Анхесенамон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Анхесенамон
Ankhesenpaaten-StatuetteHead BrooklynMuseum.png
Народилася 1347 до н. е.
Амарна
Померла 14 століття до н. е. або 1323 до н. е.
Мемфіс
Поховання Долина царів
Громадянство (підданство) Стародавній Єгипет
Посада Фараон
Батько Аменхотеп IV Ехнатон
Мати Нефертіті
Брати, сестри Тутанхамон, Нефернеферуатен Ташеріт[d], Нефернеферуре[d], Сетепенра[d], Мерітатон-Ташеріт[d], Анкхесенпаатен Ташеріт[d], Мерітатон[d] і Макетатон
У шлюбі з Тутанхамон
Діти Анкхесенпаатен Ташеріт[d]
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі
Анхесенамон в образі богині Серкет. (Позолочена статуя однієї з 4-х богинь-охоронниць з гробниці Тутанхамона, XIV століття до н. е.)

Анхесенамон, Анхесенпаатон, Анхесенпаамон, Анхесенатон (єгипет. ˁnḫ-sn-imn — «Вона живе для Амона», XIV століття до н. е.) — єгипетська цариця XVIII династії, сестра та головна дружина Тутанхамона, третя донька фараона Ехнатона і його дружини Нефертіті. Народилася близько 1354 або 1353 до н. е.

Дитячі роки[ред.ред. код]

Анхесенпаатон
ієрогліфами
<
i t
n
ra
S34 S29
n
G40
>

Анхесенамон була 3-ою із 6-ти достовірно відомих дочок фараона-реформатора Ехнатона і його «головної дружини» Нефертіті. Вона народилася в старій столиці держави — Фівах (стр.-єгип. Не, Не-Амон, Уаста) на 8-9 році правління батька. Проводячи релігійну реформу, Ехнатон збудував нову столицю Ахетатон (суч. Телль-ель-Амарна), де й пройшло дитинство принцеси. Ймовірно, вона жила або в головному, або в Північному палаці, що належав її матері цариці Нефертіті. Суть перетворень Ехнатона полягала в заміні старих богів культом сонячного диску Атона[1], тому як і старших сестер принцесу назвали на честь Атона — Анхесенпаатон[2]. Це ім'я означало «Вона живе завдяки Атону».

Народжена до завершення будівництва столиці, Анхесенпаатон постає на багатьох амарнських рельєфах і носить традиційний для принцеси титул: "Дочка Царева від плоті його, його улюблениця, Анхесенпааатон, яку народила велика дружина царя, його кохана Нефер-Нефер-Атон-Нефертіті, живе вона вічно, віковічно (стр.-єгип. nsw-sn.t h.t-f mr.t-f ˁnḫ-s-n-itn-rˁ ms-n nsw-tḫm.t-wr.t mr.t-f nfr-nfr.w-itn-nfr.t-jty ˁnḫ-ti ḏt-nḫḫ) «[3]

M23 t
G34
n
F32
t
f N18
t
f S34 S29
n
G40 i t
n
ra
ms s
n M23 N41
t
t G36
r
N37
t
f <
F35 F35 F35 F35 M17 X1
N35
N5
F35 M18 X1
Z4
B1
> anx U33 I10
t
N18 V28 ra V28

На пам'ятниках останніх років правління Ехнатона принцеса Анхесенпаатон постає з дочкою на ім'я Анхесенпаатон-Ташерит на руках. Написи повідомляють, що це дитина фараона. Цей факт став приводом для побудови теорії, згідно з якою, після відсторонення Нефертіті і смерті другої дружини Кійї, доньки Макетатон, Ехнатон взяв у дружини малолітню Анхесенпаатон в надії народити спадкоємця. Але у фараона знову народжується дочка. Згодом ця теорія була спростована більш точним датуванням пам'яток, що вказали на те, що царівні було в той час лише 6-8 років. На пам'ятниках також були виявлені сліди переробки[4]. Очевидно — це сліди ненависті дочок Нефертіті до пам'яті другої дружини Ехнатона. Імена Кійї і її доньки замінили відповідно іменами старших цариць, які залишилися в живих Меритатон і Анхесенпаатон сподіваючись на те, що ті рано чи пізно народять доньок[5].

Анхесенамон — як цариця[ред.ред. код]

Анхесенамон (ˁnḫ-s-n-imn)
ієрогліфами
<
i mn
n
anx s
n
>

Останні роки правління її батька, як і правління Семнехкара погано відомі через нечисленність джерел. Коли туман історії розсіюється, ми бачимо Анхесенамон в ролі цариці. Очевидно принцеса була заручена з Тутанхамоном ще за життя батька в Ахетатоні. Коли ж наступник Ехнатона — Сменхкара помер після недовгого правління, 12-річна принцеса і 10-річний принц зійшли на престол Єгипту.

Правління Тутанхамона[ред.ред. код]

Тутанхамон і Анхесенамон. Фрагмент спинки золотого трону Тутанхамона, XIV століття до н. е.
Тутанхамон отримує квіти від Анхесенпаатон. Фрагмент дерев'яної скрині

Зниклий у кінці правління Ехнатона і відсутній в документах при Семнехкарі візир (чаті) Ай знову з'являється в документах в ролі наставника молодої пари володарів. Ймовірно Ай — колишній жрець Амона визначав політику держави і приймав рішення поки фараон і цариця були у молодому віці.

Першочерговим завданням Айа було повернення до старих богів і забуття культу Атона разом з його засновником. Причиною цього стало те, що жерці Атона були вірні Ехнатону. Їх не влаштовували нові умови правління, і вони віддавали перевагу Хоремхебу. На Ай було скоєно кілька замахів. Фараон наказав знищити культ Атона і ввести нового бога Амона. В рамках цієї релігійно-політичної місії були змінені особисті імена цариці і царя,- «Анхесенпаатон» стала іменуватися «Анхесенамон» — «Вона живе для Амона». Вчені вважають, що культи жерців відігравали аж ніяк не другорядну роль в Стародавньому Єгипті. І саме ця ситуація одне з головних підтверджень тому.

Анхесенамон успадкувала від матері не тільки красу, але й розум і, очевидно з роками її вплив на Тутанхамона затьмарював роль Айа. Вона стає впливовою фігурою при дворі і, очевидно, вона заправляла справами в країні під час походів до Сирії.

Не багато зображень Анхесенамон збереглося до наших днів. Багато з пам'ятників її чоловіка були згодом узурповані подальшими фараонами. Те ж саме, очевидно сталося і з зображеннями самої цариці.

Анхесенамон не народила спадкоємців Тутанхамону і після смерті останнього стала правителькою вдовою. Смерть чоловіка була справжньою трагедією для цариці. Символом її любові до чоловіка може слугувати вінок з квітів, залишений на саркофазі молодого фараона. Цей букет зберігався протягом 3300 років і його виявив археолог Говард Картер, який знайшов гробницю Тутанхамона.

Після смерті Тутанхамона[ред.ред. код]

Побоюючись того, що їй доведеться вступити в шлюб з могутнім візирем свого чоловіка — Айєм, Анхесенамон пішла на безпрецедентний для Стародавнього Єгипту крок і звернулася за допомогою до правителя хетів Суппілуліума I. Зберігся лист Анхесенамон, знайдений в Хаттусі, що містить прохання зробити одного з синів Суппілуліуми її чоловіком[6].

«Мій чоловік помер, а сина в мене немає, але про тебе говорять, що у тебе багато синів. Якби ти прислав до мене одного зі своїх синів, він став би моїм чоловіком. Я ні за що не візьму в чоловіки нікого зі своїх підданих. Я дуже боюся».[6]

Суппілуліума так здивувався, що відправив свого посланника до єгипетського двору — упевнитися, що його не обманюють. Посол повернувся з другим листом від цариці:

«Чому ти кажеш: „Вони мене обманюють“? Якби у мене був син, хіба стала б я писати чужинцеві, оголошуючи привселюдно про свою біду і про нещастя моєї країни? Говорячи так, ти мене ображаєш. Той, хто був моїм чоловіком, нині мертвий, а сина в мене немає. За свого підданого я не вийду заміж ні за що. Я не писала нікому, крім тебе. Всі говорять, що у тебе багато синів; дай же мені одного з них, щоб він став моїм чоловіком».[6]

Правитель хеттів спробував використати можливість розширити свій вплив на Єгипет і відправив туди свого сина Зананзу. Проте до Єгипту принц не дістався, а був убитий по дорозі — очевидно, за дорученням Айя, який згодом і став наступником Тутанхамона, уклавши фіктивний шлюб з Анхесенамон і узаконивши тим самим узурпацію престолу. Збереглося кільце, на якому імена вже фараона Айя і цариці Анхесенамон стоять поруч. Ймовірно, невдовзі після весілля цариця померла, бо подальші згадки про неї відсутні.

Місце поховання і мумія[ред.ред. код]

Мумія Анхесенамон не ідентифікована. Аналіз ДНК двох жіночих мумій з гробниці KV 21, проведений в лютому 2010 року, підтвердив, що вони належали до XVIII династії єгипетських фараонів. Висловлювалися припущення, що одна з них може належати Анхесенамон[7].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Перепелкин, Ю. Я. «Переворот Амен-хотпа IV». Частина I. М .: 1967
  2. У передачі Ю. Я. Перепьолкіна «Анх-ес-н-па-яті»; см. Перепелкин, Ю. Я. «Переворот Амен-хотпа IV». Частина I. М .: 1967.
  3. Перепелкин, Ю. Я.» Переворот Амен-хотпа IV ". Частина I. М .: 1967.
  4. Jacobus van Dijk. The Death of Meketaten
  5. James P. Allen. The Amarna Succession
  6. а б в Герні, О. Р. Хети. М .: «Наука» (ГРВЛ), 1987.
  7. Захі Хавасс. Інцест — прокляття фараонів — « National Geographic», вересень 2010.