Антоніо Старабба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антоніо Старабба
італ. Antonio Starabba di Rudinì
Rudini.jpg
12-й Прем'єр-міністр Італії
6 лютого 1891 — 15 травня 1892 року
Монарх: Умберто I
Попередник: Франческо Кріспі
Наступник: Джованні Джолітті
10 березня 1896 — 29 червня 1898 року
Попередник: Франческо Кріспі
Наступник: Луїджі Пеллу
 
Партія: Liberalism and radicalism in Italy[d]
Освіта: Університет Палермо
Народження: 16 квітня 1839(1839-04-16)[1]
Палермо, Королівство Обох Сицилій
Смерть: 6 серпня 1908(1908-08-06) (69 років) або 7 серпня 1908(1908-08-07)[2] (69 років)
Рим, Італія

Медіафайли у Вікісховищі?

Антоніо Старабба, маркіз де Рудіні (італ. Antonio Starabba; 16 квітня 1839 — 6 серпня 1908) — італійський державний і політичний діяч, двічі очолював італійський уряд.

Кар'єра[ред. | ред. код]

1866 року обіймав посаду мера в Палермо, коли там спалахнуло протиурядове повстання, підбурене клерикалами та прибічниками Бурбонської династії. Після придушення заворушень, під час якого Старабба виявив значну активність, він отримав пост префекта спочатку Палермо, а потім Неаполя.

Наприкінці 1869 року очолив міністерство внутрішніх справ у кабінеті Луїджі Федеріко Менабреа, втім уже за кілька тижнів був змушений вийти у відставку, не домігшись підтримки парламентарів.

За результатами виборів 1890 року Антоніо став одним з найвпливовіших керівників правої фракції й зажадав від Кріспі поступок. Останній відповів відмовою, втім втратив більшість у паралемнті, після чого створив новий кабінет, в якому залишив за собою пост міністра закордонних справ.

Його уряд ставив собі на меті розробку бездефіцитного бюджету, без подальшого обтяження платників податків. Одночасно Старабба обіцяв підтримувати укладені з іноземними державами союзи, а щодо Франції — розсіяти підозри, недовіру й непорозуміння. Тих обіцянок Антоніо Старабба не дотримався: у зовнішній політиці він залишився таким самим прибічником троїстого союзу, як і Кріспі, а влітку 1891 року поновив союзну угоду ще до завершення терміну її дії. Відносини з Францією залишались прохолодними, а фінансові справи через масштабний процес озброєння перебували у скрутному становищі. В травні 1892 року Старабба був змушений вийти у відставку, після чого боровся як із кабінетом Джолітті, так і з урядом Кріспі.

В березні 1896 року, після падіння кабінету Кріспі, спричиненого поразкою італійських військ в Абіссинії, Старабба вдруге очолив уряд, одночасно обіймаючи посаду міністра закордонних справ.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]