Апріорі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Апріорі (лат. a priori — первісно) — те, що передує досвіду, є філософським терміном. Протилежний термін, апостеріорі, позначає те, що випливає з досвіду. Апріорі — саме собою зрозуміло.

Простіше кажучи, апріорі — це істина. А істина, як відомо, не підлягає ніяким сумнівам і існує незалежно від нашого особистого світогляду. Вона не має ніякого стосунку до поняття правда, яка може бути у всіх своя й часто помилкова. 

Поняття апріорі й апостеріорі є важливими термінами у філософії Канта. Кант доходить висновку, що в пізнанні світу людина опирається на певні поняття, які не можна вивести з досвіду, тож вони неодмінно закладені в людську свідомість. До таких понять Кант зачисляє поняття часу й простору.

Вже Арістотель розрізняв пізнання речей з їхніх причин — з тих, які складають їхню передумову (цільова, формальна причина) — це пізнання апріорі, пізнання причини з її дії — апостеріорне пізнання. Лейбніц змінив зміст терміна «апріорне», припустивши, що пізнання речей з їхніх причин повне лише тоді, коли воно сягає останніх і вищих причин, які він називав «вічними істинами», і прирівнював пізнання апріорі до умоглядних, безпідставних, самоочевидних для розуму знань. Завдяки Вольфу, поняття «апріорі» увійшло в німецьку філософію і було прийняте Кантом. Так, уже у вступі до «Критики чистого розуму», говорячи про сутнісне походження людських знань, Кант писав: «…хоча все наше пізнання і починається з досвіду, разом з досвідом, звідси не випливає, що воно цілком походить з досвіду».

Кант вважав, що через нашу чуттєвість речі спонукають водночас і якусь внутрішню активність людського пізнання, тому навіть досвідне знання «складається з того, що ми сприймаємо за допомогою вражень, і з того, що наша пізнавальна здатність (тільки спонукана чуттєвими враженнями) дає від себе самої…». Проявом цієї активності пізнання і є людська здатність здійснювати не тільки досвідне, а й позадосвідне пізнання. Таке пізнання Кант і називає апріорним. Згодом Кант буде вважати апріорними тільки ті знання, які безумовно не залежать від будь-якого досвіду, а не від того чи іншого конкретного досвіду. І, нарешті, з усіх апріорних знань Кант виділить «чисті апріорні» — ті, до яких абсолютно не домішується ніщо емпіричне, більше того — ті, які мають загальний і необхідний характер. Кант відносив до них порівняно велику сукупність головним чином наукових знань, отримання яких стало вищою метою і завданням людського пізнання загалом: закони, принципи тощо. Найчастіше, за Кантом, вони починаються зі слів: «все», «вся» тощо, стверджуючи деякі положення та принципи щодо певних цілісних класів речей. Ці апріорні, загальні і необхідні знання, згідно з Кантом, не можна отримати емпіричним шляхом, вони формулюються якимось іншим шляхом — додосвідним або позадосвідним. Але апріорні ці знання лише за своєю формою, їхній же зміст виникає з досвіду. Суть кантівського апріоризму полягала отож в акцентуванні того факту, що кожна людина, починаючи процес пізнання, як би заздалегідь володіє якимись формами, що існували вже до нього, які і надають її знанню характер шуканого ідеалу — необхідності та загальності. Кант розрізняв апріорні форми чуттєвості — простір і час — і апріорні форми розуму — чисті розумове поняття чи категорії, розділені ним на 4 класи: кількості, якості, модальності, відношення. Апріорні форми чуттєвості і розуму організують, надають зв'язності та впорядкованості хаотичному знанню, одержаному з досвіду за допомогою відчуттів. У сучасній методології науки до апріорних форм знання зачисляють вихідні постулати науки, хоча й визнається в їхньому виборі момент умовності і конвенціональності.[1]

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]