Аполлон-1

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Apollo 1 patch.png
Ракета-носій Сатурн-1Бі (#SA-204)
Місце запуску Мис Канаверал, СК-34
Дата запуску 21 лютого 1967 (планувалося)
Тривалість польоту 14 діб (планувалося)
Пов'язані місії
Попередня місія Наступна місія
AS-202 Аполлон-4
Екіпаж «Аполлона-1»: Гас Гріссом, Ед Вайт, Роджер Чаффі
Рештки «Аполлона-1» після пожежі

Аполлон-1 (англ. Apollo-1) — назва, яку одержав космічний корабель Аполлон-Сатурн-204 (англ. Apollo-Saturn 204AS-204) після пожежі під час підготовки до першого пілотованого польоту за програмою «Аполлон».

Екіпаж[ред.ред. код]

Основний[ред.ред. код]

Командир Вірджил Гріссом Старший пілот Едвард Вайт Пілот Роджер Чаффі

Запасний (квітень — грудень 1966)[ред.ред. код]

Командир Джеймс МакДівітт Старший пілот Девід Скотт Пілот Рассел Швайкарт

Запасний (грудень 1966 — січень 1967)[ред.ред. код]

Командир Волтер Ширра Старший пілот Донн Ейсел Пілот Волтер Каннінгем

Підготовка[ред.ред. код]

Планувалося в останньому кварталі 1966 здійснити двотижневий пілотований політ для перевірки роботи систем корабля в польоті навколо Землі і перевірку систем ракети-носія під час підготовки до запуску. У випадку неготовності ракети-носія і корабля до пілотованого польоту мав відбутись безпілотний політ.

На початку серпня космічний корабель № 012 мав прибути на космодром. Внаслідок збою в роботі насоса системи охолодження було замінено відсік системи життєзабезпечення, але частину приладів не встигли замінити, оскільки НАСА вимагало доставити корабель на космодром 25 серпня.

25 серпня 1966 відбувся тринадцятий успішний запуск Сатурна (третій — Сатурна-1Бі) і виконав усі завдання[1]. Для першого пілотованого запуску Аполлона було обрано двох досвідчених космонавтів (Вірджила Гріссома, що здійснив другий американський суборбітальний політ і перший пілотований політ за програмою Джеміні, Едварда Вайта, що здійснив перший американський вихід у космос) і одного новачка — Роджера Чаффі[1].

26 серпня Після прибуття на космодром корабель був готовий більш ніж наполовину. Оскільки корабель і симулятор кабіни мали значні відмінності, неможливо було здійснювати підготовку екіпажу в симуляторі.

7 вересня НАСА оголосило план підготовки польоту.

14 вересня відбулась перевірка готовності — підготовка ракети-носія тривала за планом, а корабель відставав на 4 дні.

16 вересня було виявлено 80 розбіжностей між кораблем і ракетою-носієм.

22 вересня було виявлено 152 розбіжності.

Однією з головних проблем було замикання в системі радіокоманд[2].

7 жовтня було підтверджено відповідність корабля конструкторському проекту і його готовність до польоту, однак залишалося виправити кілька проблем — витік у системі орієнтації, проблеми у реактивній системі управління, проблеми в системі життєзабезпечення, недоліки у кріслах екіпажу.

15 жовтня відбулася успішна перевірка корабля у вакуумній камері без екіпажу[2].

18 жовтня відбулася перевірка корабля у вакуумній камері з екіпажем. Під час випробування виникли проблеми при імітації висоти 4 км внаслідок виходу з ладу транзистора у одному з інверторів. Після заміни інвертора система працювала задовільно[2].

19 жовтня основний екіпаж (Гріссом, Вайт, Чаффі) повторили 16-тигодинне випробування, під час якого виникла проблема з регулятором надходження кисню до кабіни. Внаслідок цієї проблеми відклали пілотоване випробування з дублерним екіпажем, заплановане на 21 жовтня[2].

25 жовтня на заводі під час перевірки тиском службового відсіку корабля № 017 вибухнув паливний бак. Інженери кілька тижнів не могли виявити причину вибуху, оскільки бак не перебував під надвисоким тиском. Службовий відсік корабля № 012 пройшов подібні випробування, тому інженери мали з'ясувати причину до запуску корабля.

Паралельно на заводі і на космодромі відбулись випробування, під час яких ви'явилося, що для перевірки тиску використовувався метанол, який спричинив корозію титанового сплаву, з якого було виготовлено баки. Заміна метанолу інертною рідиною усунула цю проблему. Бак вилучили з відсіку, що запобігло небезпечній корозії.

1 листопада на космодромі було видалено відсік системи життєзабезпечення[2].

8 листопада закінчилася установка нового відсіку системи життєзабезпечення, однак залишалися проблеми з системою охолодження, що не були вирішені до кінця листопада[2].

17 листопада було переглянуто план підготовки внаслідок наявних проблем[2].

9 грудня НАСА змінило план підготовки і перенесло запуск з кінця 1966 на лютий 1967. У серпні 1967 планувалося здійснити окремий запуск місячного модуля, після чого дві ракети-носії Сатурн-1Бі мали запустити пілотований корабель і місячний модуль з наступним стикуванням. У випадку успішного польоту мав відбутися запуск однією ракетою-носієм Сатурн-5 для випробування на орбіті Землі.

5 грудня було вилучено відсік системи життєзабезпечення

16 грудня відсік повернули на космодром для установки в корабель[2].

Увесь цей час службовий відсік перебував у вакуумній камері в очікуванні командного модуля для перевірки разом.

Під час випробування у вакуумній камері зруйнувався світильник і його уламки при падінні пошкодили кілька сопел маневрових двигунів

У грудні 1966 було підготовлено 9 експериментів для AS-204 з 30 запланованих. Хоча екіпаж не мав достатньо часу для тренування у симуляторі, другий екіпаж Аполлона — Волтер Ширра, Дон Ейзел і Волтер Канінгем, та їхні дублери — Френк Борман, Томас Стаффорд і Майкл Коллінз — почали тренування відповідно до плану.

28 грудня відбулась безпілотна перевірка корабля у вакуумній камері, під час якої виникли проблеми з радіозв'язком[2].

30 грудня новий запасний екіпаж (Ширра, Ейзел, Каннінгем) успішно перевірив корабель у вакуумній камері, під час якої виникли проблеми з радіозв'язком на дуже високих частотах[2].

5 січня, з випередженням плану на 6 діб, до космічного корабля було приєднано конічний перехідник (англ. Spacecraft-to-LM Adapter)[2].

6 січня корабель було переміщено з технічного комплексу на стартовий майданчик[2].

18 січня відбулися перевірки електричних з'єднань і системи аварійного сповіщення[2].

25 січня було здійснено повторну перевірку електричних з'єднань і системи аварійного сповіщення тривалістю 24 години, під час якого виникла затримка внаслідок проблеми у системі автоматичної перевірки обладнання. Відсік приладів не зафіксував симуляцію запуску.

Тренування[ред.ред. код]

27 січня 1967 на стартовому комплексі № 34 космічного Центру ім. Кеннеді що на мисі Канаверал відключили усі комунікації для перевірки роботи ракети-носія і корабля від власних джерел живлення.

О 13:00 за місцевим часом, після розміщення екіпажу у складі Вірджила Гріссома, Едварда Вайта і Роджера Чаффі всередині, техніки загерметизували люк корабля і закрили люк носового обтічника.

Космонавти мали на собі біомедичні датчики, були приєднані до системи зв'язку і підключені до системи життєзабезпечення.

Почалася продувка скафандрів і атмосфери кабіни газами окрім кисню.

Першим звітом Гріссома було повідомлення про своєрідний запах атмосфери у скафандрі, подібний до запаху прокислого молока. Після взяття проби повітря з системи подачі повітря до скафандрів було вирішено продовжити випробування[3].

Після звільнення кабіни і скафандрів від зовнішньої атмосфери було подано чистий кисень з тиском 11,5 Н/см²[4]. Під час подачі кисню періодично спрацьовувала сигналізація. Під час обговорення з інженерами системи життєзабезпечення було висловлено припущення, що сигналізація спрацьовувала внаслідок рухів екіпажу[3].

Екіпаж перевірив списки, прослухав зворотний відлік.

Виникли проблеми зі зв'язком — спершу вийшла з ладу лінія зв'язку між командиром екіпажу Гріссомом і контрольною кімнатою, екіпаж виправив проблему. Відтак виникли проблеми зі зв'язком між спорудами на стартовому комплексі, що спричинило зупинку зворотного відліку 0 17:40 за місцевим часом[3]. Вірогідною причиною були тонкі дроти, що легко пошкоджувались. Інші системи працювали нормально.

Пожежа[ред.ред. код]

О 18:31 за місцевим часом, коли техніки були готові відновити зворотний відлік, наземні прилади показали неочікуване зростання потоку кисню до скафандрів.

За 4 секунди один з членів екіпажу, вірогідно Чаффі, майже недбало повідомив: «Вогонь. Я відчуваю запах диму». За 2 секунди Вайт ззаявив більш наполегливо: «Вогонь в кабіні»[3].

Гріссом зменшив висоту підголівника Вайта, щоб той зміг дотягтися до запірного механізму. За одним джерелом, Вайт зміг частково відкрити засувку до того, як задихнувся димом. Водночас Чаффі перемкнув живлення і увімкнув освітлення в кабіні для покращення огляду. Техніки зайшли до верхнього приміщення башти обслуговування для допомоги космонавтами ззовні, у цей момент командний модуль вибухнув. Вогонь і густий чорний дим з корабля почали наповнювати приміщення. Виникли побоювання, що вогонь може досягти системи аварійного порятунку на старті і увімкнути її, що знищило би усю башту обслуговування. Частина техніків втекла, дослухавшись інстинкту, але решта кинулась на допомогу космонавтам[3].

Вогонь тривав 1 хвилину після першого повідомлення про вогонь і першими спробами врятувати. Спроби відкрити люк тривали понад 5 хвилин внаслідок високої температури і щільного диму. Пожежники прибули через 3 хвилини після відкриття люка, згодом прийшли медики[3].

Космонавти загинули внаслідок асфіксії монооксидом вуглецю і опіків.

Вогонь знищив 70% скафандра Гріссома, 25% — Вайта і 15% — Чаффі.

Під час спробу порятунку димом отруїлися 27 осіб, двох було госпіталізовано[3].

Причини[ред.ред. код]

  • На відміну від апаратів Меркурій і Джеміні, люки яких відкривалися назовні, в кораблі Аполлон люк відкривався досередини, відкривання тривало щонайменше 90 секунд за звичайних умов[1].
  • На кораблях серії «Аполлон» використовувалася пожежонебезпечна киснева атмосфера.
  • Безпосередньою причиною запалення стала іскра або коротке замикання у електропроводці.
  • Космонавти загинули через отруєння продуктами горіння через 5 хвилин після займання.

Наслідки[ред.ред. код]

34-й стартовий комплекс було використано пізніше тільки для запуску Аполлона-7 та згодом демонтовано; на збережених конструкціях встановлена меморіальна дошка з написом: «В пам'ять про тих, хто склав найвищу жертву для того, щоб інші могли досягнути зірок. До зірок крізь тернії, Господь провів до часу команду „Аполлона-1“» (англ. In memory of those who made the ultimate sacrifice so others could reach for the stars, Ad astra per aspera, God speed to the crew of Apollo 1.).

Зміни у конструкції командного модуля[ред.ред. код]

  • Під час запуску кабіна заповнювалася атмосферою, що складалася з 60% кисню та 40% азоту з тиском 1 атм. Під час польоту протягом перших 24 годин склад повітря змінювався на 100% кисню, та тиск зменшувався до приблизно 0,136 атм.
  • Люк відчинявся назовні протягом менш ніж 10 секунд.
  • Легкозаймисті матеріали були замінені на вогнетривкі.
  • Арматуру та проводку вкрили ізоляцією.
  • Виправили 1407 проблем проводки.
  • Нейлонові скафандри замінили скафандрами з вогнестійких матеріалів.
  • Додали аварійну система відкривання люку (патрон з азотом під високим тиском для швидкого відкривання)

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]