Аркадія (академія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аркадія
Логотип
Дата створення / заснування 1690
Держава Flag of Italy.svg Італія
CMNS: Аркадія у Вікісховищі

«Аркадія»[1], Академія аркадійців[2] (аркадців[3] або аркадіян[4]; італ. Accademia dell’Arcadia) — спільнота вчених, поетів і любителів мистецтва, заснована в Римі 1690 з метою протидії зіпсованому літературному смаку XVII століття.

Передісторія[ред. | ред. код]

Наукові товариства, іменовані «академіями», в епоху Відродження отримали на Апеннінському півострові широке поширення: до середини XVII століття їх налічувалося близько 200 і навіть невеликі міста мали свої академії [5]. Заснуванню академії, яка отримала назву «Аркадія», сприяла королева Христина, яка, зрікшись шведського престолу, зібрала навколо себе вчених-гуманітаріїв; перше засідання гуртка, який прийняв пізніше назву академії, відбулося 24 січня 1656[4]. Після смерті королеви Христини у 1689 році колишні члени академії утворили під головуванням Джованні Крешімбені нове вчене суспільство, головним інтересом якого була поезія; засновниками «Аркадської академії» (Academia degli Arcadi), яка офіційно відкрилася 5 жовтня 1690 року, стали 14 літераторів[6].

Діяльність «Аркадії»[ред. | ред. код]

Як писав Лудовіко Антоніо Мураторі (1672-1750), один з ідеологів Аркадії, нова академія прагнула стати лігою «найпочесніших літераторів усіх міст Італії, професорів усіх мистецтв і наук, - до блага католицької релігії, до слави Італії, до громадської та особистої користі»[7]. Іншими словами, «Аркадія» прагнула духовно об'єднати Італію, в той час розділену на ряд не пов'язаних між собою держав, і об'єднати в боротьбі із «зіпсованим смаком» епохи бароко [8]. Художні смаки членів академії знайшли своє вираження в її назві: «аркадійство» в італійській культурі виникло задовго до створення академії і пов'язане було не з місцевістю в центрі Пелопоннесу, а з поетичним значенням Аркадії - оспіваної Вергілієм в «Буколіках» благословенної міфічної країни, де люди жили простим патріархальним життям, у єднанні з природою, були вільні і щасливі[9]. «Аркадійські», пасторально-ідилічні мотиви присутні у творчості і Дж. Боккаччо і Т. Тассо .

Для членів «Аркадії» пастораль була художнім і естетичним ідеалом; в той же час вона дозволяла аркадійцям поєднувати інтелектуальні завдання з грою, властивою аристократичному суспільству кінця XVII століття: вступаючи в академію, її члени брали собі вигадані імена пастухів і пастушок, якими користувалися не тільки під час своїх зібрань, але і в звичайному житті[10]. .

Творчість аркадійцев спочатку обмежувалася літературно-критичними трактатами і ліричною поезією; разом із тим члени спільноти не могли пройти і повз зростаючої популярності опери, яка в їхньому уявленні уособлювала поганий бароковий смак[11]. На початку XVIII століття «Аркадія», яка вже мала філії в ряді міст Італії, активно залучала до своїх лав авторів оперних лібрето; в списку членів академії, опублікованій Дж. Крешімбені 1711 у книжці «Аркадія», вже були присутні 23 лібреттисти[12]. У 1706 році в академію почали приймати і музикантів; першими аркадійцями стали Арканджело Кореллі, Алессандро Скарлатті і Бернардо Пасквіні[13]. У сонеті, присвяченому їх прийому в академію, висловлювалось сподівання на те, що співпраця з «Аркадією» допоможе композиторам уникнути помилок.

Організація[ред. | ред. код]

Вона перебувала під управлінням президента (custode), що обирався не більше, ніж на одну олімпіаду. Першим президентом був Крешімбені. В академію допускалися тільки поети, як чоловіки, так і жінки, і любителі поезії. Засідання її проводилися на відкритому повітрі, 7 зібрань на рік [4]. Багато римських пап і європейських монархів були її членами. Луї-Наполеон, будучи першим президентом Французької республіки, обраний до її членів 1850.[3] Академія мала свої оригінальні статути і видавала «Giornale arcadico» .

Згодом академія переслідувала переважно наукові цілі, тоді як поезія відійшла на другий план. Вчені засідання відбувалися два рази на місяць у палаці Альтемпс.[4]

Наявність жінок у складі аркадської академії була швидше винятком. Серед вчених-жінок у цій академії були перекладачка Джузеппа Барбапіккола (псевдонім Myristic; 1702 - бл. 1740), філолог і лінгвіст Клотільда Тамброні (1758-1817). Членом академії також були художниця Марія Феліче Тібальді (1707-1770)[14] і французька поетеса Сюзанна Вердье (1745-1813)[15] .

Президенти академії[ред. | ред. код]

Герб президента академії
  1. Крешімбені, Джованні (Alfesibeo Cario, 1663 - 1728 )
  2. Francesco Lorenzini (Filacida Eliaco і Filacida Luciniano, 1680 - 1743; президент з 1728 по 1743)
  3. Michele Giuseppe Morei (Mireo Roseatico, 1695 - 1767; президент з 1743 по 1766)
  4. Giuseppe Brogi (Acamante Pallanzio)
  5. Gioacchino Pizzi (Nivildo Amarinzio; по 1790)
  6. Luigi Godard (Cimante Micenio; з 1790 по 1824)
  7. Loreto Antonio Santucci (Larindo Tesejo; з 1824 по 1828)
  8. Gabriele Laureani (Filandro Gerometeo, 1788 - 1850; з 1829 по 1850)
  9. Paolo Barola (Cratildo Lampeo, 1788 - 1863; до 1863)
  10. Antonio Somai (Ortodico Calcidiense; до 1869)
  11. Stefano Ciccolini (Agesandro Tresporide; до 1888)
  12. Agostino Bartolini (Eristeno Nassio; 1839 - 1916)
  13. Enrico Salvadori (Licando Clidonio; до 1924)
  14. Nicola Festa (Maronte Larisseo; до 1940)
  15. Luigi Pietrobono (Edelio Echeo; до 1953)
  16. Pietro Paolo Trompeo (Diodoro Milesio; з 1953 по 1958)
  17. Alfredo Schiaffini (з 1958)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Аркадия» // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.)
  2. Академии // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  3. а б Академіи // Энциклопедический словарь, составленный русскими учеными и литераторами. — СПб., 1861.
  4. а б в г Аркадияне // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  5. Луцкер, Сусидко, I, 1998, с. 15.
  6. Луцкер, Сусидко, I, 1998, с. 16.
  7. Луцкер, Сусидко, I, 1998, с. 17.
  8. Луцкер, Сусидко, I, 1998, с. 17, 19.
  9. Луцкер, Сусидко, I, 1998, с. 20.
  10. Луцкер, Сусидко, I, 1998, с. 21.
  11. Луцкер, Сусидко, I, 1998, с. 22—23.
  12. Луцкер, Сусидко, I, 1998, с. 23.
  13. Луцкер, Сусидко, I, 1998, с. 24.
  14. Neil Jeffares. Dictionary of pastellists before 1800 (en). 
  15. Вердье, Сюзанна // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Література[ред. | ред. код]