Антоній (Панкеєв)
| Антоній Панкеєв (єпископ) | ||
.jpg) | ||
| ||
|---|---|---|
| 21 листопада 1933 — серпень 1934 | ||
| Церква: | Російська православна церква | |
| Попередник: | Онуфрій Гагалюк | |
| Наступник: | Панкратій Гладков | |
| Альма-матер: | Одеська духовна семінарія, Київська духовна академія | |
| Діяльність: | священник | |
| Ім'я при народженні: | Василь Олександрович Панкеєв | |
| Народження: | 1 січня 1892 Садове, Микільська волость (Херсонський повіт), Херсонський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія | |
| Смерть: | 1 червня 1938 (46 років) Благовєщенськ, Далекосхідний край, РРФСР, СРСР | |
Єпи́скоп Анто́ній (у миру Васи́ль Олекса́ндрович Панке́єв; 1 січня 1892, село Садове, Херсонський повіт, Україна — 1 червня 1938, Благовєщенськ, Амурська область) — єпископ православної російської церкви, єпископ Бєлгородський.
Канонізований Російською православною церквою як новомученик у серпні 2000 року.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в сім'ї священика Олександра Панкеєва[1].
1912 — закінчив по першому розряду Одеську духовну семінарію і вступив до Київської духовної академії. Між Київською та Петроградською академіями відбувся обмін студентами, і Василь Панкеєв був поставлений на ІІІ курс Петроградської духовної академії[1].
Ієродиякон[ред. | ред. код]
10 січня 1915 єпископом Ямбуржзьким Анастасієм Алєксандровим студенти ІІІ курсу академії Василь Панкеєв та Володимир Білобабченко були пострижені в іноків із нареченням імен Антонія та Феодосія. 17 січня рукопокладений у сан ієродиякона[1].
У лютому того ж року за клопотання члена Державної думи священика Олександра Альбіцького, за благословення митрополитя Петроградського та Ладозького Володимира Богоявленського, ієродиякон Антоній відправився на фронт для здійснення богослужінь і забезпечення духовних потреб поранених та хворих вояків. Він служив разом зі священиком Олександром Альбицьким у похідній церкві при одному із чотирьох обладнаних санітарно-поживному загоні[1].
Священик[ред. | ред. код]
У травні 1915 ієродиякон Антоній приїхав до Петрограду. 24 травня у храмі Різдва Пресвятої Богородиці при Всилеострівському міському початковому училищі єпископ Анастасій Олександров рукопоклав його в ієромонаха[1].
Після рукопокладення Антоній поїхав на фронт у якості настоятеля однієї із похідних церков Всеросійського національного союзу[1].
26 січня 1917 нагороджений орденом святої Анни 3-го ступеню[1].
Через службу у діючій армії навчання довелося відкласти, і навчальний рік був пропущений. У 1917 Антоній все ж закінчив Петроградську духовну семінарію зі ступенем кандидата богослов'я[1].
Після закінчення академії Антонія було направлено служити в Україну до Одеси і тут був зведений в сан ігумена. В Одесі став викладачем в Одеській духовній семінарії аж до її закриття більшовиками у 1920[1].
У 1922 виник обновленський рух, і у червні 1923 обновленський митрополит Євдоким Мещерський викликав ігумена Антонія і сказав: «Наступного для буде твоя хіротонія». Антоній розгубився, поступився натиску Євдокими і хіротонія відбулася, він став єпископом Херсонським, вікарієм Одеської єпархії[1].
Єпископ Маріупольський[ред. | ред. код]
У 1924 приніс покаяння перед патріархом Тихоном. 9 вересня 1924 у храмі Пимена Великого був рукопокладений в єпископа Маріупольського, вікарія Катеринославської єпархії[2].
,_%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD_(%D0%94%D1%8C%D1%8F%D0%BA%D0%BE%D0%B2),_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D0%BB_(%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2),_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_(%D0%A8%D0%B8%D0%BF%D1%83%D0%BB%D0%B8%D0%BD),_%D0%9E%D0%BD%D1%83%D1%84%D1%80%D0%B8%D0%B9_(%D0%93%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D1%8E%D0%BA),_%D0%94%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%BD_(%D0%A6%D0%B5%D0%B4%D1%80%D0%B8%D0%BA),_%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%B8%D0%B9_(%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B5%D0%B5%D0%B2).jpg)
У кінці 1924 єпископ Антоній був арештований і засланий до Харкова, звідки продовжував керувати вікаріатом.
У 1935, відповідаючи на питання слідчого, з ким із православних архієреїв він спілкувався у Харкові, Антоній відповів, що добре знав і зустрічався з єпископом Костянтином Дяковим, архієпископами Борисом Шипуліним та Онуфрієм Гаагалюком, єпископами Стефаном Андріашенком, Макарієм Кармазіним, Павлом Кратіровим та Дамаскіном Цедриком. Усі вони служили в одному храмі і часто у дні церковних свят збиралися разом у когось вдома, обговорювали церковні питання, у тому числі про розколи — григоріанський та Українську соборно-єпископську церкву[3].
У вересні 1926 був арештований у Харкові і перевезений в Росію до Москви, де був посаджений у Бутирську в'язницю. Приречений до трьох років у Соловецькому таборі, де був знову засуджений, відправлений на заслання, у Ленінградській пересильній в'язниці захворів на туберкульоз легенів, що затримало подальше відправлення. Відбував три роки заслання у Єнісейську.
Єпископ Бєлгородський[ред. | ред. код]
Після заслання звернувся з проханням отримання катедри. Екзарх російської церкви в Україні митрополит Костянтин Дяков благословив його звернутися до заступника Патріаршого Місцеблюстителя митрополиту Сергію Старгородському. Зустрівшись з митрополитом Сергієм у Москві, був призначений на Бєлгородську катедру[4].
21 листопада 1933 призначений єпископом Бєлгородським;[5].
По тюрмах та засланнях[ред. | ред. код]
25 лютого 1935 — арештований. Проти нього свідчили обновленці та григоріанці. Антонія звинувачували у тому, що він «будучи сам контрреволюціонером, налаштований проти існуючого ладу, як активний послідовник „істино-православної церкви“, з метою проведення контрреволюційної роботи почав підбирати собі однодумців із числа контрреволюційного духовенства із різних міст».[4].
На допитах не визнавав своєї провини. 1 серпня 1935 НКВД оголосило Антонію, що слідство його справи завершене.[4].
20 серпня Антоній написав заяву прокурору, вимагаючи, щоб йому надали можливість ознайомитися із справою слідства. З приводу звинувачень у приналежності до «істино-православної церкви» написав: «У пред'явленій мені провині винуватим себе не вважаю… Я належу до церковній течії, яку очолює митрополит Сергій… У Бєлгородській єпархії немає жодного священика, що належить до групи іосифівців…»[4].
11 вересня 1935 Антонія засуджено до 10 років позбавлення волі, він і ще троє священиків були відправлені на Далекий Схід у той же табір, де був архієпископ Курський Онуфрій Гагалюк[3].
Архієпископ Онуфрій у листі від 24 серпня 1937 писав: «…Владика Антоній Пакеєв живе тепер недалеко від нас: У Середньо-Бєльському совхозі, на другій ділянці, а моя п'ята ділянка. Він влаштувався добре, хоча на здоров'я дещо заслаб… Працюємо на полях разом з Владикою Антонієм…»[4].
У лютому 1938 проти нього розпочата нова справа. Був звинувачений у тому, що разом із владикою Онуфрієм очолив контрреволюційне угрупування, яка займалася дезорганізацією виробництва; окрім того, її члени збиралися групами у наметі і здійснювали релігійні обряди, співали молитов. У березні звинувачені були заточені до Благовєщенської в'язниці. 17 березня трійка НКВД приговорила його до страти. 1 червня архієпископ Онуфрій Гагалюк, єпископ Антоній Панкеєв та інші були розстріляні.
Канонізація[ред. | ред. код]
На Архієрейському соборі російської православної церкви 2000 року єпископ Антоній Панкеєв зарахований до лику святих новомучеників та сповідників російських.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л 19 мая (1 июня) Священномученики Онуфрий (Гагалюк), архиепископ Курский, Антоний (Панкеев), епископ Белгородский, Виктор (Каракулин), Ипполит (Красновский), Митрофан (Вильгельмский), Александр (Ерошов), Михаил (Дейнека), Матфей (Вознесенский), Николай (Садовский), Василий (Иванов), Николай (Кулаков), Максим (Богданов), Александр (Саульский), Павел (Попов), Павел (Брянцев), Георгий (Богоявленский) и мученик Михаил (Вознесенский) [Архівовано 25 вересня 2015 у Wayback Machine.] // РЕГИОНАЛЬНЫЙ ОБЩЕСТВЕННЫЙ ФОНД ПАМЯТЬ МУЧЕНИКОВ И ИСПОВЕДНИКОВ РУССКОЙ ПРАВОСЛАВНОЙ ЦЕРКВИ
- ↑ Дневниковые записи Н. Кирьянова за август-ноябрь 1924 года [Архівовано 28 грудня 2014 у Wayback Machine.] (согласно источнику, хиротонисан во епископа Бахмутского; дату хиротонии Кирьянов приводит по старому стилю)
- ↑ а б Игум. Дамаскин (Орловский) АНТОНИЙ. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2001. — Т. II. — С. 608-609. — ISBN 5-89572-007-2.(рос.)
- ↑ а б в г д Священномученик Антоний (Панкеев), епископ Белгородский. Соловки. Архів оригіналу за 18 березня 2019. Процитовано 16 березня 2019.
- ↑ Белгородская И Старооскольская Епархия. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 16 березня 2019.
Посилання[ред. | ред. код]
- Антоний (Панкеев) на сайте «Русское православие»
- Благовещенская Голгофа священномученика Антония (Панкеева)[недоступне посилання з Май 2018]
