Аргентинська економічна криза

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Obelisco 20Dic01.jpg
Cacerolazo Argentina 2001-2002.jpg
Buenos Aires - Manifestación contra el Corralito - 20020206-01.JPG
Buenos Aires - Manifestación contra el Corralito - 20020206-17.JPG

Аргентинська економічна криза — криза, що відбулась в економіці Аргентини наприкінці 1990-их — початку 2000-их років. З точки зору макроекономіки, кризовий період почався зі зменшення реального ВВП у 1999 році й завершився у 2002 році з відновленням зростання ВВП, однак причини колапсу аргентинської економіки та їхній вплив на населення помітні й нині. Іноді криза датується тільки 2001—2002 роками[1].

Кульмінацією кризи стали заворушення у грудні 2001 року, під час яких країну захопила хвиля мародерства. Тоді ж Аргентина оголосила про найбільший в історії дефолт (132 мільярди доларів)[2].

Причини[ред.ред. код]

Однією з причин кризи називають монетаристські реформи Домінго Кавальйо, в ході яких була приватизована державна власність і запроваджена прив'язка національної валюти до долара США [3]. Окрім того, для іноземних інвесторів в Аргентині створювались особливі умови — вони цілковито звільнялись від податків на 5-25 років, в результаті чого, за деякими оцінками, багатомільярдні іноземні інвестиції супроводжувались втратою принаймні 280 мільярдів доларів прибутку за десятиліття[4].

Жорстка прив'язка до дорогої валюти (долара) зробила аргентинські товари неконкурентноспроможними, що у подальшому негативно позначилось на розвитку промисловості[5]. Окрім того, через жорстку прив'язку Центробанк Аргентини позбавив себе можливості реального впливу на ситуацію[5]. Після того, як у 1999 році Бразилія провела девальвацію, її економіка стала привабливішою для інвесторів, ніж аргентинська. Це призвело до відтоку капіталів[6].

У 1990-их роках Аргентина почала виплачувати свої грошові борги за рахунок нових боргів за більш високими відсотками[6]. Одночасно кредити брались для покриття бюджетного дефіциту. За роки президентства Карлоса Менема і Фернандо де ла Руа державний борг зріс до 132 мільярдів доларів[5], що у подальшому призвело до значних витрат з його обслуговування. Незадовго до дефолту, однак, МВФ відмовився надавати Аргентині нові кредити. У зв'язку з цим МВФ і США звинувачують у непослідовності у відношенні до Аргентини, оскільки МВФ тривалий час наполягав на проведенні жорсткої бюджетної політики й видавав Аргентині крупні кредити для покриття дефіциту, але наприкінці 2001 року змінив свою позицію[7].

Називаються й інші причини, що сприяли більш важким наслідкам кризи:

  • Недосконалість податкової системи, яка дозволяла ухилятись від сплати податків (ухиляння від сплати ПДВ становила до 40%)[7].
  • Масштабна корупція[7].
  • Заборгованість регіонів центральному уряду[7].
  • Високі щорічні поточні боргові платежі — 5 мільярдів доларів на рік[7].
  • Світова рецесія та кризи в економіках країн, що розвиваються (Південно-Східної Азії та Росії), якi призвели до зменшення ВВП i відтоку капиталiв з Аргентини[7][6].
  • Непередбачуване збільшення поточних соціальних виплат при тому, що провадилась політика їх скорочення у довгостроковій перспективі[6].

Часопис подій[ред.ред. код]

  • 24 жовтня 1999. Фернандо де ла Руа переміг на президентських виборах; перед виборами він обіцяв не змінювати неоліберальну економічну модель, створену за президентства Карлоса Менема[8]. При цьому у країні вже тоді фіксувався високий рівень безробіття й величезна різниця у прибутках між бідними й багатими[8].
  • 12 липня 2001. Кредитні агентства знизили кредитний рейтинг Аргентини, що призвело до ускладнення ситуації на фінансових ринках[9].
  • 2 серпня 2001. Конгрес урізав зарплатню держслужбовцям і пенсії на 13% в рамках програми жорсткої економії[10].
  • 3 листопада 2001. Фернандо де ла Руа оголосив про план реструктуризації 95 мільярдів доларів державного боргу[11].
  • 2 грудня 2001. Уряд оголосив про обмін державних облігацій на нові, що мають нижчі відсоткові зобов'язання і більший термін погашення[12].
  • 2/3 грудня 2001. Введені жорсткі обмеження на зняття готівки з банківських рахунків — $250 на тиждень[13][12].
  • 4 грудня 2001. Кредитно-рейтингове агентство Fitch присвоїло Аргентині найнижчий, дефолтний кредитний рейтинг DDD[12].
  • 6 грудня 2001. МВФ заблокував виділення Аргентині чергового траншу кредиту у 1,3 мільярди доларів[14].
  • 7 грудня 2001. Уряд звернувся до коштів приватних пенсійних фондів на умовах, які були розцінені як конфіскація[15].
  • 12 грудня 2001. Через виплати за кредитами залишились невиплаченими 1,4 мільйони пенсій[16].
  • 19 грудня 2001. Всією країною проходять масові заворушення через скрутне економічне становище; уряд заявляє про намір провести дев'яту за ліком комплексну програму економії[17].
  • 20 грудня 2001:
    • У заворушеннях і сутичках з поліцією загинуло 20 чоловік[18].
    • Введено надзвичайний стан[19].
    • Міністр економіки Домінго Кавальйо подав у відставку[20].
  • 21 грудня 2001:
  • 23/24 грудня 2001. В. о. президента Адольфо Родрігес Саа оголосив про найбільший в історії дефолт (132 мільярди доларів)[2].
  • 14 листопада 2002. Аргентина не змогла погасити черговий кредит, що створювало загрозу нового дефолту[21].

Наслідки[ред.ред. код]

У короткостроковій перспективі в Аргентині різко знизився рівень ВВП, значно знизилась купівельна спроможність населення, значно збільшився рівень бідності. За даними Світового банку, кількість населення за межею бідності в Аргентині зросла з 28,9% у 2000 році до 35,4% у 2001 й сягнула піку у 2002 році (54,3%), після чого почала знижуватись і сягнула 9,9% у 2010 році[22]. У 2001 році співвідношення зовнішнього державного боргу до ВВП становило 56,9% від ВВП, але через дефолт і падіння ВВП до 2002 року цей показник зріс до 153,2%, після чого почав знижуватись на 20-40% на рік[23]. З 2001 року в Аргентині падав рівень безробіття (18,3% у 2001 році, 17,9% у 2002, 16,1% у 2003; у 2009 році — 8,6%)[23].

Для деякого зменшення ефекту наслідків кризи для населення уряд Аргентини запровадив диференційований підхід у виплаті внесків, в результаті чого банки зазнали збитків у 6-10 мільярдів доларів[7]. Уряд також відмовився від зобов'язань у низці інфраструктурних проектів та при цьому заборонив підвищувати тарифи на комунальні послуги[7]. Контроль над цінами став одним з найважливіших пунктів антикризової програми[7].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Особливості національного дефолту
  2. а б Аргентинський дефолт: наслідки
  3. Аргентинська криза
  4. Тарасов О. М. Аргентина – ще одна жертва МВФ
  5. а б в Аргентинські гірки
  6. а б в г Кортес-Конде Р. Економічна криза в Аргентині: причини й наслідки // Економічна історія. Огляд / Під ред. Л. І. Бородкіна. Вип. 10. М., 2005. С. 180—182
  7. а б в г д е ж и к л Трофимов Г. Аргентинський крах – повторення вивченого?
  8. а б "Родина" усунута від влади
  9. Аргентині загрожує дефолт
  10. Аргентинці обирають дефолт
  11. [1]
  12. а б в Fitch оголосило дефолт в Аргентині
  13. Аргентина: фінансова паніка
  14. МВФ кинув Аргентину напризволяще
  15. Уряд конфіскує кошти пенсійних фондів
  16. В Аргентині не виплатили пенсії
  17. [2]
  18. Заворушення в Аргентині
  19. В Аргентині оголошено надзвичайний стан
  20. Батько аргентинського економічного дива ганебно пішов у відставку
  21. Аргентині загрожує дефолт
  22. Poverty headcount ratio at urban poverty line (% of urban population)
  23. а б World Bank Data: Argentina

Посилання[ред.ред. код]