадою на Закавказький фронт. Брав участь у важких оборонних боях битви за Кавказ, зокрема, у Моздок-Малгобекській оборонній операції. Був звинувачений у невиконанні наказу та здачі міста Малгобек противнику, 13 жовтня 1942 року знято з посади, а 28 жовтня засуджений військовим трибуналом Північної групи військ Закавказького фронту до 10 років виправно-трудових таборів із відстрочкою виконання вироку (вже другий).

У листопаді 1942 року призначений заступником командира 84-ї окремої морської стрілецької бригади. У Північно-Кавказької наступальної операції, що почалася 1 січня 1943 року, виявив відвагу і вміле командування, за що постановою Військової ради Північно-Кавказького фронту від 23 січня 1943 року судимість із нього була знята. З травня 1943 року командував 19-ю стрілецькою та 34-ю морською стрілецькою бригадами на Північно-Кавказькому фронті, звільняв Кавказ і Кубань.

У червні 1943 року Володимир Антонов був призначений командиром сформованої на фронті 301-ї стрілецької дивізії і командував цією дивізією до кінця війни. Дивізія незабаром була передана до складу 5-ї ударної армії Південного фронту (з жовтня 1943 року — 4-й Український фронт), брала участь у Донбаській, Мелітопольській, Нікопольсько-Криворізькій операціях. Дивізія особливо відзначилася при визволенні міст Макіївка та Сталіно, за що у вересні 1943 року удостоєна почесної назви «Сталінська». У вересні 1943 року на Донбасі був контужений.

У березні 1944 року дивізія була передана до 57-ї армії 3-го Українського фронту, у складі якої відзначилася в Одеській та Ясько-Кишинівській наступальних операціях. В останній із цих операцій бійці 301-ї стрілецької дивізії знищили штаб 30-го німецького армійського корпусу, командира корпусу генерал-лейтенанта Георга Постіля взяли в полон. Усього ж у цій операції дивізія взяла 2548 полонених, ще 4370 німецьких та румунських солдатів було знищено[2]. У вересні 1944 року 301-ша стрілецька дивізія знову була перепідпорядкована 5-ї ударної армії, яка була перекинута на 1-й Білоруський фронт.

Командир 301-ї стрілецької дивізії 9-го стрілецького корпусу 5-ї ударної армії 1-го Білоруського фронту полковник В. С. Антонов особливо успішно діяв у Висло-Одерській наступальній операції. 14 січня 1945 року дивізія перейшла в наступ із Магнушевського плацдарму і прорвала оборону супротивника, що готувалася з серпня 1944 року. Протягом чотирьох діб дивізія наставала, відбиваючи численні контратаки ворога. Завдання дивізією було успішно виконано, у прорив рушили інші війська. Під час цих боїв дивізія знищила до 1200 солдатів ворога, 20 танків і штурмових знарядь, а також захопила 4 склади.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 р. № 5657 за вміле керівництво частинами дивізії під час прориву оборони противника на Магнушевському плацдармі виявлені при цьому хоробрість і мужність. Разу Володимиру Семеновичу Антонову присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка».

З квітня по травень 1945 року дивізія брала участь у Берлінській наступальній операції та в штурмі Берліна. Нею був зайнятий із боєм передмістя Берліна Карлсхорста. Постановою № 1683 Ради народних комісарів СРСР від 11 липня 1945 року полковнику Володимиру Семеновичу Антонову присвоєне військове звання «генерал-майор».

Повоєнна кар'єра[ред. | ред. код]

Після Перемоги генерал-майор В. С. Антонов продовжив службу в Радянській Армії, командував тією ж дивізією. З грудня 1946 року служив начальником відділу бойової підготовки 8-ї гвардійської армії у Групі радянських окупаційних військ у Німеччині. У грудні 1948 року убув навчання. В 1950 році Антонов закінчив Вищу військову академію імені К. Є. Ворошилова і був призначений начальником управління бойової та фізичної підготовки штабу Туркестанського військового округу. З січня 1954 року — виконуючий посаду начальника управління бойової підготовки штабу Центральної групи військ, з липня того ж року — перший заступник начальника цього управління. З листопада 1954 року служив заступником командира 79-го стрілецького корпусу (з березня 1955 року — 23-й стрілецький корпус) у ДСВГ. З червня 1955 — помічник командувача — начальник відділу бойової підготовки 3-ї армії в ДСВГ. З січня 1958 року був начальником військової кафедри Середньоазіатського політехнічного інституту в місті Ташкенті Узбецької РСР. З листопада 1961 року — начальник Управління бойової підготовки штабу Цивільної оборони СРСР.

У листопаді 1964 року генерал-майора В. С. Антонова звільнено в запас. Жив у Москві, де й помер 9 травня 1993 року. Похований на Троекуровском кладбище (Ділянка 3).

Нагороди[ред. | ред. код]

Іноземні нагороди:

Пам'ять[ред. | ред. код]

  • «Почётный гражданин Донецка» (1993) — «за мужество и героизм, проявленные в годы Великой Отечественной войны в боях за освобождение Донецка и активное участие в военно-патриотическом воспитании трудящихся в честь 25-й годовщины освобождения Донбасса от гитлеровских захватчиков»[4][5][6].
  • Погруддя Героя встановлено в міському парку-музеї Аткарська[7].
  • На будівлі школи № 3 Аткарська у 2015 році встановлено меморіальну дошку у частину її випускника Героя Радянського Союзу генерал-майора В. З. Антонова[8].
  • Ім'ям Ст. З. Антонова названо вулицю в Донецьку.

Твори[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://www.podvignaroda.ru/?#id=6033186&tab=navDetailDocument
  2. Наградной лист на награждение В. С. Антонова орденом Богдана Хмельницкого // ОБД «Память народа» [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.].
  3. Данные о советских наградах В. С. Антонова приведены по: Картотека награждений В. С. Антонова. // ОБД «Память народа». [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.]
  4. Официальный сайт Донецкого городского головы. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 15 січня 2007. 
  5. Владимир Антонов на сайте «Герои Страны». Архів оригіналу за 16 червня 2012. Процитовано 30 вересня 2010. 
  6. По другим данным, звание Почётного гражданина Донецка было присвоено в 1968 году.
  7. Информация на сайте газеты «Аткарский уездъ». Архів оригіналу за 6 травня 2019. Процитовано 23 січня 2022. 
  8. Информация на сайте Аткарского муниципального района[недоступне посилання з Январь 2020].

Література[ред. | ред. код]

  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М. : Воениздат, 1987. — Т. 1. — 911 с. с. — 100 000 прим. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
  • Великая Отечественная. Комдивы : військовий біографічний словник / [Д. А. Цапаєв та ін. ; за заг. ред. В. П. Горемикина] ; М-во оборони Російської Федерації, Гол. упр. кадрів, Гол. упр. по роботі з особовим складом, Ін-т воєнної історії Військової акад. Генеральний штаб, Центральний архів. — М. : Кучкове поле, 2014. — Т. ІІІ. Командири стрілецьких, гірничострільних дивізій, кримських, полярних, петрозаводських дивізій, дивізій ребольського напрямку, винищувальних дивізій (Абакумов — Зюванов). — С. 97—99. — 1102 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-9950-0382-3.
  • Герої Батьківщини. — М: Студія письменників МВС Росії, 2004. — 842 c. — ISBN 5-901-809-18-1.
  • Румянцев Н. М. Люди легендарного подвигу. Короткі біографії та описи подвигів Героїв Радянського Союзу — тих, хто народився, жив та живе у Саратовській області. — Саратов: Приволзьке кн. вид-во, 1968.

Посилання[ред. | ред. код]