Могильницький Антін Любич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Антін Могильницький)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антін Любич Могильницький
Могильницький А.jpg
Антін Могильницький
Народився 3 березня 1811(1811-03-03)
с. Підгірки
Помер 13 серпня 1873(1873-08-13) (62 роки)
с. Яблунька
Громадянство
(підданство)
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Національність українець
Діяльність священик, письменник, громадський та політичний діяч
Alma mater Львівська духовна семінарія
Мова творів українська, близька до народної
Діти Могильницький Андроник

Антін Любич Могильницький у Вікісховищі?

Антін Любич Могильницький (3 березня/3 серпня[1] 1811, с. Підгірки, тепер — місто Калуш, Івано-Франківська область — 13 серпня 1873, с. Яблунька, Богородчанський район) — український письменник, громадський і політичний діяч, греко-католицький священик, декан богородчанський (УГКЦ[2]). Писав мовою, близькою до народної. Батько Могильницького Андроника.[3]

Життєпис[ред. | ред. код]

Антін Любич Могильницький, світлина з листівки серії «Історія України-Руси», Коломия, 1902 р.

Антін Могильницький народився в родині пароха села Підгірки (тепер частина Калуша)[2]). Дитинство Антіна минуло в Солотвині, куди переїхала його сім'я після смерті батька у 1813 р.

Відомо, що вітчим Антона не дуже переймався освітою пасинка. Лише у віці 16 років А. Могильницький вступив до гімназії при монастирі оо. Василіян у Бучачі. Через порушення гімназійних розпорядків не раз змінював місце навчання. Навчався у Станіславській цісарсько-королівській гімназії,[4] у гімназіях Чернівців і Львова, здобув середню освіту в Будапешті. У 1840 р. закінчив Львівську духовну семінарію. Висвячений 1841 року.

Адміністратор парафії Кальне (тепер Сколівського району[2]). Був парафіяльним священиком у селах Хутарі Стрийського округу, Зборі Калуського округу, Комарові Станіславського округу, Бабчому (1859—1873 роки[2]). Одночасно працював приватним учителем.

У 1859 року Антін Могильницький оселився у селі Бабче Богородчанського округу. 1861 р. його обрали депутатом Галицького крайового сейму 1-го скликання (від IV курії округу Богородчани — Солотвина, входив до складу «Руського клубу»[5]) та австрійського парламенту (Райхсрату) у Відні, де 27 червня виступив з палкою промовою на захист народної освіти рідною мовою. Обстоював інтереси українського населення разом з єпископом Спиридоном Литвиновичем.[1]

Нонконформіст, на відміну від сучасників-москвофілів відстоював вживання народної мови в літературі, дотримувався федералістських принципів.[3] В останні роки життя А.Могильницький відійшов від письменницької творчості та громадського життя.

Помер несподівано 13 серпня 1873 р., перебуваючи проїздом у Яблуньці, Богородчанського округу. Через серцевий напад . За іншою версією, загинув внаслідок нещасного випадку.[3]

Творчість[ред. | ред. код]

Титульна сторінка "Скиту Манявського

Літературну діяльність Антін Могильницький почав у 1838 р. Головною ідеєю його поетичних, публіцистичних творів була боротьба за рідну мову і освіту для русинського народу. Послідовник «Руської трійці». публікувався з 1838 р. в газетах «Новини», «Зоря галицька», «Слово» у Львови, в альманасі «Вінок русинам на обжинки» та ін.[1] Іван Франко писав про нього: «Житє Могильницького від самого 1838 року до його смерті було немов дзеркалом, в котрім досить живо відбилися пориви, надії та судьби галицько-руського народа». Революція 1848 р. пожвавила творчу і громадську діяльність А. Могильницького.

Літературну популярність здобув завдяки поемі «Скит Манявський» (перша частина вийшла в 1849 році, остання — в 1852 році), на основі усних народних повістей. У ній йшлося про велич давньоруського Галича, описувалася краса Карпат і стародавня слов'янська міфологія. Поема була популярна, як і балада «Русин-вояк», що також вийшла 1849 року. Здійснити творчі задуми Могильницькому перешкодило настання післяреволюційної реакції.

А. Могильницький був автором повістей «Конґруа батька Жегаловича» і «Повість старого Сави із Підгір'я», сатиричної поеми «Пісня поета» і кількох «Дум». Окремим виданням були опубліковані його «Речі в сеймі та парламенті» та приватні листи (1885 р.).

З огляду на літературну діяльність А. Могильницького, Іван Франко зарахував його до «перших будителів руського духа в Галичині».

Вшанування[ред. | ред. код]

Його ім'ям названа вулиця в Підгірках, на котрій стоїть церква. Також у Підгірках його іменем названий Будинок культури, на стіні якого встановлена меморіальна дошка роботи І. Семака.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Б. Пиндус. Могильницький Антін Степанович… — С. 544.
  2. а б в г І. Чорновол. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 159.
  3. а б в І. Чорновол. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 160.
  4. Stanisławów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1890. — T. XI : Sochaczew — Szlubowska Wola. (пол.)
  5. І. Чорновол. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 103—104.

Джерела[ред. | ред. код]