Ан-40

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ан-40 — радянський проект військово-транспортного літака з укороченим зльотом і посадкою, подальший розвиток літака Ан-12Д.

Ан-40
Проектна схема літака Ан-40
Проектна схема літака Ан-40
Тип Військово-транспортний літак
Розробник АНТК імені Олега Антонова
Статус проект
Базова модель Ан-12

Історія проекту[ред. | ред. код]

В роки холодної війни була загроза неможливості використання вразливих до ворожої атаки бетонних злітно-посадкових смуг. Саме тому в більшості радянських ДКБ велись роботи по розробці літаків укороченого або вертикального зльоту. В АНТК імені Олега Антонова таким був проект літака Ан-40. Роботи по проекту почалися в 1964. У 1965 був побудований макет Ан-40 в натуральну величину. Але проте на цьому проект зупинили.

Призначення[ред. | ред. код]

Літак повинен був перевозити вантажі наземного та повітряного десантування, максимальним навантаженням 30 т при злітній масі 95 т на відстань 2750 км. Повітряне десантування вантажів забезпечувалося спецобладнанням, вмонтованим у підлогу вантажного відсіку. При наземному десантуванні особового складу у вантажний кабіні встановлюються десантні сидіння на 125 чоловік. Також був передбачений санітарний варіант, в якому у вантажний кабіні встановлювалися 82 уніфіковані армійські носилоки. Збільшення вантажопідйомності і внутрішніх розмірів вантажної кабіни (довжина 15,46 м, ширина 3,45 м і висота 2,6 м) забезпечує перевезення великогабаритної техніки, яка не вміщається в Ан-12Б.

Технічний опис[ред. | ред. код]

Силова установка літака складається з чотирьох турбогвинтових двигунів ТВД АІ-30 потужністю по 5500 л.с. з чотирьохлопатними гвинтами діаметром 5 м. Двигуни розташовуються в мотогондолах перед крилом. Вони кріпляться до силового шпангоута гондоли за допомогою рами з амортизаторами. Шпангоут за допомогою ферми і двох підкосів закріплений на передньому лонжероні СЧК. Між гондолами основних двигунів розташовуються мотогондоли спарених додаткових силових установок РД36-35, які призначені для зменшення розбігу та пробігу (ДСУ також використовується і для гальмування).

У носовій частині фюзеляжу розташовані кабіна штурмана, а за нею кабіна екіпажу і кабіна супроводжуючого вантаж персоналу (до 17 осіб). Над кабіною супроводжуючого вантаж персоналу знаходиться робоче місце з блістером для борт-стрільця. Борт-стрілець може дистанційно керувати кормовою баштою ДБ-75 в якій розміщені дві двоствольні скорострільні гармати АТ-9 калібром 23 мм, прицільна радіолокаційна станція ПРС-4 "Криптон" і обчислювальний блок ВБ-257А-5. В обтічниках шасі можуть міститись касетні тримачі КДС-16ГМ для контейнерів автоматичного скидання дипольних відбивачів пасивних перешкод.

Характеристики (згідно з розрахунками)[ред. | ред. код]

Основні характеристики

  • Крило в плані: трапецевидне
  • Максимальна злітна маса: 95000 кг
  • Силова установка: 4 × Турбогвинтовий АІ-30 5500 к.с. ( 4045 кВт)
  • Діаметр гвинта: 5 м
  • Допоміжна силова установка: 4 × Турбореактивний РД36-35


Льотні характеристики

  • Крейсерська швидкість: 550 км/год
  • Перегінна дальність: 15500 км
  • Практична висота польоту: 9000 м

Озброєння


Розміри вантажної кабіни, м

  • довжина 15,46
  • ширина 3,45
  • висота 2,6

Перспективні модифікації проекту[ред. | ред. код]

  • Ан-40 ПЛО (протичовнова оборона) - варіант Ан-40 з силовою установкою, що працює як на гасі, так і на водневому паливі. У вантажній кабіні літака розміщений газоподібний водень (134,5 м3). Бойове навантаження (торпеди та глибинні бомби) загальною масою до 10 т розміщуються в передній частині подовжених обтічників шасі.
  • Ан-42 - варіант Ан-40 з системою управління вектором тяги.

Джерела[ред. | ред. код]