Антуан-Венсан Арно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антуан-Венсан Арно
фр. Antoine-Vincent Arnault
Antoine-Vincent Arnault, secretaire de l'Académie française.jpg
Народився 22 січня 1766(1766-01-22)[1][2][…]
Париж[1][4][5]
Помер 16 вересня 1834(1834-09-16)[6][1][…] (68 років)
Бреоте[1][5]
Країна Flag of France (1794–1815, 1830–1974, 2020–present).svg Франція
Діяльність політик, поет, драматург, письменник
Мова творів французька[6]
Членство Французька академія[7] і Французька академія[7]
Діти Lucien Arnaultd[5]
Нагороди

CMNS: Антуан-Венсан Арно у Вікісховищі

Антуан-Венсан Арно (фр. Antoine Vincent Arnault; 1 січня 1766, Париж — 16 вересня 1834, Годервіль, Нижня Сена) — французький драматург, поет-баснописець і державний діяч, автор відомого вірша «Листок».

Батько драматурга Люсьєна Арно (1787—1863).

Біографія та творчість[ред. | ред. код]

Перша п'єса Арно «Маріус у Мінтурні» (1791) принесла йому великий успіх, і він був одним із найпопулярніших драматургів епохи Французької революції та Першої імперії. У трагедії «Лукреція» (1792) автор вклав у вуста Брута Старшого республіканські тиради. У 1798 Арно написав найбільш популярну свою трагедію «Бьянка і Монкассіно, або Венеціанці». Головні ролі у його п'єсах зазвичай грав найбільший трагік наполеонівської доби Тальма. Драматургія Арно не виходить за жанрові канони класицизму.

Як багато письменників того часу, він займався і політичною діяльністю; в 1797 генерал Бонапарт доручив йому управління Іонічними островами. Згодом Арно залишався вірним Наполеону всю його кар'єру. У 1809 зведений у дворяни Імперії, під час Ста днів (1815) був міністром народної освіти Франції. Після падіння імператора був змушений залишити Францію (1816), коли його трагедія «Німеччина» викликала політичні заворушення серед публіки. У 1819 році зміг повернутися на батьківщину.

Крім драматургії, популярністю користувалися байки Арно (дві збірки — 1814, 1819). Особливу популярність набув його вірш «Листок» (1815, часто його також відносять до байок), що зображає долю емігранта; воно неодноразово перекладалося на різні мови, включаючи російську.

У 1803 Арно був обраний у Французьку академію, але після вигнання в 1816 виключений, і його місце зайняв дюк де Рішельє, прем'єр-міністр Людовіка XVIII. У 1829 році Арно, який повернувся до Франції, був знову обраний до Академії і займав там місце до кінця життя. За рік до смерті став неодмінним секретарем Академії, того ж року вийшли його спогади — «Спогади шістдесятирічного». Його наступником в академічному кріслі був також популярний драматург Ежен Скріб.

Примітки[ред. | ред. код]