Антоніо де Ульоа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антоніо де Ульоа
Almirante Antonio de Ulloa.jpg
Народився 12 січня 1716(1716-01-12)
Севілья
Помер 3 липня 1795(1795-07-03) (79 років)
Ісла-де-Леон
Громадянство
(підданство)
Flag of Spain (1785–1873, 1875–1931).svg Іспанія
Національність іспанець
Діяльність військовик, науковець
Володіє мовами іспанська[1]
Членство Лондонське королівське товариство, Шведська королівська академія наук, Прусська академія наук, орден Сантьяго і Французька академія наук[2]
Посада адмірал
Військове звання Адмірал
Конфесія католицтво
Рід де Ульоа
Батько Бернардо де Ульоа
Брати, сестри  • Martín de Ulloa[d][3]
У шлюбі з Франциска Мельхора Рамірес Ларедо-і-Енкалада
Діти 6 дітей

Антоніо де Ульоа і дела Торре-Жиральт (Antonio de Ulloa y de la Torre-Giralt, 12 січня 1716 —3 липня 1795) — іспанський адмірал, науковець, губернатор Луїзіани у 1766—1768 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з родини ідальго. Син економіста Бернардо де Ульоа. Народився у м. Севілья 1716 року. Здобув гарну освіту. У 1729 році здійснив морську подорож з Кадіса до Картахени, повернувся морем до Кадіса у 1732 році. У 1733 році поступив до Королівської академії гардемаринів.

У 1735 році отримав звання лейтенанта на фрегат «Деліверанс» та призначено до складу французької геодезичної місії під керівництвом П'єра Бугера, що готувалася за підтримки Французької академії наук. У складі французької експедиції до 1744 року подорожував Південною Америкою. Спочатку прибув до Картахени у Венесуелі. Потім перебрався до Еквадору, згодом — Колумбію. Саме тут Ульоа вперше дав досить докладний опис платини (назву якої можна перекласти як «погане срібло»), зазначивши її виняткову тугоплавкість і трудність виділення з порід. Згодом здійснив огляд чилійського узбережжя, оглянув захист порту Ель-Кальяо.

У 1745 році під час повернення до Іспанії корабель, на якому перебував Антоніо де Ульоа, захоплено британськими корсарами. Ульоа доправлено до Великої Британії, де був в ув'язнені. Втім завдяки своїм науковим дослідженням здобув пошану і прихильність англійських науковців. 11 грудня 1746 року його було прийнято до Королівського наукового товариства. Голова цього товариства Мартин Фолкес сприяв звільненню де Ульоа з в'язниці, який 25 липня того ж року повернувся до Іспанії.

Після цього став відомим як вчений, призначався на службу до різних важливих наукових комісій. 1746 року отримав звання капітана. За наказом короля Фердинанда VI відправився Європою, щоб дослідити новійші наукові досягнення. Йому приписують встановлення першого музею природної історії (називався тоді кабінетом природної історії), першої металургійної лабораторії в Іспанії і обсерваторії Кадіса. У 1751 році було обрано іноземним членом Королівської шведської академії наук. Незабаром — Берлинської академії наук, членом-кореспондентом Королівської академії наук Франції, став кавалером орденом Оканья і Сантьяго.

У 1758 році він повернувся до Південної Америки як губернатор Уанкавеліки і суперінтендантом ртутних шахт у віце-королівстві Перу. На цій посаді перебував до 1760 року, коли отримав звання адмірала. Того ж року пішов у відставку й оселився в Гавані, де мешкав в Гавані.

У 1766 році призначається губернатором колонії Лузіана (королівства Іспанія отримала її після завершення Семирічної війни). Втім зустрів спротив з боку французьких колоністів та креолів. Під чассвоєї каденції заборонив торгівлю і доставку зброї для індіанців. Водночас у 1767 році оженився на У 1768 році після повстання креолів не зміг з ним впоратися внаслідок відсутності допомоги з боку Іспанії. Тому відступив до Гавани, незабаром його звільнено з посади.

Того ж року повернувся до військового флоту. Брав участь у створені флоту віце-королівства Нова Іспанія (сучасна Мексика) на верфі у Веракрусі. У 1778 році повернувся до Іспанії. У 1779 році отримав звання генерал-лейтенантом військово-морських сил. Того ж року брав участь в облозі Гібралтару.

У 1780 році призначено командувачем флоту на Азорських островах. На чолі флоту відправився на захоплення Флориди, але зазнав поразки. За це його віддано під суд, проет виправдано. Слідом за цим очолив іспанську Армаду. На цій посаді до самої смерті. Помер 1795 році в Ісла-де-Леон, поблизу Кадіса.

Творчість[ред. | ред. код]

За дорученням іспанського уряду склав у 1745 році секретну доповідь — свідоцтво кризи іспанської колоніальної системи, що розпочиналася. У 1748 році опублікував цю працю під назвою «Секретні нариси щодо Америки».

У 1760—1764 роках підготував доповідь стосовно роботи поштового зв'язку між Іспанією і віце-королівством Перу після створення королівської морської пошти. Виступив проти існуючого маршруту доправлення пошти з Ла-Коруньї до Гавани, запропонувавши альтернативний — з Ла-Коруньї до Буенос-Айреса. У 1767 році ця ідея була підтримана.

У 1778 році видав працю «Спостереження в море сонячного затемнення», 1784 року — «Історична розповідь про подорож до Південної Америки», 1795 року — «Розмови Ульоа зі своїми трьома дітьми щодо служби у військово-морському флоті».

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Франциска Мельхора Рамірес Ларедо-і-Енкалада, графиня Сан-Хав'єр і Каса-Ларедо

Діти:

  • Антоніо
  • Франсіско Хавьєр (1777—1855), капітан-генерал, морський міністр Іспанії
  • Буенавентура
  • Жозефа Марія
  • донька
  • донька

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Mémoires philosophiques, historiques, physiques, concernant la découverte de l'Amérique, v. 1-2, P., 1787.
  • Losada, M. y Varela, C. (ed. lit.). (1995) Actas del II Centenario de Don Antonio de Ulloa. Sevilla: Escuela de Estudios Hispanoamericanos, CSIC: Archivo General de Indias. ISBN 84-00-07523-4.