Антиной

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Антіной)
Перейти до: навігація, пошук
Статуя Антиноя з музею Пія-Климента

Антиной (грец. Αντινοος, лат. Antinous; бл. 111(0111)130) — грецький юнак, коханець і постійний супутник римського імператора Адріана. Після смерті ним обожнений.

Біографія[ред.ред. код]

Антиной був уродженцем малоазійської римської провінції Віфінія. Імовірно, що імператор Адріан познайомився із гарним греком під час своєї подорожі Віфінією у 124 році. Імператор одразу закохався у раба та викупив його. Протягом шести-семи років Антиной і Адріан були коханцями. З 128 року юнак перебував при імператорі постійно. Втім, через два роки, в жовтні 130 Антиной утопився в Нілі. Його загибель не має однозначного пояснення. Як версії висуваються убивство хлопця заздрісниками його впливу при дворі[1]; самогубство через ненависть до набагато старшого коханця[2]; ритуальна жертва в честь Адріана; банальний нещасний випадок під час купання. Імператор дуже сильно побивався за Антиноєм. Сучасники свідчать, що він «плакав, як жінка»[3].

Обожнення[ред.ред. код]

Кохання Адріана до Антиноя стало справжнім надбанням матеріальної культури, адже імператор доклав величезних зусиль по возвеличенню свого супутника. Статуї Антиноя по своїй кількості переважають над всіма іншими римської доби.

Після трагічної смерті Антиной був обожнений за наказом Адріана, який ледь не збожеволів із горя. На честь юнака було збудовано місто Антинополь (лат. Antinopolis), де кожного року проводилися ігри на пам'ять нового бога. Споруджувалися храми, відчеканювалися монети, створювалося сотні картин і скульптур, на яких Антиной був зображений із неземною красою. Кількість зведених статуй перебільшує кількість статуй будь-якого римлянина[4]. Антиноя ототожнювали із єгипетським богом Осірісом, а іноді із грецьким Діонісом. За життя Адріана серед римських вельмож вважалося гарними манерами мати у себе хоча б одне зображення Антиноя. Придворні астрономи виділили Антиною окреме сузір'я на небі (сьогодні не використовується)[4].

Рання християнська цервка створила з цього величезного та щирого гомосексуального кохання символ розпусти у своїх політичних цілях боротьби за владу та свідомість людей. Апологети раннього християнства ганили у своїх працях культ Антиноя, бо після смерті коханця Адріан почав гоніння християн.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Lambert, R., Beloved and God: The Story of Hadrian and Antinous (New York, 1984)
  • Levezow, Über den Antinous (1808)
  • Dietrich, Antinoos (1884)
  • Laban, Der Gemütsausdruck des Antinoos (1891)
  • Antinoüs, A Romance of Ancient Rome, from the German of A. Hausrath, by M. Saftord (New York, 1882)
  • Ebers, Der Kaiser (1881).