Анучин Дмитро Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дмитро Миколайович Анучин
Д. М. Анучин (1843 — 1923)
Д. М. Анучин (1843 — 1923)
Народився 8 вересня 1843(1843-09-08)
Санкт-Петербург
Помер 4 червня 1923(1923-06-04) (79 років)
Москва
Поховання Ваганьковське кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Alma mater Московський університет
Галузь наукових інтересів географія
Вчене звання академік
Науковий ступінь доктор географії
Відомі учні Барков Олександр Сергійович, Берг Лев Семенович, Mitrofan Stepanovič Bodnarskij[d], Борзов Олександр Олександрович, Бунак Віктор Валеріанович, Q4149327?, Boris Dobrinin[d], Alexander Kruber[d], Boris Kuftin[d], Q4515180? і Q15211116?
Нагороди
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
Костянтинівська медаль


CMNS: Анучин Дмитро Миколайович на Вікісховищі

Дмитро Миколайович Анучин (8 вересня 1843, Санкт-Петербург — 4 червня 1923 р., Москва) — російський вчений — географ, антрополог, етнограф і археолог. Член Московського археологічного товариства. З 1896 р. — академік. Протягом майже 50 років керував кафедрою географії Московського університету. Створив при Московському університеті антропологічно-етнографічний музей. З 1890 р. — президент Товариства любителів природознавства, антропології і етнографії.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

У 1867 р. закінчив Московський університет, де став викладати з 1880 р. і вперше в Росії читати курс антропології. Як член багатьох наукових товариств, бере активну участь в експедиції на Кавказ, досліджує витоки великих російських річок. У 1886 р. відкриває в Московському університеті кафедру географії. У 1890 р. Анучин обирається президентом Товариства любителів природознавства, антропології та етнографії. У 1895 р. засновує журнал «Землеведение» і стає його редактором. З 1896 р. — обраний академіком Російської Академії наук. Одна з перших відомих природоохоронних праць вченого була опублікована в 1890 р. і присвячувалася варварському знищенню диких бізонів в Америці[1].

Охорона природи[ред.ред. код]

Чималу заслугу в розвитку природоохоронної справи зіграв Д. М. Анучин як організатор XII з'їзду російських природознавців і лікарів, що відбувся в грудні 1909 р. в Москві, з трибуни якого прозвучав пристрасний виступ академіка І. П. Бородіна «Про збереження ділянок рослинності, цікавих в ботаніко-географічному відношенні». Брав Дмитро Миколайович активну участь і в організації Постійної природоохоронної комісії при Російському Географічному товаристві. У документах комісії зберігається його записка з пропозиціями щодо цього питання[1].

Особливої уваги заслуговує його розлога праця «Охорона пам'яток природи», опублікована в 1914 р. в журналі «Землеведение», яка потім вийшла разом зі статтею професора Г. О. Кожевнікова «Міжнародна охорона природи» в 1914 р. в Москві окремою і добре ілюстрованою книгою[2][3].

У ній, в досить популярній формі Д. М. Анучин зупиняється на питанні історії охорони природи, природоохоронного руху за кордоном і в Росії. Заслуговує на увагу його думка про виникнення природоохоронних інтересів людей[2][3]:

« Прагнення ж до охорони пам'яток природи, як таких, із естетичних, художніх або наукових спонукань, виникло і стало розвиватися порівняно пізніше. Набагато раніше стала затверджуватися свідомість про необхідність збереження пам'яток мистецтва та писемності, потім природно-історичних предметів, рідкісних мінералів, рослин, тварин, виродків і т.п. (у вигляді опудал, засушених примірників, збережених у спирті і т.п.), далі - старожитностей, залишків старовини, етнографічних предметів, взагалі - всяких рідкісних, чудових, цікавих речей. Вже з епохи Відродження стали виникати художні зібрання, пізніше утворилися природно-історичні музеї, ботанічні і зоологічні сади, музеї старожитностей, етнографічні, національні, політехнічні і т.д., але питання про збереження природи в її природному вигляді, її ландшафтів, створюваних в місцях природних пам'ятників, не піднімалося довго, тим більше, що і найближчих приводів до того не було: можна було думати що природа сама себе охороняє, що скелі, ущелини, водоспади, озера, річки, болота, ліси і степи, з їх рослинністю і тваринним світом, все це зберігається само собою, а якщо щось і експлуатується, то не настільки, щоб викликати побоювання за цілісність більшої частини існуючого на багато тисячоліть.

Однак, зі з множенням населення і розвитком добувної та обробної промисловості, наслідки експлуатації природи стали позначатися все наочніше, а з іншого боку, поширення освіти, підвищення естетичних смаків, більше розуміння красот природи і краще пізнання різних її царств і відділів - призвели до того, що в середовищі більш освічених і розвинених класів суспільства почало проявлятися прагнення до можливого збереження цікавих ландшафтів і куточків.

 »

Необхідно підкреслити, що на початку століття в царській Росії, крім кількох аналогічних книг і статей І. П. Бородіна, В. І. Талієва і деяких інших піонерів охорони природи, подібних праць не було, на них відчувався значний голод, і, безсумнівно, виступ відомого російського академіка Д. М. Анучина відіграв велику роль у пробудженні російської природоохоронної думки. Сприяв розвитку природоохоронного руху Дмитро Миколайович і як редактор популярного в наукових колах журналу «рос. Землеведение», вміщуючи в ньому матеріали з охорони природи[1].

Будучи досить похилого віку, Д. М. Анучин бере активну участь у роботі відділу охорони природи Главнауки Наркомосу РРФСР[1].

Праці[ред.ред. код]

  • (рос.)Анучин Д. М. Истребление бизонов // Русские ведомости. — 1890. — № 131.
  • (рос.)Анучин Д. М. Охрана памятников природы // Вокруг света. — 1913. — № 9.
  • (рос.)Анучин Д. М. Охрана памятников природы // Землеведение. — 1914. — Т.21, № 1-2.
  • (рос.)Анучин Д. М. Охрана памятников природы. — М., 1914. — 60 с.
  • (рос.)Дело о Постоянной Природоохранительной комиссии при Русском Географическом обществе. — № 41/1911. Архив ВГО, д. 30, № 1, 2.

Для праць Анучина характерні матеріалістичне розуміння природи та глибокий історизм. Він підкреслював тісний зв'язок географії з господарським розвитком країни, але переоцінював роль географічного середовища в розвитку суспільства.

Важливою працею є «Рельєф поверхні Європейської Росії в послідовному розвитку уявлення про нього» (1895), в якій значна увага приділяється рельєфу України.

Після Жовтневого перевороту брав активну участь в організації науково-краєзнавчих установ.

Вніс великий вклад в антропологію, яку розвивав з позицій дарвінізму. Займався проблемою походження людини та людських рас. У статті «До антропології українців» Анучин розкритикував і засудив погляди Ф. К. Вовка, який доводив наявність різких антропологічних відмін між росіянами та українцями.

Багато працював у галузі археології.

Нагороди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Борейко В. Е., Словарь деятелей охраны природы. — К.: КЭКЦ, 2001. — 524 с. (рос.)
  2. а б Анучин Д. М., Охрана памятников природы // Землеведение. — 1914. — Т.21, № 1-2. (рос.)
  3. а б Анучин Д. М., Охрана памятников природы. — М., 1914. — 60 с. (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Борейко В. Е., Словарь деятелей охраны природы. — К.: КЭКЦ, 2001. — 524 с.(рос.)
  • Карпов Г. Б., Дмитрий Николаевич Анучин. — М.: МГУ, 1962. — 62 с.(рос.)
  • Штильмарк Ф. Р., Развитие заповедного дела после Октябрьской революции // Опыт работы и задачи заповедников СССР. — М.: Наука, 1979.(рос.)