Ара Ґюлер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ара Ґюлер
тур. Ara Güler
вірм. Արա Գյուլեր
Ara Güler 2008.jpg
Народився 16 серпня 1928(1928-08-16)[1][2][…]
Бейоглу, Стамбул, Туреччина[1] або Стамбул, Туреччина[4]
Помер 17 жовтня 2018(2018-10-17)[5][6] (90 років)
Стамбул, Туреччина
·гострий інфаркт міокарда
Поховання Şişli Armenian Cemeteryd
Країна Flag of Turkey.svg Туреччина
Національність Вірмени в Стамбулі[7]
Діяльність фотограф, фотокореспондент, журналіст
Alma mater вірменська середня школа «Гетронаган»
Знання мов турецька[8] і вірменська
Заклад Paris Match, Hürriyet, Істанбул[d], Тime (журнал) і Magnum Photos
Роки активності з 1950
Нагороди
IMDb ID 0351524
Сайт araguler.com.tr

Ара Гюлер (зах-вірм. Արա Կիւլէր, тур. Ara Güler; 16 серпня 1928 — 17 жовтня 2018) — відомий турецький фотожурналіст вірменського походження, якого також називають «Око Стамбула» і «Стамбульський фотограф».[9][10]

Життєпис[ред. | ред. код]

Ара Ґюлер народився 16 серпня 1928 році в стамбульському районі Бейоглу у вірменській сім'ї. Його батько володів аптекою, а серед друзів батька було безліч цікавих та творчих людей. Так, ще з дитинства хлопчика оточувало богемне, як на той час, товариство. Навчався у вірменській середній школі «Гетронаган».[11] Ара з дитинства вирішив стати актором, і, ще навчаючись у школі, почав грати в театрі; в той період він відвідував курси драматичного мистецтва під керівництвом Мухсіна Ертугрула, засновника сучасного турецького театру.

Втім, попри любов до кіно, коли прийшов час обирати, Ара відмовився від акторства і вибрав журналістику, влаштувавшись 1950 року фотожурналістом у редакцію газети «Yeni Istanbul[tr]». У той же час він вивчав економіку в Стамбульському університеті. Пізніше він перейшов працювати в газету «Hürriyet».

Кар'єра фотографа[ред. | ред. код]

1958 року американська журнальна компанія Time-Life відкрила філію в Туреччині, і Ґюлер став її першим кореспондентом на Близькому Сході. Незабаром він отримав замовлення від Paris Match, Stern і The Sunday Times. Після закінчення військової служби 1961 року Ґюлера прийняли керівником фотографічного відділу в турецький журнал Hayat.[12][13] Приблизно в цей же час він познайомився з Анрі Картьє-Брессоном і Марком Рібу, які запропонували йому роботу в міжнародній фотоагенції «Magnum Photos», до якої він приєднався на певний час. Його роботи представлено в британському фотоальбомі 1961 року. Того ж року його прийнято в Американське товариство журнальних фотографів (ASMP) (сьогодні зване Американським товариством медіа-фотографів) як єдиного члена з Туреччини. Швейцарський журнал Camera відзначив його роботи спеціальним виданням.

У 1960-х роках фотографії Ґюлера використовувалися для ілюстрування книг відомих авторів і демонструвалися на різних виставках по всьому світу. 1968 року його роботи виставлено в 10 майстернях кольорової фотографії в нью-йоркському Музеї модерного мистецтва і на виставці Photokina[ru] в Кельні, Німеччина.[14] 1970 року в Німеччині опубліковано його книгу Türkei. Фотографії Ґюлера з мистецтва та історії мистецтва використовувалися у виданнях Time, Life, Newsweek, Horizon[en] і в швейцарському видавництві Skira[en].

Гюлер їздив у відрядження в Іран, Казахстан, Афганістан, Пакистан, Індію, Кенію, Нову Гвінею, Калімантан, а також у всі частини Туреччини. У 1970-х роках він фотографував політиків і художників, таких як Індіра Ганді, Марія Каллас, Джон Бергер, Бертран Рассел, Віллі Брандт, Альфред Гічкок, Ансель Адамс, Імоджен Каннінгем, Марк Шагал, Сальвадор Далі і Пабло Пікассо.

Численні роботи Ґюлера зібрано в Національній бібліотеці Франції в Парижі, Музеї Джорджа Істмена[ru] в Рочестері, Університеті Небраски-Лінкольна[en], меморіальній художній галереї Лінкольна Шелдона, Музеї Людвіга[en] і фотомузеї Das imaginäre в Кельні.

У 1970-ті роки Ара Ґюлер працював у кіно, знявши документальний фільм «Кінець героя» (1975). Він був заснований на вигаданому оповіданні про демонтаж ветерана Першої світової війни лінійного крейсера TCG Yavuz.

Архів Ґюлера містить близько 800000 фотографій.[15]

Ара Ґюлер помер від серцевого нападу 17 жовтня 2018 року. Він страждав нирковою недостатністю, лікувався діалізом.[16]

Нагороди[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

Серед опублікованих книг фотографа — Ara Güler's Creative Americans, Living in Turkey, Ara Güler: Photographs і багато інших.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #121959139 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Filmportal.de — 2005.
  3. RKDartists
  4. Artists + Artworks
  5. Euronews — 1993.
  6. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. https://www.cumhuriyet.com.tr/haber/istanbulun-renkleri-insanin-rengi-kulturudur-1803454
  8. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  9. 'Eye of Istanbul' Ara Guler dies at 90. BBC News. 2018-10-18. Процитовано 2020-08-04. 
  10. Larson, Vanessa H. (2014-02-04). Photography of Ara Güler captures a forgotten Turkey. The Guardian. 0261-3077. Процитовано 2020-08-04. 
  11. Getronagan Armenian High School. www.getronagan.k12.tr. Процитовано 2020-08-04. 
  12. fotograf net Ara Güler'in Hayatı. web.archive.org. 2009-11-29. Процитовано 2020-08-04. 
  13. Turkey old photos. araguler.com.tr (en). Процитовано 2020-08-04. 
  14. Ara Güler | Photography and Biography (en). Процитовано 2020-08-05. 
  15. 056 - Sabri Kurkcuoglu / Ara Guler ile Soylesi. web.archive.org. 2009-12-10. Процитовано 2020-08-05. 
  16. Daily Sabah with AA (2018-10-17). Legendary Turkish photographer Ara Güler loses battle for life at 90. Daily Sabah (en). Процитовано 2020-08-05. 
  17. fotograf. www.fotograf.net. Процитовано 2020-08-05. 
  18. 2010 - Culture - Qantara.de. archive.md. 2013-02-11. Процитовано 2020-08-05. 
  19. Lucie Awards 2009. www.womeninphotography.org. Процитовано 2020-08-05. 

Посилання[ред. | ред. код]