Антуан Арно (син)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Антуан Арно
фр. Antoine Arnauld
Antoine Arnauld5.jpg
Основні відомості
Народження 16 лютого 1612(1612-02-16)
Париж
Країна: Королівство Франція
Альма-матер: Паризький університет
Заклад: Коллеж Сорбонна
Конфесія: католицтво
Смерть: 8 серпня 1694(1694-08-08) (82 роки)
Брюссель
Праці й досягнення
Рід діяльності: есеїст, письменник, поет
Основні інтереси: теологія
Звання: професор
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Антуан Арно (фр. Antoine Arnauld; 16 лютого 1612, Париж — 8 серпня 1694, Брюссель) — французький богослов, філософ, логік та математик. Вивчав спершу юридичні науки, а пізніше під впливом Сен-Сірана та Янсена займався богослів'ям.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у відомій Оверньській родині Арно, у сім'ї Антуана Арно-старшого.

1641 року він був уже священиком, 1643 членом Колежу Сорбони[ru] (Сорбонна), а 1648 одним з пор-рояльських самітників.

У всіх суперечках з єзуїтами, духовенством та урядом він постійно був головним виразником думок янсеністів. Проти єзуїтського звичаю причащатися якнайчастіше він написав брошуру «De la fréquente communion» (Париж, 1643); на захист від звинувачень з боку кальвіністів, у співпраці з Ніколем, написав «фр. La perpétuité de la foi de l'église catholique touchant l'eucharistie» (Париж, 3 т., 1669—1672). Перший з названих творів викликав гнів єзуїтів, другий — сильне незадоволення з боку реформатів. Єзуїти примусили його своїми переслідуваннями втекти до Нідерландів; реформати, особливо Клод та Жур'є, відповідали йому палкими та різкими друкованими запереченнями.

Він вів запеклу боротьбу з Мальбраншем, яка тривала до самої його смерті, в Льєжі 8 серпня 1694 року. Арно мав сильний, надзвичайно послідовний розум та великі знання. У полеміці він вирізнявся надзвичайною сміливістю, а гарячність його нерідко доходила до образ супротивників.

Абат Готефаж видав його твори в 45 томах, в Лозанні, 1775—1783.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Арно А., Николь П., «Логика, или Искусство мыслить». М., 1991.(рос.)

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]