Антіохійська православна церква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гре́цька Правосла́вна Це́рква Антіохі́ї або Антіохі́йська Правосла́вна Це́рква (грец. Πατριαρχεῖον Ἀντιοχείας, Patriarcheîon Antiocheías; араб. بطريركية أنطاكية وسائر المشرق للروم الأرثوذكس‎) — автокефальна православна церква грецького обряду, що є частиною давнього Антіохійського патріархату, що внаслідок історичних подій розколовся на ряд різних патріархатів. Одна з найдавніших християнських церков східного обряду.

Історія[ред. | ред. код]

Свого часу як патріархат — основна одиниця устрою церкви — посідав третє місце після Риму і Александрії. До його складу входили християнські громади східних провінцій Римської імперії. 330 проти нього розпочали боротьбу аріани. Після собору в Халкідоні 451 в Антіохійському патріархаті стався розкол, що призвів до виникнення Сирійської церкви, до якої увійшли, зокрема, греки та місцеве еллінізоване населення. Антіохія 638 була захоплена арабами. У VIIVIII століттях патріарший престол лишався вільним або його посідав місцеблюститель. 969 Візантія повернула собі Антіохію, що сприяло зміцненню церкви. Західносірійська літургія поступилася місцем візантійській. В 1098 хрестоносці захопили Антіохію і заснували в Сирії Антіохійське князівство. У цей час було засновано Латинський патріархат, а лінія грецьких патріархів продовжувалася на вигнанні в Константинополі. Тільки 1268, по захопленні Антіохії єгипетскими мамелюками, православний антіохійський патрірах зміг повернутися з вигнання. У XIV столітті центр патріархату перемістився у Дамаск, де він знаходиться і досі. 1517 територію патріархату завоювали турки-османи, і він перебував у складі їхньої імперії до Першої світової війни. У 70-х роках 18 століття чимало парафіян стали греко-католиками, утворили Мелькітську греко-католицьку церкву. 1899 патріархом став араб, оскільки більшість парафіян були арабами, арабська мова почала переважати у літургії.

Східні патріархи та ієрархи нерідко бували в Україні, через українські землі пролягав їх шлях до Московського князівства за грошовою допомогою. 1586 антіохійський патріарх Йоаким затвердив статут Львівського братства.

Становлення[ред. | ред. код]

Назва «Антіохійська православна церква» походить від Антіохії, колишньої столиці Сирії, що була свого часу визначним центром християнського богослов´я, таємним місцем проведення соборів. Після згадуваного вже собору 451 р. єпископ Антіохії разом з єпископами інших християнських центрів Сходу одержав титул патріарха.

Історичний шлях Антіохійської церкви позначений бурхливими подіями, що негативно вплинули на її становище у православному світі. У V ст. від неї відділилася Халдейська церква, у VI ст. — сіро-яковіти (монофізити). Відтак церква стала пасивним спостерігачем геополітичних змін у регіоні, які також суттєво ослабили її. З 637 по 969 рр. Антіохією володіли араби, а в XI—XIII ст. вона підпала під гніт хрестоносців. Чергового удару у XIII ст. завдали їй єгипетські мамлюки; в XVI ст. вона була поневолена турками. Саме тоді зникла й назва Антіохії, місто стало називатися Антак´я. Ще раніше патріаршу резиденцію було перенесено до Дамаска.

Постійні утиски та страшенна бідність церкви призвели до того, що впродовж кількох століть вона була об´єктом маніпуляцій з боку Константинопольського та Єрусалимського патріархатів. Лише наприкінці XIX ст. ситуація в Антіохійській церкві почала поліпшуватися.

Патріарх, який очолює церкву, має титул Блаженнійшого Патріарха Великої Антіохії і всього Сходу. Його резиденція знаходиться в столиці Сирії Дамаску. При патріархові діє Священний Синод, до складу якого входять правлячі архієреї.

Сучасний стан[ред. | ред. код]

За офіційними даними в Грецькому Антіохійському Патріархаті діють близько 780 церков і каплиць, в яких служать близько 860 священиків і дияконів (з них 560 — за межами Азії), а загальна кількість віруючих становить близько 750 тисяч чоловік.

Нині вона має 22 архієпархії: 6 — у Сирії, 6 — у Лівані, 1 — в Іраку, 3 — в Туреччині та 6 — на американському континенті. Церква має близько 400 храмів, 20 монастирів, Бель-ментську духовну академію (поблизу Триполі), семінарію та кілька коледжів. Видає 6 журналів та бюлетенів. Офіційний орган — журнал «Ан-Нахра».

1970 в Триполі (Лівія) відкрито Богословську академію св. Іоанна Дамаскіна (в 1988 її приєднано до Баламандського університету).

Священний синод Антіохійського патріархату складається з патріарха та митрополитів і збирається принаймні раз на рік. Його функції: обрання патріарха, єпископів, спостереження за дотриманням православ'я та застосовування санкцій проти порушників церковного уставу. Існує Собор церкви, що складається з синоду і мирян; збирається двічі на рік і відповідає за фінансову, освітню, юридичну та адміністративну діяльність церкви. Патріархат бере активну участь в екуменічному русі.

Митрополії та єпархії[ред. | ред. код]

  1. Дамаська і Антіохійська митрополія (кафедра — Дамаск)
  2. Алеппська і Александреттська митрополія (Халеб)
  3. Митрополія Бусри, Орану та Джебель-аль-Арабу (Ес-Сувейда)
  4. Хамська митрополія (Хама)
  5. Хомська митрополія (Хомс)
  6. Лаодікейська митрополія (Латакія)
  7. Бейрутська митрополія (Бейрут)
  8. Аккарська митрополія (Чейх-Таба)
    1. Ніневійська єпархія (Тартус)
    2. Баніяська єпархія (Сафіта)
    3. Артуська єпархія (Мармарита)
  9. Митрополія Гірського Лівану (Біблська і Батрунська) (Бруммана)
  10. Захленська і Баальбецька митрополія (Захла)
  11. Триполійська і Курська митрополія (Триполі)
  12. Тірська і Сідонська митрополія (Марджаюн)
  13. Багдадська і Кувейтська митрополія (Багдад)
  14. Австралійська, Новозеландська і Філіппінська митрополія (Сідней)
  15. Митрополія Франції, Західної та Південної Європи (Париж)
  16. Німецька і Центральноєвропейська митрополія (Кельн)
  17. Митрополія Британських островів та Ірландії (Лондон)
  18. Нью-Йоркська і Північноамериканська митрополія (Інглвуд)
    1. Нью-Йоркська і Вашингтонська єпархія (Інглвуд)
    2. Вустерська і Новоанглійська єпархія (Вестборо)
    3. Єпархія Маямі та Південного Сходу США (Помпано-Біч)
    4. Єпархія Вічити і Центру США (Вічита)
    5. Єпархія Лос-Анджелеса і Заходу США (Лос-Анджелес)
    6. Єпархія Ігл-Ривера та Північного Заходу США (Лос-Анджелес)
    7. Єпархія Чарлстона, Окленда і Середньої Атлантики (Чарлстон)
    8. Єпархія Толідо і Середнього Заходу США (Толідо)
    9. Єпархія Оттави, Східної Канади і півночі штату Нью-Йорк (Монреаль)
  19. Буенос-Айреська і Аргентинська митрополія (Буенос-Айрес)
  20. Сан-Паульська і Бразильська митрополія (Сан-Паулу)
  21. Сантьягська і Чилійська митрополія (Сантьяго)
  22. Митрополія Мексики, Венесуели, Центральної Америки і островів Карибського моря (Мехіко)

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Лебедев А. История греко-восточной церкви под властию сельджуков (от падения Константинополя в 1453 году до настоящего времени). СПб., 1903(рос.)
  • Каптерев Н. Ф. Характер отношений России к православному Востоку в XVI—XVII столетиях. Сергиев Посад, 1914(рос.)
  • Гудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. Львів, 1994.