Антіох з Аскалону
| Антіох з Аскалону | ||||
|---|---|---|---|---|
| грец. Άντίοχος ὁ Ἀσκαλώνιος | ||||
| Антична філософія | ||||
| Народження |
130 до н. е.[1], 124 до н. е. або 127 до н. е. Ашкелон, Південний округ, Ізраїль | |||
| Смерть |
68 до н. е.[1] Сирія | |||
| Громадянство (підданство) |
Держава Селевкідів Хасмонеї | |||
| Знання мов |
| |||
| Школа / Традиція | Академія Платона | |||
| Вплинув | Цицерон, Варон | |||
| Alma mater | Академія Платона[1] | |||
| Літературний напрям | Платонізм | |||
| Зазнав впливу |
| |||
| Вчителі | Мнесарх Афінськийd[1], Філон з Лариси[1] і Дардан Афінськийd[1] | |||
| Відомі студенти | Цицерон, Марк Теренцій Варрон, Луцій Ліциній Лукулл, Марк Пупій Пізон Фругі Кальпурніан, Арист з Аскалонуd, Aristo of Alexandriad і Dio of Alexandriad | |||
| Історичний період | Елліністична філософія | |||
| Посада | scholarch of the Platonic Academyd | |||
| Брати, сестри | Арист з Аскалонуd | |||
|
| ||||
Антіох з Аскалону (грец. Άντίοχος ὁ Ἀσκαλώνιος; бл.130-68 до н. е.) — давньогрецький філософ. Іноді його називають схолархом четвертої платоновської Академії[2].
Біографія[ред. | ред. код]
Народивсяу палестинському місті Аскалон. Дитинство та юність пройшли в рідному місті. Щоб завершити освіту приблизно у 110 році до н. е. вирушив до Афін, де вступив до платановської Академії. Вчителем Антіоха був філософ Мнесарх, а головою Академії у той час був Філон з Лариси.
Пізніше, у зв'язку з наступом Мітрідата VI Евпатора, був вимушений разом з іншими філософами залишити Афіни. Згодом Антіох став читати лекції у Римі. Лукулл, високо оцінювавший Антіоха, став його другом. Як писав Плутарх: «Лукулл доклав чимало зусиль, щоб зробити Антіоха своїм другом і постійним співтрапезником, і виставляв його на бій проти послідовників Філона»[3]. Разом з Лукуллом Антіох відвідав Александрію. Повернувшись до Афін, Антіох створив свою власну школу в протилежність Академії Філона. Помер Антіох у 68 році до н. е., скоріш за все, під час військового походу Лукулла до Сирії.
Догий час Антіох був прихильником Нової Академії, але потім повернув Академію від скептицизма Аркесілая та Карнеада до вчення Старої Академії. Основним положенням напрямку, який розвивав Антіох, була теза про єдність академічного та перипатетичних вчень. Також філософ висловив декілька переконливих аргументів проти скептицизму. Учнями Антіоха були Цицерон, який відвідував лекції в Афінах в 79-78 роках до н. е., та Марк Теренцій Варрон. Джон Діллон відмічає, що «задяки Варрону вплив Антіоха згодом поширився на Сенеку, а потім і на Августина». Твори Антіоха не збереглися, відомі лише назви: «Каноніка» та «Про богів».
У Антіоха був брат Аріст, товариш Марка Юнія Брута[4].
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Плутарх. Порівняльні життєписи.
- Антіохъ аскалонскій // Энциклопедический словарь, составленный русскими учеными и литераторами / Петро Лаврович Лавров. — Санкт-Петербург : Тип. И. И. Глазунова и Комп, 1862. — Т. 4. — С. 537-538.
- Шичалин Ю. А. История античного платонизма в институциональном аспекте. М., 2000.
- Диллон Д. Средние платоники.80 г.до н. э.-220 н. э. СПб., 2002. С.64-117.
- Никольский Б. М. Антиох Аскалонский и учение об oikeiosis // Историко-философский ежегодник.2002. М., 2003.С.112-135.
- Luder A. Die philosophische Personlichkeit des Antiochos von Askalon Gottingen, 1940
- Glucker J. Antiochus and the Late Academy. Gottingen, 1978
- Barnes J. Antiochus of Ascalon // Philosophia togata. Essays on Philosophy and Roman Society. Oxford, 1989 P.51-96.
- Gorier W. Antiochos aus Askalon Grundriss der Geschichte der Philosophie. Basel, 1994. Bd 4: Die Hellemstische Philosophie.
- Mansfeld, J. 'Philo and Antiochus in the Lost Catulus', Mnemosyne, 1997. 50.1. P. 45-74.
Фрагменти творів[ред. | ред. код]
- Luck G. Der Akademiker Antiochus. Bern; Stuttgart, 1953.
- Mette H.J. Philon von Larissa und Antiochos von Askalon // Lustrum 28-29, 1986—1987.P.25-63.
- Учение древних философов, изложенное Цицероном по Антиоху Аскалонскому (Cic.Academica lib.13-43, lib II 11, 12, 16, 17). Переклад А. Е. Кузнецова // Учебники платоновской философии. М.; Томск,1995. С. 147—158.
