Крушельницький Антін Володиславович

Крушельницький Антін Володиславович
Антін Крушельницький. (Рогатин, 1926)
Псевдонім	Антін Володиславич, Л. Журбенко, Педагог, Непедагог, Спокійненький, А.К., С-й, Кр. та ін.;А.К., С-й, Кр. та ін.
Народився	23 липня (4 серпня) 1878(1878-08-04) Ланьцут, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія (нині Польща)
Помер	3 листопада 1937(1937-11-03) (59 років) Сандармох, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, Російська РФСР, СССР
Поховання	Сандармох
Громадянство	Австро-Угорщина →  ЗУНР →  УНР → УСРР
Національність	українець
Діяльність	письменник, літературознавець, педагог, видавець
Сфера роботи	література, літературна критика і викладання
Мова творів	українська
Членство	Наукове товариство імені Шевченка
У шлюбі з	Крушельницька Марія Степанівна
Діти	Крушельницький Тарас Антонович, Крушельницький Іван Антонович, Крушельницька Володимира Антонівна, Крушельницький Богдан Антонович і Крушельницький Остап Антонович
Крушельницький Антін Володиславович у Вікісховищі
Роботи у  Вікіджерелах

|Lib=

Анті́н Володиславович Крушельни́цький (псевдоніми і криптоніми — Антін Володиславич, Л.Журбенко, Педагог, Непедагог, Спокійненький, А. К., С-й, Кр. та ін.; 4 серпня 1878(18780804), Ланьцут — 3 листопада 1937, Сандармох, Карелія) — український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог, міністр освіти УНР (1919 р.), редактор шкільних хрестоматій з української літератури (Відень, 1919—1922), видавець-редактор громадсько-літературних журналів совєтофільського напрямку «Нові шляхи» (1929—1933 у Львові) і «Критика» (1933, там само), автор біографічного нарису «Іван Франко» та ін. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі.

Чоловік Марії Крушельницької, батько Володимири, Івана, Богдана, Тараса та Остапа Крушельницьких.

Жертва сталінського терору.

Життєпис

Книжка для дітей, видана А.Крушельницьким у Відні

Одна з «Читанок» А. Крушельницького

Народився 4 серпня 1878 року в м. Ланьцут (нині в Підкарпатському воєводстві, Польща).

Навчався в гімназії в Бучачі. Закінчив Перемишльську гімназію та філософський факультет Львівського університету.

У 1900—1903 роках — співвидавець журналу «Молода Україна». З 1900 р. співробітник журналу «Літературно-науковий вісник» (до 1913), з 1901-го газети «Буковина».. Від 1901 року викладав у гімназіях Коломиї (1902—1905, 1908, 1926), Станиславова (1905, 1908), Бережан (до листопада 1911), Львова, Відня, Долини (1914) Рогатина (1925—1926), Городенки (протягом 8 років був директором місцевої української приватної гімназії товариства «Рідна школа»). У 1926 році директор єврейської гімназії в Коломиї. Член Крайової шкільної ради.

Був одним із редакторів газети «Прапор» (1907—1912) — органу українського народного учительства в Галичині. Належав до Українсько-Руської радикальної партії.

У 1915 році був бургомістром Городенки.

У 1919 — на державній службі. Як один з чільників радикалів підтримував перебрання президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем повноважень Диктатора ЗУНР (на відміну від Симона Петлюри, Осипа Безпалка, Семена Вітика).

З 27 квітня по 25 липня 1919 р. очолював Міністерство народної освіти в уряді Б. Мартоса. З 19 жовтня 1919 р. керував Педагогічною місією «для налагодження за кордоном прав друку шкільних підручників і закупа шкільних приладів всіх типів» у Празі та Відні.

Після повалення влади УНР емігрував до Відня, де заснував видавництво «Чайка». Працював в радянофільському (і фінансованому з СРСР) часописі «Нова громада». У 1929—1932 — видавець і редактор журналу «Нові шляхи», в 1933 — часопису «Критика», що також дотримувалися радянофільської орієнтації.

Виступав у різних жанрах: оповідання, повісті, романи, драми, літературно-критичні, науково-педагогічні праці, публіцистичні статті, рецензії. У своїх публікаціях поширював радянську пропаганду, вигадки і провокації проти українського націоналістичного руху. Зрештою Степан Бандера видав наказ щодо його ліквідації, відмінений після оголошення А. Крушельницьким наміру виїхати з сім'єю до СРСР (С. Бандера передбачив його ліквідацію там самими більшовиками).

У липні 1934 року переїхав з цілою родиною до Радянської України, жив у Харкові в будинку «Слово».

Розстріляна і знищена родина Крушельницьких. Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, Марія (мати), Лариса і батько Антін. Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. Це фото стало символом знищення більшовицьким режимом української інтелігенції.

6 листопада 1934 заарештований органами НКВД УСРР у Харкові. У постанові оперуповноваженого ІІ відділу СПО УДБ у Харківській області Бордона стверджувалося: «Крушельницький Антін Володиславович є одним із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить своєю метою повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду».

Справу А. Крушельницького розглядала 28 березня 1935 виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР. Вирок: 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Покарання відбував у Соловецькій тюрмі.

Рішенням «трійки» УНКВС Ленінградської області письменника засудили до розстрілу. Страчений 3 листопада 1937.

Реабілітований Військовою колегією Верховного Суду СРСР 19 жовтня 1957 року.

Із секретної записки тюремного управління НКВС від 16 червня 1941 відомо, що в архівах цього управління зберігалося 13 зошитів рукопису роману А. Крушельницького українською мовою «Батьківщина». На звороті цієї «службової записки» зазначено «Рукопис цього твору знищено шляхом спалення 4.VI.1941».

Цікавий факт

Антін Крушельницький утік зі Львова до СРСР через загрозу замаху від ОУН, але органи ОДПУ змусили його признатись у керівництві міфічної ОУН (Об'єднання українських націоналістів) в УРСР, за що і розстріляли згодом.

Літературний та науковий внесок

Уклав серію збірок «Вибрані твори українських письменників».

• Крушельницький А. Вибір з українського народного письменства. Т. 1 (Від 1798 р. до 1876 р.). Для сьомої кляси середніх шкіл; для третьої кляси колегії. — Київ ; Відень ; Львів: Вид. Чайка, 1922. — 626 с.
• Крушельницький А. Вибір з українського народного письменства. Т. 2 (Від 1876 р. до 1920 р.). Для восьмої кляси середніх шкіл; для четвертої кляси колегії. — Київ ; Відень ; Львів: Вид. Чайка, 1922. — 720 с.
• Олесь О. Ялинка / О. Олесь ; з мал. Ю. Вовка, О. Кульчицької. — Київ ; Відень ; Львів: Чайка, 1924. — 14 с. : іл. — (Українській дитині / ред. А. Крушельницький ; ч. 11). [Архівовано 14 вересня 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький А. Як промовить земля … : (розділ з повісти наших днів) / Антін Крушельницький. — Київ ; Відень ; Львів: Наклад Літ. ін-ту, 1920. — 149 с. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький А. Український альманах / Антін Крушельницький. — Київ ; Львів ; Відень ; Нью-Йорк : 1921. — 510 с. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький А. Рубають ліс: повість / Антін Крушельницький. — Київ ; Ляйпціг: Укр. накладня, 1914. — 380 с. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький А. Ірена Оленська: оповідання / Антін Крушельницький. — Київ ; Відень ; Львів: Накладом Літ. ін-та «Укр. книжка», 1921. — 296 с. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький А. Дужим помахом крил: роман. Т. 1, ч. 1 / Антін Крушельницький. — Київ ; Відень ; Львів: Чайка, 19–?. — 220 с. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький А. Дужим помахом крил: роман. Т. 1, ч. 2 / Антін Крушельницький. — Київ ; Відень ; Львів: Чайка, 19–?. — С. 213—404. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький А. Гомін Галицької землі (1918—1919): роман / Антін Крушельницький ; за заг. ред.: О. Мізерницького та О. Сашка ; передм. А. Березинського. — Харків: Держ. вид-ва України, 1930. — 24, 520 с. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький А. Буденний хліб: оповідання з життя / Антін Крушельницький. — Київ ; Відень; Львів: Наклад Літ. ін-та, 1920. — 283 с. [Архівовано 23 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький А. Іван Франко: Молоді літа / написав Антін Крушельницький. — Львів: Накладом т-ва «Просвіта», 1928. — 47 с. [Архівовано 23 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький, Антін. Просвітній реферат: (із ювіл. обходу філ. «Просвіти» в Коломиї 21.XII. 1908 р.) / Антін Крушельницький. — Коломия: Наклад Ред. «Прапора»; З друк. В. Бравнера, 1909. — 60 с. [Архівовано 20 вересня 2020 у Wayback Machine.]

Джерела та література

• Герасимова Г. Крушельницький Антін Владиславович [Архівовано 19 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 425. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001.
• Дуда І. Крушельницький Антін Владиславович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 254, 256. — ISBN 966-528-199-2.
• Крушельницька Л. І. Рубали ліс. — Львів, 2001.
• Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина. — Тернопіль : Тернограф, 2012. — 280 с. — ISBN 978-966-457-087-6.
• Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії: в 3 т. — К. : Сфера, 1997—1999.
• Павлишин А. Крушельницький Антін Володиславович [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 15 : Кот — Куз. — С. 583—584. — ISBN 978-966-02-7305-4.
• Терещук Г. «Мій дід був одержимий роботою для України» — Лариса Крушельницька [Архівовано 25 листопада 2012 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода.
• Шевченко С. В. Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 128—130, 283—284.

Посилання

• Krushelnytsky, Antin, 1878—1935 — книги А. Крушельницького в Інтернет-архіві.
• Олександр Горобець Синів розстріляли у Києві [Архівовано 18 січня 2017 у Wayback Machine.]
• Крушельницький Антін в Електронній бібліотеці «Культура України» [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]