Антіохійська православна церква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Грецький православний
патріархат
Антіохії й усього Сходу
араб. بطريركية أنطاكية وسائر
المشرق للروم الأرثوذكس

Coat of arms Greek Orthodox Patriarchate of Antioch and all East.svg
Герб
Hama-RomanOrthodoxChurch.jpg
Собор в Хамі, Сирія
Засновники апостоли Петро і Павло
Дата заснування сер І ст.
Самостійність проголошена 451
Самостійність визнана визнана усіма помісними православними церквами
Чинний предстоятель Антіохійський Патріархат Іоанн X
Центр Собор Святої Діви Марії
Кафедральний собор Дамаск
Основна юрисдикція  Сирія,  Ліван
 Ірак,  Іран
 Кувейт,  ОАЕ
 Бахрейн,  Оман
 Катар (заперечується)
Юрисдикція для діаспори Антіохійська православна архієпископія Північної Америки (самоврядна церква)
Літургічна мова арабська, грецька, англійська (в діаспорі)
Церковний календар Новоюліанський [1]
Єпископів 1
Єпархій 22
Парафій більше 400
Вірних 2 000 000
Офіційний сайт www.antiochpatriarchate.org

Гре́цька Правосла́вна Це́рква Антіохі́ї або Антіохі́йська Правосла́вна Це́рква (грец. Πατριαρχεῖον Ἀντιοχείας, Patriarcheîon Antiocheías; араб. بطريركية أنطاكية وسائر المشرق للروم الأرثوذكس‎) — автокефальна православна церква грецького обряду, що є частиною давнього Антіохійського патріархату, що внаслідок історичних подій розколовся на ряд різних патріархатів. Одна з найдавніших християнських церков східного обряду.

Історія[ред. | ред. код]

Свого часу як патріархат — основна одиниця устрою церкви — посідав третє місце у диптиху після Риму і Александрії. До його складу входили християнські громади східних провінцій Римської імперії. 330 проти нього розпочали боротьбу аріани. Після собору в Халкідоні 451 в Антіохійському патріархаті стався розкол, що призвів до виникнення Сирійської церкви, до якої увійшли, зокрема, греки та місцеве еллінізоване населення. Антіохія 638 була захоплена арабами. У VIIVIII століттях патріарший престол лишався вільним або його посідав місцеблюститель. 969 Візантія повернула собі Антіохію, що сприяло зміцненню церкви. Західносирійська літургія поступилася місцем візантійській. В 1098 хрестоносці захопили Антіохію і заснували в Сирії Антіохійське князівство. У цей час було засновано Латинський патріархат, а лінія грецьких патріархів продовжувалася на вигнанні в Константинополі. Тільки 1268, по захопленні Антіохії єгипетськими мамелюками, православний антіохійський патрірах зміг повернутися з вигнання. У XIV столітті центр патріархату перемістився у Дамаск, де він знаходиться і досі. 1517 територію патріархату завоювали турки-османи, і він перебував у складі їхньої імперії до Першої світової війни. У 70-х роках 18 століття чимало парафіян стали греко-католиками, утворили Мелькітську греко-католицьку церкву. 1899 патріархом став араб, оскільки більшість парафіян були арабами, арабська мова почала переважати у літургії.

Східні патріархи та ієрархи нерідко бували в Україні, через українські землі пролягав їх шлях до Московського князівства за грошовою допомогою. 1586 антіохійський патріарх Йоаким затвердив статут Львівського братства.

Становлення[ред. | ред. код]

Назва «Антіохійська православна церква» походить від Антіохії, колишньої столиці Сирії, що була свого часу визначним центром християнського богослов´я, таємним місцем проведення соборів. Після згадуваного вже собору 451 р. єпископ Антіохії разом з єпископами інших християнських центрів Сходу одержав титул патріарха.

Історичний шлях Антіохійської церкви позначений бурхливими подіями, що негативно вплинули на її становище у православному світі. У V ст. від неї відділилася Халдейська церква, у VI ст. — сіро-яковіти (монофізити). Відтак церква стала пасивним спостерігачем геополітичних змін у регіоні, які також суттєво ослабили її. З 637 по 969 рр. Антіохією володіли араби, а в XI—XIII ст. вона підпала під гніт хрестоносців. Чергового удару у XIII ст. завдали їй єгипетські мамлюки; в XVI ст. вона була поневолена турками. Саме тоді зникла й назва Антіохії, місто стало називатися Антак´я. Ще раніше патріаршу резиденцію було перенесено до Дамаска.

Постійні утиски та страшенна бідність церкви призвели до того, що впродовж кількох століть вона була об´єктом маніпуляцій з боку Константинопольського та Єрусалимського патріархатів. Лише наприкінці XIX ст. ситуація в Антіохійській церкві почала поліпшуватися.

Патріарх, який очолює церкву, має титул Блаженнійшого Патріарха Великої Антіохії і всього Сходу. Його резиденція знаходиться в столиці Сирії Дамаску. При патріархові діє Священний Синод, до складу якого входять правлячі архієреї.

Сучасний стан[ред. | ред. код]

За офіційними даними в Грецькому Антіохійському Патріархаті діють близько 780 церков і каплиць, в яких служать близько 860 священиків і дияконів (з них 560 — за межами Азії), а загальна кількість віруючих становить близько 750 тисяч чоловік.

Нині вона має 22 архієпархії: 6 — у Сирії, 6 — у Лівані, 1 — в Іраку, 3 — в Туреччині та 6 — на американському континенті. Церква має близько 400 храмів, 20 монастирів, Бель-ментську духовну академію (поблизу Триполі), семінарію та кілька коледжів. Видає 6 журналів та бюлетенів. Офіційний орган — журнал «Ан-Нахра».

1970 в Триполі (Лівія) відкрито Богословську академію св. Іоанна Дамаскіна (в 1988 її приєднано до Баламандського університету).

Священний синод Антіохійського патріархату складається з патріарха та митрополитів і збирається принаймні раз на рік. Його функції: обрання патріарха, єпископів, спостереження за дотриманням православ'я та застосовування санкцій проти порушників церковного уставу. Існує Собор церкви, що складається з синоду і мирян; збирається двічі на рік і відповідає за фінансову, освітню, юридичну та адміністративну діяльність церкви. Патріархат бере активну участь в екуменічному русі.

Митрополії та єпархії[ред. | ред. код]

  1. Дамаська і Антіохійська митрополія (кафедра — Дамаск)
  2. Алеппська і Александреттська митрополія (Халеб)
  3. Митрополія Бусри, Орану та Джебель-аль-Арабу (Ес-Сувейда)
  4. Хамська митрополія (Хама)
  5. Хомська митрополія (Хомс)
  6. Лаодікейська митрополія (Латакія)
  7. Бейрутська митрополія (Бейрут)
  8. Аккарська митрополія (Чейх-Таба)
    1. Ніневійська єпархія (Тартус)
    2. Баніяська єпархія (Сафіта)
    3. Артуська єпархія (Мармарита)
  9. Митрополія Гірського Лівану (Біблська і Батрунська) (Бруммана)
  10. Захленська і Баальбецька митрополія (Захла)
  11. Триполійська і Курська митрополія (Триполі)
  12. Тірська і Сідонська митрополія (Марджаюн)
  13. Багдадська і Кувейтська митрополія (Багдад)
  14. Австралійська, Новозеландська і Філіппінська митрополія (Сідней)
  15. Митрополія Франції, Західної та Південної Європи (Париж)
  16. Німецька і Центральноєвропейська митрополія (Кельн)
  17. Митрополія Британських островів та Ірландії (Лондон)
  18. Антіохійська православна архієпархія Північної Америки (Інглвуд)
    1. Нью-Йоркська і Вашингтонська єпархія (Інглвуд)
    2. Вустерська і Новоанглійська єпархія (Вестборо)
    3. Єпархія Маямі та Південного Сходу США (Помпано-Біч)
    4. Єпархія Вічити і Центру США (Вічита)
    5. Єпархія Лос-Анджелеса і Заходу США (Лос-Анджелес)
    6. Єпархія Ігл-Ривера та Північного Заходу США (Лос-Анджелес)
    7. Єпархія Чарлстона, Окленда і Середньої Атлантики (Чарлстон)
    8. Єпархія Толідо і Середнього Заходу США (Толідо)
    9. Єпархія Оттави, Східної Канади і півночі штату Нью-Йорк (Монреаль)
  19. Буенос-Айреська і Аргентинська митрополія (Буенос-Айрес)
  20. Сан-Паульська і Бразильська митрополія (Сан-Паулу)
  21. Сантьягська і Чилійська митрополія (Сантьяго)
  22. Митрополія Мексики, Венесуели, Центральної Америки і островів Карибського моря (Мехіко)

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Лебедев А. История греко-восточной церкви под властию сельджуков (от падения Константинополя в 1453 году до настоящего времени). СПб., 1903(рос.)
  • Каптерев Н. Ф. Характер отношений России к православному Востоку в XVI—XVII столетиях. Сергиев Посад, 1914(рос.)
  • Гудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. Львів, 1994.

Посилання[ред. | ред. код]