Арзу Гейбуллаєва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Арзу Гейбуллаєва
Arzu Geybullayeva.jpg
Народилася 1 серпня 1983(1983-08-01) (38 років)
Баку, Азербайджанська РСР, СРСР
Країна Flag of Azerbaijan.svg Азербайджан
Діяльність журналістка, правозахисниця
Alma mater Лондонська школа економіки та політичних наук і Бількентський університетd
Знання мов англійська, азербайджанська, турецька і російська
Батько Qeybulla Qeybullayevd
Нагороди
Сайт arzugeybulla.com

Арзу Гейбуллаєва (Арзу Гейбулла; азерб. Arzu Qeybullayeva, Arzu Qeybulla; 1 серпня 1983(1983-08-01), Баку, Азербайджанська РСР, СРСР) — азербайджанська колумністка, блогерка і журналістка низки видань, зокрема «Аль-Джазіра», «Foreign Policy» і «Аґос[en]». Входить до в списку «100 жінок»[en] 2014 року за версією Бі-Бі-Сі.

Підтримує мирне врегулювання карабаського конфлікту. Її позиція щодо карабаського конфлікту і співробітництво з вірменською газетою «Аґос» стали причиною цькувань і погроз на її адресу. Тому вона вимушено проживає в Вашингтоні[джерело?].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася 1 серпня 1983 року в Баку. Її батько — професор, ректор і радник прем'єр-міністра Туреччини Гейбулла Гейбуллаєв[1].

Гейбуллаєва здобула ступінь бакалавра міжнародних відносин у Бількентському університеті[en] в Анкарі, після чого навчалася в Лондонській школі економіки і політичних наук, де здобула ступінь магістра в галузі глобальної політики[2][3][4].

Була співробітницею Oxford Business Group у Лондоні. Брала участь у різних проєктах в Африці й Азії, аналізувала ринок Лівії[5]. Працювала в Національному демократичному інституті з міжнародних питань у Баку. У той час співпрацювала також з азербайджанськими політиками та громадськими діячами[6].

Від 2007 року працює в Стамбулі в аналітичному центрі Європейська ініціатива стабільності[en][7]. У вересні 2008 року почала вести блог під назвою «Flying Carpets and Broken Pipelines»[6]. Від 2009 року пише для аналітичного центру Osservatorio Balcani e Caucaso[en], що базується в Італії. 2009 року почала займатися журналістикою, написавши спільний репортаж з журналістом із Вірменії про життя грузинського селища, де мирно співіснують вірмени і азербайджанці[8].

Від 2011 року — співдиректорка організації Imagine Center for Conflict Transformation, яка намагається налагодити діалог між вірменами і азербайджанцями[9]. Є головною редакторкою інтернет-видання Neutral Zone, яке сприяє культурній і соціальній взаємодії, а також залагодженню конфліктів між вірменами й азербайджанцями[10].

Від 2013 року Гейбуллаєва пише для вірменської газети «Аґос», що видається в Стамбулі. У виданні вона висвітлює події в Азербайджані й азербайджано-турецькі відносини[11]. Того ж року вона стала молодшою науковою співробітницею американського аналітичного центру Дослідний інститут зовнішньої політики[en][12]. Після початку співпраці з газетою «Аґос» у низці ЗМІ Азербайджану і соціальних мережах почалося цькування журналістки і звинувачення її у зраді й «космополітизмі», тому 2014 року вона покинула країну й переїхала в Стамбул[8].

У 2014 році її включено в список 100 Women («100 жінок») за версією Бі-Бі-Сі[13]. Ставала володаркою журналістської стипендії Вацлава Гавела на Радіо Свобода в Празі.

Проживає в Стамбулі[14]. Володіє англійською, азербайджанською, турецькою та російською мовами[15].

Погляди[ред. | ред. код]

Критикує владу Азербайджану за порушення прав людини в країні[en][11]. 2014 року підписала спільний лист діячів Азербайджану і Вірменії з вимогою припинення бойових дій у Карабасі[16].

За співпрацю з вірменською газетою «Аґос» Гейбуллаєва отримувала на свою адресу в соціальних мережах численні погрози від користувачів з Азербайджану[10][17]. В інтерв'ю виданню Global Voices[en] вона заявила, що її затаврували як «зрадницю» і погрожують смертю не тільки їй, але й членам сім'ї[2][9]. У грудні 2020 року Європейська федерація журналістів повідомила, що Гейбуллаєвій почали погрожувати після публікації матеріалу у виданні AzLogos, де стверджувалося, що вона нібито не поважає жертв Карабаської війни[18]. Через погрози Гейбуллаєва не відвідує Азербайджану, залишаючись жити в Туреччині[19].

Погрози на її адресу засудив ПЕН-клуб та його дочірні організації в Англії і США[10][20][21]. ПЕН-клуб закликав уряди Азербайджану і Туреччини «забезпечити її безпеку і розслідувати всі загрози насильства на її адресу». Організація Index on Censorship[en] також засудила погрози і закликала міжнародну спільноту чинити тиск на Азербайджан, щоб він поважав свободу слова"[22].

Історія Гейбуллаєвої стала одним із сюжетів документального фільму «Темне місце»[23].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Агаева Рафига (2014-11-08). Гейбуллаева – недостойная дочь своего отца (наша память). haqqin.az (ru). Процитовано 2021-02-11. 
  2. а б Beni öldürmek kimin işine yarayacak?. Gerçek Gündem. 27 жовтня 2014. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 6 листопада 2015. 
  3. Arzu Geybullayeva. Imagine: Center for Conflict Transformation. Архів оригіналу за 26 травня 2016. Процитовано 6 листопада 2015. 
  4. Bir güvercin tedirginliği daha (Turkish). Evrensel. 27 жовтня 2014. 
  5. Biographies of the participants. Barcelona Centre for International Affairs. 23 листопада 2009. 
  6. а б Youth activist, blogger final speaker in Dole Institute's Soviet Union series. University of Kansas. 16 листопада 2011. 
  7. Azerbaijani Journalist and Human Rights Activist Arzu Geybulla. Sampsonia Way. 24 червня 2015. 
  8. а б "Обмен болью". Можно ли примирить азербайджанцев и армян после войны в Карабахе. BBC News Русская служба. 2021-02-11. Процитовано 2021-02-11. 
  9. а б Journalists under threat, the Geybullayeva case. Osservatorio Balcani e Caucaso. 22 липня 2015. 
  10. а б в Azerbaijan: Journalist and political analyst Arzu Geybullayeva threatened. PEN international. Архів оригіналу за 28 березня 2015. 
  11. а б Арзу Гейбуллаева: «Я не хочу, чтобы у нас была еще одна война». Эхо Кавказа (ru). Процитовано 2021-02-11. 
  12. The Future of the Global Order: The Challenges for Small Democratic Countries. Institute of International Relations Prague. 
  13. Who are the 100 Women 2014?. BBC. 26 жовтня 2014. 
  14. Arzu GeybullayevaReporter
  15. 2014–2015 Fellows. Radio Free Europe/Radio Liberty. 
  16. Озвучен совместный армяно-азербайджанский призыв к миру. ArmenianReport (ru). 2021-02-11. Процитовано 2021-02-11. 
  17. Agos'un Azeri muhabiri hedef gösterildi (Turkish). 9 жовтня 2014. «radikal» 
  18. Арзу Гейбулла. Справедливость для журналистов (ru). Процитовано 2021-02-11. 
  19. Tan, Vera (3 листопада 2015). Death Threats Keep Azeri Journalist Abroad. Global Journalist. 
  20. Azerbaijan/Turkey: Arzu Geybullayeva, journalist and political analyst, threatened. English PEN. 
  21. Azerbaijan/Turkey: Journalist and Political Analyst Arzu Geybullayeva Threatened. PEN Center USA. Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 6 листопада 2015. 
  22. Azerbaijan: Journalist Arzu Geybulla threatened. 
  23. Хорсли Уильям. Руководства по вопросам безопасности журналистов. — 3-е издание. — Вена, 2020. — С. 92. — ISBN 978-3-903128-62-0.