Антуанетта Блеквелл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антуанетта Блеквелл
Antoinette Louise Brown Blackwell
Antoinette Louisa Brown Blackwell.jpg
Ім'я при народженні англ. Antoinette Louisa Brown
Народилася 20 травня 1825(1825-05-20)[1][2][…]
Генріетта, Монро, штат Нью-Йорк, США[4][5]
Померла 5 листопада 1921(1921-11-05)[1][2][…] (96 років)
Елізабет, Нью-Джерсі, США
Країна Flag of the United States (1912-1959).svg США
Національність американка
Діяльність письменниця, філософ, лекторка, священнослужителька, богослов
Alma mater Oberlin Colleged[4]
Magnum opus The Sexes Throughout Natured[6]
Конфесія конгрегаціоналізм[d][4] і Унітаріанство[4]
Рід Blackwell familyd
У шлюбі з Samuel Charles Blackwelld[4]
Автограф Signature of Antoinette Blackwell.png
Нагороди

Антуанетта Луіза Браун Блеквелл — (англ. Antoinette Louise Brown Blackwell; 1825—1921) — перша жінка, яка зайняла посаду міністра в США. Дуже освічена публічна спікерка, яка виголошувала промови на сучасні для неї теми. Перша, хто використав релігію для розширення прав жінок.

Дитинство та юність[ред. | ред. код]

Антуанетта народилася в Генрієтті, Нью-Йорк, у багатодітній сім'ї з 7 дітей. З усіх в родині Антуанетта була наймолодша і відрізнялась своїм дуже розвинутим для її віку інтелектом. Батьки: Джозеф Браун-батько та Еббі Морз-мати. У віці дев'яти років, Антуанетта була прийнята до відділення Конгрегаційної церкви, до цієї церкви належала її сім'я. Вона виголошувала промови в церкві, коли була молодою дівчиною. Незабаром після того, як стала членом конгрегації, вона почала читати проповіді під час недільних зустрічей у церкві. У шістнадцять років, отримавши початкову освіту в Академії округу Монро, Антуанетта сама викладала в школі. Однак дівчина не задовольнилась посадою простої сільської вчительки й вирішила отримати ступінь богослов'я в Оберлінському коледжі та побудувати кар'єру на кафедрі проповідництва.

Освіта[ред. | ред. код]

Чотири роки Антуанетта працювала вчителькою в школі для того, щоб заощадити достатньо грошей для її навчання в коледжі Оберліна. За підтримки батьків, які вірили не тільки в рівність між жінками та чоловіками в питанні освіти, а й підтримували в цьому представників негроїдної раси, вона вступила до Оберлінського коледжу в 1846 р. У коледжі вона закінчила літературний курс, призначений для студентів-жінок. У вільний час, на канікулах, вона вивчала Іврит та Грецьку мову. У 1847 р., отримавши ступінь бакалавра, вона попросила членів парламенту коледжу про вступ до теологічного курсу з акцентом на конгрегаціоналістському служінні. Адміністрація мала позицію проти жінок у теологічній науці та й взагалі в науці в цілому, але капітулювала з певним набором попередніх умов: Антуанетта може закінчити курси, але офіційного підтвердження не отримає. Незважаючи на перешкоди, які стосувалися курсу богослов'я, Браун спромоглася стати дуже талановитою письменницею та харизматичною публічною спікеркою. Її екзегеза (тлумачення) писання апостола Павла була опублікована у Oberlin Quarterly Review(квартальний журнал коледжу). В цій богословській статті вона демонструє своє розуміння того, що зараз називають «феміністична теологія». Вона писала, що апостол Павло мав на меті лише застерегти від надмірностей, нерегулярностей та невиправданих свобод у публічному поклонінні. Вона наполягала на тому, що Біблія та різноманітні писання про жінок стосувалися минулих часів і, безумовно, не актуальні у 19 столітті. Навіть незважаючи на те, що жінки ніяк не проявляли незгоду з нерівністю жінок з чоловіками у той час, Антуанетту просили виступати в Огайо та Нью-Йорку, висвітлювати тему боротьби з рабством та відстоювання прав жінок. А у квітні 1860 року Браун повернувся до Оберлінського коледжу з метою прочитати лекцію «Чоловіки і жінки», яка мала позитивні відгуки.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Аболіціонізм та висвячування в духовний стан[ред. | ред. код]

Не маючи ліцензії проповідування, після закінчення навчання, Браун вирішила зробити паузу в своїй громадській(міністерській) діяльності, щоб написати статті для аболіністичної газети Фредеріка Дугласа «The North Star». У 1850 р. Антуанетта брала участь з виступом на першій Національній конвенції про права жінок. Її промова була позитивно сприйнята аудиторією й стала початком розмовної екскурсії, в якій Антуанетта розгляне питання про права жінок, скасувння рабства та переслідування негроїдої раси, та поміркованість. В подальшому, Браун виступала з промовами на багатьох наступних щорічних Національних конвенціях про права жінок. Зрештою, після неймовірної кількості докладених зусиль, Браун у 1851 році отримала ліцензію проповідувати від Конгрегаційної церкви, а у 1852 році представники цієї церкви запропонували посаду міністра конгрегаціоналістської церкви в Саут-Батлері, Нью-Йорк. Вона тимчасово припинила свої виступи та лекції, написавши своїй подрузі(а згодом і сестрі) Люсі Стоун, що була висвячена(отримала духовний сан) соціологом, методистом- міністром на ім'я Лютер Лі, який був прихильником прав жінок на отримання богословської освіти та виступав за їх лідерство в різних галузях. Після свого наказу Лі виголосив проповідь, в якій йшлось про прийняття Антуанетти до числа міністрів, служителей Нового Завіту, і вона є покликана Богом, є кваліфікована та уповноважена проповідувати Євангеліє. Через місяць після її висвячення Браун поїхала делегатом на Всесвітню конвенцію про поміркованість в Нью-Йорк, де, незважаючи на те, що вона була представником двох організацій, що підтримували поміркованість, організатори Конвенції відмовили їй у виступі. За словами Керол Лассер та Марлен Діал Меррілл, Браун знову "мала труднощі у поєднанні принципово консервативних процесів з роботою, пов'язаною з правами жінок ". Цим вони і аргументували відмову для Антуанетти у виступі на конвенсії. Ця ситуація вплинула на внутрішній стан Браун, і через рік вона вирішила піти з церкви у Саут Батлері. На жаль, навіть безумовної підтримки Лютера Лі для Антуанетти було недостатньо, щоб забезпечити їй стабільний спосіб життя у Саут Батлері. Бостонський дослідник написав про від'їзд Браун, сказавши, що Антуанетта зазнала невдачі в першій спробі проповідництва, але це була не її особиста помилка. У 1857 році вона повернулася до роботи оратора та реформатора з підтримкою свого нового чоловіка Семюеля К. Блеквелла.

Права жінок[ред. | ред. код]

Після того, як вона пішла з міністерства, Антуанетта все більше приділяла увагу питанням прав жінок. Хоча багато правозахисників виступали проти релігії, виходячи з того, що вона слугувала пригніченням жінок, Блеквелл була переконана, що активна участь жінок у релігії може сприяти подальшому їх статусу в суспільстві. На відміну від багатьох своїх однолітків, вона більше дбала про покращення статусу жінки в суспільстві, ніж про її виборче право. Вона вважала, що відмінності між чоловіками та жінками обмежують ефективність чоловіків у представленні жінок у політиці. Таким чином виборче право мало б позитивний вплив на жінок, якщо б воно не було поєднане з відчутними для жінок можливостями лідерства. Браун також не погоджувалася з думкою інших реформаторів щодо розлучень. Жінка протидіяла розлученню як засобу зняття шлюбних обмежень з жінок. Пізніше Антуанетта поїхала в Нью-Йорк, щоб займатися благодійною роботою в глухих бідних закутках міста. Читати лекції, збирати гроші для людей, які жили в таких районах- було її основним заняттям. По дорозі до Нью-Йорка, вона зупинилась у Вустер, штат Массачусетс, щоб взяти участь у першій Національній конвенції про права жінок. Ця конвенція настільки вплинула на Браун, що жінка вирішила стати незалежною спікеркою. Вона їздила по всій Новій Англії в такі місця, як Пенсільванія та Огайо, щоб виступити на тему «Права жінки, боротьба з рабством та поміркованість». Коли мала можливість, вона виступала в церковних проповідях. Блеквелл продовжувала свою кар'єру, але згодом, після одруження, маючи багато домашніх обов'язків та безліч незгод щодо багатьох аспектів руху за жіночі права, вона вирішила припинити читати лекції й вдалася до письменства. У своїх роботах вона заохочувала жінок шукати можливість працювати на чоловічих посадах, а чоловіків — долучатися до участі в побутових обов'язках. Незважаючи на це, вона зберігала переконання, що головна роль жінок — це турбота про дім та сім'ю. Натхненна критикою до творів Чарльза Дарвіна та Герберта Спенсера, яких вона вважала найвпливовішими людьми своєї доби, Блеквелл опублікувала кілька праць у галузі богослов'я, науки та філософії. Вона вважала, що і Дарвін, і Спенсер використовували заплутану версію наукового методу, яка охоплювала виключно чоловічу перевагу. Натомість Антуанетта стверджувала, що для розуміння й сприйняття жінок у суспільстві, вони самі повинні провести дослідження історії жіночої долі, яку Блеквелл назвала «наукою Жіночого Людства». Напевно, її найпопулярніша робота була опублікована у 1875 р. Називалася ця праця: «Статі через всю природу» (The Sexes Throughout Nature), в ній вона представила «приблизно наукову» теорію, стверджуючи, що статі відрізняються одна від одної, але рівні за природним шляхом еволюції. Дарвін навіть написав лист до Антуанетти у 1869 році, подякувавши їй за копію її власної книги «Дослідження загальної науки». Їй також належать роман «Острівні сусіди», написаний у 1871 р. та збірка поезій «Морський дрейф», опублікована в 1902 році. У 1860 р. під час останньої Національної конвенції про права жінок, що відбулася ще до початку громадянської війни, Антуанетта почала бурхливу дискусію на тему розлучення з її колегами та сучасниками Сьюзан Б. Ентоні та Елізабет Кейді Стентон. Вона була проти розлучення, стверджуючи, що «Партнер в подружжі не може скасувати свої зобов'язання перед іншим. Усі розлучення природно і морально неможливі». Антуанетта, активна прихильниця боротьби за права жінок та толерантність, всупереч сподіванням друзів та колег, підтримала прийняття Четвертої поправки до Конституції США, яка не передбачала права вільних жінок на голосування. У 1869 році, під час суперечки щодо поправки, вона та Люсі Стоун розірвала всі контакти з іншими відомими активістами за права жінок, щоб утворити Американську асоціацію виборчих прав(American Woman Suffrage Association) як противагу Національній асоціації виборчих прав Ентоні (National Woman Suffrage Association). У 1873 році Антуанетта Блеквелл заснувала «Асоціацію сприяння розвитку жінок». Це було зроблено з метою вирішити всі жіночі проблеми, які подібні організації з захисту прав були неспроможні розв'язати або просто ігнорували їх наявність. Вона була обрана президентом Асоціації виборчого права жінки в Нью-Джерсі в 1891 році і допомогла створити Американську асоціацію бідних. Також вона читала лекції для бідних людей Нью-Йорку.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Щодо особистого життя Антуанетти, то вона була проти одруження, бо вважала, що краще бути самотньою, оскільки незаміжні жінки відчувають більше незалежності та самостійності, ніж заміжні. Але трохи пізніше, вона зустріла Семюеля Блеквелла. Закохавшись, жінка почала сумніватися щодо своїх рішень залишитися самотньою і, врешті решт, Антуанетта вийшла заміж за Семюеля. Одружилися вони 24 січня 1856 р. Подружжя мало семеро дітей, але двоє загинуло ще в дуже маленькому віці.

Останні роки життя[ред. | ред. код]

Оберлінський коледж присудив Блеквелл магістерську(1878 рік) та докторську(1908 рік) ступені. У 1878 році вона повернулася до релігії, яка перетворилась на унітарну. Пізніше подала заявку в Американську унітарну асоціацію і була визнана міністром. В подальшому Антуанетта виступала в унітарних церквах і відновила свої лекційні тури. У 1893 році Браун відвідала парламент релігій під час Колумбійської виставки в Чикаго. У 1903 році вона допомогла створити унітарне товариство Єлизавети, штат Нью-Джерсі, виконуючи обов'язки його міністра. У 1920 році, у віці 95 років, вона залишилась єдиною з учасників Конвенції про права жінок 1850 р., яка відбулась у Вустер, штат Массачусетс, тож їй вдалося побачити ухвалення дев'ятнадцятої поправки до Конституції, яка дала жінкам право голосу. Відомо, що Антуанетта проголосувала за Воррена Гардінга на президентських виборах 1920 року.

Смерть[ред. | ред. код]

Антуанетта Браун Блеквелл померла 5 листопада 1921 року у віці 96 років в Елізабет, штат Нью-Джерсі. У 1989 році її будинок дитинства був занесений до Національного реєстру історичних місць. У 1975 р. Об'єднана Церква Христова на своєму 10-му Генеральному Синоді(З'їзді) розпочала присудження нагород. Антуанетта Браун була названа одною з жінок, які "відображають внесок, який жінки можуть внести через висвячене служіння, які забезпечили видатне служіння в парафії чи інших церковних установах, також жінки, які перебувають у спеціалізованому служінні, і мають чутливість до викликів та можливостей жінок у служінні та адвокації від імені всіх жінок у церкві. " (орден УКЦ) У 1993 році Антуанетту Браун Блеквелл було введено до Національної жіночої зали слави.

Книги та праці[ред. | ред. код]

  1. «Дослідження з загальних наук». Нью-Йорк, 1869.
  2. «Стать крізь всю природу». Нью-Йорк, 1875 рік.
  3. «Фізичні основи безсмертя». Нью-Йорк, 1876 рік.
  4. «Філософія індивідуальності». Нью-Йорк, 1893 рік.
  5. «Створення Всесвіту». Бостон, штат Массачусетс: Преса Горгама, 1914 рік.
  6. «Соціальна сторона розуму та дії». Нью-Йорк: Видавнича компанія Neale, 1915.
  7. «Острівні сусіди». Нью-Йорк: Harper & Brothers, 1871. (Роман)
  8. «Морський дрейф». Нью-Йорк: J.T. White & Co., 1902. (Поезія)

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Блеквелл, Антуанетта Луїза Браун. Випуск 29, в Національній енциклопедії американської біографії. Нью-Йорк: James T. White & Co., 1941.
  • Браун Блеквелл, Антуанетта. Випуск 3, «Жінки у світовій історії: Біографічна енциклопедія» під редакцією Енн Коммір, 126—131. Уотерфорд, штат Коннектикут: Yorkin Publications, 1999.
  • Берккель, Ніколас К. «Оберлінський коледж».
  • Казден, Елізабет. Антуанетта Браун Блеквелл: Біографія. Олд Вестбері, Нью-Йорк: Феміністична преса, 1983.
  • Лассер, Керол; Меррілл, Марлен Діл, редактори. Друзі та сестри: Листи між Люсі Стоун та Антуанеттою Браун Блеквелл, 1846-93. Університет штату Іллінойс Прес, 1987.
  • Права жінок. Випуск 6, в «Енциклопедії американської історії: розвиток промислових Сполучених Штатів» за редакцією Гарі Б. Неш, 316—318. Нью-Йорк: Факти про файл, 2003.
  • «Рух за права жінок». У «Політичній та історичній енциклопедії жінок» під редакцією Крістін Форе, 292—294. Нью-Йорк: Routledge, 2003.

Посилання[ред. | ред. код]