Антуан-Венсан Арно
Антуан-Венсан Арно | ||||
---|---|---|---|---|
фр. Antoine-Vincent Arnault | ||||
![]() | ||||
Народився |
22 січня 1766[1][2][…] Париж[1][4][5] | |||
Помер |
16 вересня 1834[6][1][…] (68 років) Бреоте[1][5] | |||
Країна |
![]() | |||
Діяльність | політик, поет, драматург, письменник | |||
Мова творів | французька[6] | |||
Членство | Французька академія[7] і Французька академія[7] | |||
Діти | Lucien Arnaultd[5] | |||
Нагороди | ||||
| ||||
![]() |
Антуан-Венсан Арно (фр. Antoine Vincent Arnault; 1 січня 1766, Париж — 16 вересня 1834, Годервіль, Нижня Сена) — французький драматург, поет-баснописець і державний діяч, автор відомого вірша «Листок».
Батько драматурга Люсьєна Арно (1787—1863).
Біографія та творчість[ред. | ред. код]
Перша п'єса Арно «Маріус у Мінтурні» (1791) принесла йому великий успіх, і він був одним із найпопулярніших драматургів епохи Французької революції та Першої імперії. У трагедії «Лукреція» (1792) автор вклав у вуста Брута Старшого республіканські тиради. У 1798 Арно написав найбільш популярну свою трагедію «Бьянка і Монкассіно, або Венеціанці». Головні ролі у його п'єсах зазвичай грав найбільший трагік наполеонівської доби Тальма. Драматургія Арно не виходить за жанрові канони класицизму.
Як багато письменників того часу, він займався і політичною діяльністю; в 1797 генерал Бонапарт доручив йому управління Іонічними островами. Згодом Арно залишався вірним Наполеону всю його кар'єру. У 1809 зведений у дворяни Імперії, під час Ста днів (1815) був міністром народної освіти Франції. Після падіння імператора був змушений залишити Францію (1816), коли його трагедія «Німеччина» викликала політичні заворушення серед публіки. У 1819 році зміг повернутися на батьківщину.
Крім драматургії, популярністю користувалися байки Арно (дві збірки — 1814, 1819). Особливу популярність набув його вірш «Листок» (1815, часто його також відносять до байок), що зображає долю емігранта; воно неодноразово перекладалося на різні мови, включаючи російську.
У 1803 Арно був обраний у Французьку академію, але після вигнання в 1816 виключений, і його місце зайняв дюк де Рішельє, прем'єр-міністр Людовіка XVIII. У 1829 році Арно, який повернувся до Франції, був знову обраний до Академії і займав там місце до кінця життя. За рік до смерті став неодмінним секретарем Академії, того ж року вийшли його спогади — «Спогади шістдесятирічного». Його наступником в академічному кріслі був також популярний драматург Ежен Скріб.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Наркевич А. Ю. Арно // Краткая литературная энциклопедия — Москва: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 1.
- ↑ Sycomore / Assemblée nationale
- ↑ база даних Léonore — ministère de la Culture.
- ↑ Арно // Энциклопедический лексикон — СПб: 1835. — Т. 3. — С. 163.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Французька академія — 1635.
|