Апама I

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Апама I
дав.-гр. Ἀπάμα
Цариця держави Селевкідів
 
Народження: 4 століття до н. е.
Смерть: невідомо
Батько: Спітамен
Мати: Дружина Спітаменаd
Шлюб: Селевк I Нікатор
Діти: Антіох I Сотер
Апама
Лаодіка

Апама I (дав.-гр. Ἀπάμα Α'; жила в IV сторіччі до н. е.) — согдійська аристократка, дружина селевкідского басилевса Селевка I Нікатора.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Апама була дочкою впливового согдійського воєначальника Спітамена, який у 329 році до н. е. підняв повстання в Согдіані та Бактрії проти Александра Македонського. Під час влаштованого македонським басилевсом Весілля в Сузах в 324 році до н. е., Апама одружилася з македонським воєначальником Селевком. Її чоловік виявився одним з небагатьох македонян, що не розвівся зі своєю східною дружиною після смерті Александра. Згодом Селевк став одним з діадохів, правителів частини держави Александра Македонського. Можливо Апама залишалася живою під час одруження Селевка зі Стратонікою Сирійською[1][2].

Від шлюбу з Селевком мала сина Антіоха, який став наступником батька[1]. Згідно з сумнівними свідченнями візантійського хроніста Іоана Малали, у подружжя також народилося ще дві дочки — Апама та Лаодіка[3].

За ініціативи Демодама сина Арістіда, громадянами Мілету був прийнятий декрет в якому Апама прославлялася за допомогу воїнам-мілетянам, коли вони перебуваючи у війську Селевка I, здійснили похід у батьківщину Апами — Согдіану. Також басилісу прославляли за сприяння посольству міста до її чоловіка, щодо будівництва в Дідімах храму Аполлона. Вдячними мілетцями було встановлено кілька статуй Апамі, зокрема у Дідімах[4][5]. Також на її честь було названо кілька міст в державі Селевкідів, а її ім'я увійшло до ономастикону династії[1].

Римський історик Тіт Лівій називав Апаму сестрою Селевка I[6], сучасний дослідник Джон Гренджер вважав це помилкою, оскільки в еліністичних монархіях дружина басилевса традиційно називалася сестрою[1].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Grainger, 1997, p. 38.
  2. Бенгстон, 1982, с. 60—61.
  3. Бенгстон, 1982, с. 61, 86.
  4. Нефёдов, 2014, с. 178.
  5. Nawotka, 2008, с. 146—147.
  6. Тіт Лівій, XXXVIII. 13.

Джерела

[ред. | ред. код]