Арзу Гейбуллаєва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Арзу Гейбуллаєва
Народилася 1 серпня 1983(1983-08-01) (40 років)
Баку, Азербайджанська РСР, СРСР
Країна  Азербайджан
Діяльність журналістка, правозахисниця
Alma mater Лондонська школа економіки та політичних наук і Бількентський університетd
Знання мов англійська, азербайджанська, турецька і російська
Батько Qeybulla Qeybullayevd
Нагороди
Сайт arzugeybulla.com

Арзу Гейбуллаєва (Арзу Гейбулла; азерб. Arzu Qeybullayeva, Arzu Qeybulla; 1 серпня 1983(1983-08-01), Баку) — азербайджанська колумністка, блогерка і журналістка низки видань, зокрема «Аль-Джазіра», «Foreign Policy» і «Аґос[en]». Входить до в списку «100 жінок» 2014 року за версією Бі-Бі-Сі.

Підтримує мирне врегулювання карабаського конфлікту. Її позиція щодо карабаського конфлікту і співробітництво з вірменською газетою «Аґос» стали причиною цькувань і погроз на її адресу. Тому вона вимушено проживає в Вашингтоні[джерело?].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася 1 серпня 1983 року в Баку. Її батько — професор, ректор і радник прем'єр-міністра Туреччини Гейбулла Гейбуллаєв[1].

Гейбуллаєва здобула ступінь бакалавра міжнародних відносин у Бількентському університеті[en] в Анкарі, після чого навчалася в Лондонській школі економіки і політичних наук, де здобула ступінь магістра в галузі глобальної політики[2][3][4].

Була співробітницею Oxford Business Group у Лондоні. Брала участь у різних проєктах в Африці й Азії, аналізувала ринок Лівії[5]. Працювала в Національному демократичному інституті з міжнародних питань у Баку. У той час співпрацювала також з азербайджанськими політиками та громадськими діячами[6].

Від 2007 року працює в Стамбулі в аналітичному центрі Європейська ініціатива стабільності[en][7]. У вересні 2008 року почала вести блог під назвою «Flying Carpets and Broken Pipelines»[6]. Від 2009 року пише для аналітичного центру Osservatorio Balcani e Caucaso[en], що базується в Італії. 2009 року почала займатися журналістикою, написавши спільний репортаж з журналістом із Вірменії про життя грузинського селища, де мирно співіснують вірмени і азербайджанці[8].

Від 2011 року — співдиректорка організації Imagine Center for Conflict Transformation, яка намагається налагодити діалог між вірменами і азербайджанцями[9]. Є головною редакторкою інтернет-видання Neutral Zone, яке сприяє культурній і соціальній взаємодії, а також залагодженню конфліктів між вірменами й азербайджанцями[10].

Від 2013 року Гейбуллаєва пише для вірменської газети «Аґос», що видається в Стамбулі. У виданні вона висвітлює події в Азербайджані й азербайджано-турецькі відносини[11]. Того ж року вона стала молодшою науковою співробітницею американського аналітичного центру Дослідний інститут зовнішньої політики[en][12]. Після початку співпраці з газетою «Аґос» у низці ЗМІ Азербайджану і соціальних мережах почалося цькування журналістки і звинувачення її у зраді й «космополітизмі», тому 2014 року вона покинула країну й переїхала в Стамбул[8].

У 2014 році її включено в список 100 Women («100 жінок») за версією Бі-Бі-Сі[13]. Ставала володаркою журналістської стипендії Вацлава Гавела на Радіо Свобода в Празі.

Проживає в Стамбулі[14]. Володіє англійською, азербайджанською, турецькою та російською мовами[15].

Погляди[ред. | ред. код]

Критикує владу Азербайджану за порушення прав людини в країні[en][11]. 2014 року підписала спільний лист діячів Азербайджану і Вірменії з вимогою припинення бойових дій у Карабасі[16].

За співпрацю з вірменською газетою «Аґос» Гейбуллаєва отримувала на свою адресу в соціальних мережах численні погрози від користувачів з Азербайджану[10][17]. В інтерв'ю виданню Global Voices[en] вона заявила, що її затаврували як «зрадницю» і погрожують смертю не тільки їй, але й членам сім'ї[2][9]. У грудні 2020 року Європейська федерація журналістів повідомила, що Гейбуллаєвій почали погрожувати після публікації матеріалу у виданні AzLogos, де стверджувалося, що вона нібито не поважає жертв Карабаської війни[18]. Через погрози Гейбуллаєва не відвідує Азербайджану, залишаючись жити в Туреччині[19].

Погрози на її адресу засудив ПЕН-клуб та його дочірні організації в Англії і США[10][20][21]. ПЕН-клуб закликав уряди Азербайджану і Туреччини «забезпечити її безпеку і розслідувати всі загрози насильства на її адресу». Організація Index on Censorship[en] також засудила погрози і закликала міжнародну спільноту чинити тиск на Азербайджан, щоб він поважав свободу слова"[22].

Історія Гейбуллаєвої стала одним із сюжетів документального фільму «Темне місце»[23].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Агаева Рафига (8 листопада 2014). Гейбуллаева – недостойная дочь своего отца (наша память). haqqin.az (рос.). Архів оригіналу за 31 грудня 2014. Процитовано 11 лютого 2021.
  2. а б Beni öldürmek kimin işine yarayacak?. Gerçek Gündem. 27 жовтня 2014. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 6 листопада 2015.
  3. Arzu Geybullayeva. Imagine: Center for Conflict Transformation. Архів оригіналу за 26 травня 2016. Процитовано 6 листопада 2015.
  4. Bir güvercin tedirginliği daha (Turkish) . Evrensel. 27 жовтня 2014. Архів оригіналу за 5 листопада 2019. Процитовано 3 квітня 2021.
  5. Biographies of the participants (PDF). Barcelona Centre for International Affairs. 23 листопада 2009. Архів оригіналу (PDF) за 14 березня 2022. Процитовано 3 квітня 2021.
  6. а б Youth activist, blogger final speaker in Dole Institute's Soviet Union series. University of Kansas. 16 листопада 2011. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 3 квітня 2021.
  7. Azerbaijani Journalist and Human Rights Activist Arzu Geybulla. Sampsonia Way. 24 червня 2015. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 3 квітня 2021.
  8. а б "Обмен болью". Можно ли примирить азербайджанцев и армян после войны в Карабахе. BBC News Русская служба. 11 лютого 2021. Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 11 лютого 2021.
  9. а б Journalists under threat, the Geybullayeva case. Osservatorio Balcani e Caucaso. 22 липня 2015. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 3 квітня 2021.
  10. а б в Azerbaijan: Journalist and political analyst Arzu Geybullayeva threatened. PEN international. Архів оригіналу за 28 березня 2015.
  11. а б Арзу Гейбуллаева: «Я не хочу, чтобы у нас была еще одна война». Эхо Кавказа (рос.). Процитовано 11 лютого 2021.
  12. The Future of the Global Order: The Challenges for Small Democratic Countries. Institute of International Relations Prague. Архів оригіналу за 5 листопада 2019. Процитовано 3 квітня 2021.
  13. Who are the 100 Women 2014?. BBC. 26 жовтня 2014. Архів оригіналу за 28 травня 2018. Процитовано 3 квітня 2021.
  14. Arzu GeybullayevaReporter. Архів оригіналу за 14 березня 2022. Процитовано 3 квітня 2021.
  15. 2014–2015 Fellows. Radio Free Europe/Radio Liberty. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 3 квітня 2021.
  16. Озвучен совместный армяно-азербайджанский призыв к миру. ArmenianReport (рос.). 11 лютого 2021. Архів оригіналу за 12 серпня 2014. Процитовано 11 лютого 2021.
  17. Agos'un Azeri muhabiri hedef gösterildi (Turkish) . 9 жовтня 2014. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 3 квітня 2021. radikal
  18. Арзу Гейбулла. Справедливость для журналистов (рос.). Процитовано 11 лютого 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  19. Tan, Vera (3 листопада 2015). Death Threats Keep Azeri Journalist Abroad. Global Journalist. Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 3 квітня 2021.
  20. Azerbaijan/Turkey: Arzu Geybullayeva, journalist and political analyst, threatened. English PEN. Архів оригіналу за 11 вересня 2018. Процитовано 3 квітня 2021.
  21. Azerbaijan/Turkey: Journalist and Political Analyst Arzu Geybullayeva Threatened. PEN Center USA. Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 6 листопада 2015.
  22. Azerbaijan: Journalist Arzu Geybulla threatened. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 3 квітня 2021.
  23. Хорсли Уильям. [1] — 3-е издание. — Вена, 2020. — С. 92. — ISBN 978-3-903128-62-0. Архівовано з джерела 18 квітня 2021