Арабські завоювання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мусульманські завоювання
Map of expansion of Caliphate.svg
Дата:
Місце: Месопотамія, Кавказ, Персія, Левант, Північна Африка, Анатолія, Галлія та Великий Хорсан
Результат:
Територіальні зміни:
Сторони
Сасанідська імперія
Візантійська імперія
Гассаніди
Дабуїди
Хазарський каганат
Тюргешський каганат
Гьоктюрки
Согдіанські повстанці
Бербери
Вестготи
Франкське королівство
Лангобардське королівство
Герцогство Аквітанія
Династія Тан
Праведний халіфат
Омейядський халіфат (after Rashidun period)
Аббасидський халіфат (після Омейядський період)
Командувачі

Мусульманські завоювання (араб. الغزوات‎, al-Ġazawāt або араб. الفتوحات الإسلامية‎, al-Futūḥāt al-Islāmiyya), ісламські завоювання або арабські завоювання[2] розпочаті ісламським пророком Мухаммадом в 7 столітті. Він встановив новий єдиний державний устрій на Аравійському півострові, за часів наступних за ним праведних халіфів і халіфату Омейядів розпочалося сторіччя швидкого розширення мусульманської влади.

Терени захоплені арабами простягалися далеко за межі Аравійського півострова у формі мусульманської імперії із ареалом впливу, який простягався від кордонів Китаю і Індії, по всій Центральній Азії, на Близькому Сході, в Північній Африці, Сицилії, і Піренейському півострові.

Мусульманські завоювання привели до краху імперії Сасанідів і великих територіальних втрат Візантійської імперії. Причини мусульманського успіху важко відновити наразі, в першу чергу тому, що лише фрагментарні джерела дійшли до сьогодення. Більшість істориків згодні, що Сасаніди і візантійці були у військовому та економічному плані виснажені після десятиліть війни один з одним. Швидке падіння вестготів Іспанії наразі важко пояснити.

Деякі євреї і християни в імперії Сасанідів та євреї і монофізити в Сирії були незадоволені і спочатку іноді навіть вітали мусульманське завоювання, значною мірою через релігійні конфлікти в обох імперіях[3]. Разом із Візантійським Єгиптом, Палестиною і Сирією, ці землі були всього кілька років, перш ніж були захоплені у персів, та перебували під владою Візантії протягом не більше 25 років.

Історія[ред.ред. код]

Кампанії Мухаммада[ред.ред. код]

Візантійсько-арабські війни: 634-750[ред.ред. код]

Війни між Візантійською імперією та спочатку з Праведним, а потім халіфатом Омейядів і призвели до завоювання регіону Сирія, Єгипту, Північної Африки і Вірменії (Візантійська Вірменія і Перська Вірменія).

Завоювання праведних халіфів[ред.ред. код]

Завоювання Омейядів[ред.ред. код]

Пізніші завоювання[ред.ред. код]

Прикордонна війна тривала у вигляді прикордонних рейдів між Омейядами і візантійцями в союзі з хозарами по всій Малій Азії. Візантійське військово-морське домінування і грецький вогонь призвели до великої перемоги в битві при Акроїноні (739); одна із серії військових невдач халіфа Хішама ібн Абд аль-Маліка, що призвела врешті-решт до припинення експансії Омейядів і була передвісником їх падіння.

Завоювання Персії та Месопотамії: 633-651[ред.ред. код]

Під час володарювання Йєздигерду III, останнього з Сасанидів правителя Перської імперії, арабська мусульманська армія забезпечила завоювання Персії після вирішальних поразок армії Сасанидів у битві при аль-Валаджі в 633 і битві при Кадисії в 636, але остаточна військова перемога відбулася у 642, коли перська армія зазнала поразки в битві при Нехавенді . Ці перемоги призвели Персію, Ассирію, Месопотамію і Південно-Східну Анатолію під арабське мусульманське володарювання. У 651, Йєзгерда III було вбито у Мерві , перериваючи династію. Його син Пероз II втік через Памір на терен сьогоденного Таджикистану і далі до Китаю династії Тан.

Завоювання Мавераннахру: 662-751[ред.ред. код]

Після Першої фітни Омейяди відновили експансію, захопивши сасанідські землі і почали завоювання земель східної і північної частини плато Великого Хорасану і Шовкового шляху вздовж Мавераннахру. Після розпаду держави Сасанидів, ці регіони потрапили під вплив місцевих іранських і тюркських племен, а також династії Тан. Завоювання Мавераннахру було головним досягненням Кутайба бін Мусліма, який у 705 — 715 розповсюдив мусульманський контроль на Согдіану, Хорезм і долину Яксарта до Фергани. Після смерті Кутайба у 715, місцеві повстання і поразки від тургешей, що були під протекцією китайців, призвели до поступової втрати провінції: з 738 , тюргеші і їх согдійські союзники здійснювали набіги на Хорасан південніше Оксу. Проте, вбивство тюргешького кагана , Су-лу, і політика примирення Наср ібн Сайяр по відношенню до тубільців відкрили шлях для швидкого, хоча і не повного, відновлення мусульманського контролю над Мавераннахром у 739-741. Мусульманський контроль над регіоном було збільшено після Таласької битви у 751.

Завоювання Сінду: 664-712[ред.ред. код]

Під час раннього раджпутського володарювання в Північній і Північно-Західній Індії (сучасний Пакистан) (VII століття), перше мусульманське вторгнення відбулося одночасно з експансією у Центральній Азії. У 664, війська на чолі з Аль Мухаллаб ібн Абі Суффра почали наступ з Персії, захопивши Мултан в південному Пенджабі.

У 711,з Мухаммада бін Касим на чолі військ арабів переміг Раджа Дахіра біля сьогоденного Хайдарабаду в провінції Сінд, і встановив панування Омейядів в краї у 712.

Захід Індостану на той час було розкраяно на безліч держав. Їхня взаємодія між собою були дуже слабкі. Аль-Хаджадж ібн Юсуф правитель Іраку знав це і чекав кращого моменту, задля наступу.

Так як ісламська імперія і королівство Дахіра мали спільний кордон, мали місце часті прикордонні сутички. У результаті відносини між ними були кепськими.

Король Цейлону, послав 8 суден з дарами, халіфу Аль-Валід і правителю терену сьогоденного Іраку, ібн Юсуфу. Але пірати розграбували кораблі у порту Дебал (Карачі). Ті ж пірати тероризували купців, прибережні міста, займалися викраденням і продажем жінок. Ібн Юсуф зажадав на початку 711 р., від Дахіра вжити заходів проти піратів. Але Раджа Дахір відмовився взяти на себе відповідальність за злочини, вчинені піратами.

Зважаючи на все це, ібн Юсуф послав війська проти Дахіра. Але перші дві кампанії були невдалими. Тоді, у 712, аль-Хаджадж розпочав третю кампанію. На чолі був Мухаммад ібн аль-Касим ас-Сакафі племінник і зять аль-Хаджжаджа. Касим підкорив терен, сьогоденного Пакистану, від Карачі до Мултану. Після його відкликання, проте, регіон потрапив під владу напівнезалежних держав Мансура і Мултан, де правили місцеві новонавернені мусульмани.

Подальші мусульманські завоювання в Індії були припинені після поразки арабів в битві за Раджастан від військ індуїстських володарів.

Завоювання Іспанії (711-718) і Септиманії (719-720)[ред.ред. код]

Див. також: Тарік ібн Зіяд

Завоювання Піренейського півострова і Септиманії почалося, коли маври (бербери, араби тощо) вторглися у вестготську християнську Іберію (сучасна Іспанія, Португалія, Андорра, Септиманія) у 711 році[4] Мусульмани на чолі з Тарік ібн Зіядом, висадили десант у Гібралтарі 30 квітня і рушили на північ.[5] Наступного року до військ Таріка приєдналися війська на чолі з Муса ібн Нусайр. Під час восьмирічної кампанії більша частина Піренейського півострова була взята під ісламське правління, під владою християнських володарів лишилась невелика ділянка на північному заході (Астурія, Кантабрія) і баскські регіони у західних Піренеях.

Ця територія, під арабською назвою Аль-Андалус, або Кордовський халіфат стала першим еміратом, що відокремився від халіфату Омейядів, після повалення династії в Дамаску Аббасидами. Наслідками Фітна аль-Андалус у 1031, стало розкраяння халіфату на невеликі тайфа, практично з того часу розпочалась Реконкіста яка тривала до 1492 року, коли Гранада, останній емірат Аль-Андалус було знищено католицькими королями.


Спроби завоювати Кавказ: 711-750[ред.ред. код]

Після завоювання Вірменії, мусульманські армії почали набіги на Кавказ, де вони зіткнулися з хозарами. Перші мусульманські набіги у 640-х і початку 650-х закінчилася поразкою арабських військ на чолі з Абд ар-Рахмана ібн ар-Рабіа біля хозарського міста Баланджар.

Військові дії спалахнули знову в 710-х, з набігами з обох сторін, проте відбулось кілька вирішальних битв. Хозари, під проводом принцу Барджиль, вторглися у північно-західний Іран і перемогли війська Омейядів у Ардебіль в 730, убивши арабського губернатора аль-Джарра аль-Хакамі і тимчасово захопили місто. Невдовзі араби змусили хозар повернутися на Кавказ, убивши Барджиль. Арабські армії вів спочатку арабський принц Маслама ібн Абдул-Малік, а пізніше Марван II ібн Мухаммад, вони перейшли через Кавказ і у 737 перемогли армію хозар на чолі з Хозар-тархан, тимчасово захопивши Ітиль. Складний рельєф місцевості і вороже населення становило що постійна окупація неможлива; арабські армії відійшли і незалежність хозар було знову відновлено. Кордон між цими двома державами в кінцевому підсумку пройшов біля Дербенту, хоча хозари продовжували рейди на мусульманську територію, більше не було ніяких великих боїв.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Göktürk Empire
  2. Sicker, Martin (2000). The Islamic World in Ascendancy: From the Arab Conquests to the Siege of Vienna. Praeger. ISBN 0275968928. 
  3. Rosenwein, Barbara H. (2004). A Short History of the Middle Ages. Ontario. с. 71–72. ISBN 1-55111-290-6. 
  4. Medieval Sourcebook: Ibn Abd-el-Hakem: The Islamic Conquest of Spain
  5. Spain The conquest, Encyclopædia Britannica