Арсенал (Харків)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Арсенал» (Харків)
Емблема ФК Арсенал Харків.gif
Повна назва Футбольний клуб
«Арсенал» (Харків)
Прізвисько «каноніри»
Рік заснування 30 січня 1998
Місто Харків, Україна
Стадіон «Арсенал-Спартак»
Вміщує 1500
Президент Володимир Чумак
Головний тренер Рінат Морозов
Ліга
Домашня
Виїзна


ФК «Арсенал» Харків — український футбольний клуб з міста Харкова.

Історія[ред.ред. код]

Датою заснування клубу вважають 30 січня 1998 року, коли команда зібралася в манежі ХАДІ на перший тренувальний збір. Базою команди став спортивний комплекс «Спартак», який тоді потребував ремонту. Головним тренером призначено відомого в Харкові футболіста Валентина Крячка, а його помічником став Олександр Іванов[1].

1998 року «Арсенал» заявився на чемпіонат міста й одразу за підсумками року став чемпіоном. Улітку харків'яни стартували в 3-ій групі любительського чемпіонату України, де виступали команди зі східних областей. Перший матч, із командою шахти «Україна» (Українськ), завершився з рахунком 0:0. Керівництво поставило завдання — щонайменше друге місце у своїй групі любительського чемпіонату України, вихід до фінального турніру й до другої ліги. Із цим завданням команда впоралась, вигравши змагання у групі, але у фінальному турнірі в Луцьку «Арсенал» виступив невдало, фінішувавши 7 із 8 колективів. Основу колективу складали місцеві футболісти, серед яких найіменитішими були воротар Едуард Столбовой (колишній гравець «Металіста» та охтирського «Нафтовика»), оборонці Олексій Чирва («Металіст», «Металург» Нікополь), Вадим Комардін, Віталій Сахно («Металіст»), півоборонці Юрій Шушура, Ігор Рахаєв (обоє — «Торпедо» Запоріжжя) і Сергій Пилипенко («Оскіл» Куп'янськ)[2].

До кінця 1998 року реконструйовано спорткомплекс «Спартак», створено перші дитячі команди. Наступного року команди 1984 і 1986 років народження дебютували в першій лізі ДЮФЛ[3]. Перед початком сезону 1999/2000 харків'яни отримали професіональний статус і перший матч на новому рівні провели 2 серпня 1999 року в Кременчуці в групі «В» другої ліги: «Кремінь» — «Арсенал» — 0:1. Гол забив нападник Віктор Григоров. «Каноніри» провели перші 6 турів без поразок і завоювали репутацію однієї з найсильніших команд групи. Клуб фінішував четвертим серед 14 команд, відзначившись найнадійнішою в групі «В» обороною — тільки 13 пропущених м'ячів у 23 проведених поєдинках. Та й, загалом, серед усіх колективів другої ліги менше пропустив тільки «Борисфен» (9 м'ячів). Особливо вдало «Арсенал» виступав на власному полі — жодної поразки та тільки 2 пропущені голи, що стало найкращим показником серед усіх команд другої ліги[4].

Першість 2000—2001 років «Арсенал» завершив на тому самому 4-у місці, але якість гри не задовольняла амбітне керівництво клубу (президент Володимир Чумак поставив завдання посісти мінімум 3-є місце[5]) й наприкінці сезону, 7 травня 2001 року, замість Валентина Крячка головним тренером призначено Івана Панчишина.

«Гармаші» потужно розпочали сезон 2001/02, перемігши у 8 із 10 стартових ігор. Перше коло «Арсенал» закінчив лідером турнірної таблиці. Надійно грав захист команди, де виділявся 19-річний Олександр Кучер — майбутній гравець «Шахтаря» та збірної України. Уперше в складі команди почали з'являтися ДЮФК «Арсенал». У весняній частині чемпіонату колектив грав не так яскраво, через що відбулася заміна на тренерському містку — 20 травня 2002 року «Арсенал» очолив Ігор Рахаєв. Під його керівництвом клуб зумів завершити першість на другому місці й вибороти право виступати в першій лізі сезону 2002/2003.

Історичний перший матч у першій лізі відбувся в Ужгороді 6 листопада 2002. Він завершився розгромом гостей — 3:0. У складі «Закарпаття» гет-трик оформив Мирослав Бундаш. Наступного туру «Арсенал» здобув першу перемогу на новому рівні, обігравши львівські «Карпати-2» з рахунком 3:2. Перший гол у новій лізі забив Максим Чернишов. В 1/16 Кубка України харків'яни в серії пенальті вибили з турніру вищолігову «Таврію» (Сімферополь). А після зимової перерви на поле почав виходити Андерсон Мендес Рібейро — перший легіонер в історії клубу, й перший бразилець, який виступав за харківські команди[6]. «Каноніри» посіли дев'яте місце серед вісімнадцяти команд.

У першості 2003—2004 років «Арсенал» покращив своє місце в таблиці, завершивши сезон на 7-ій позиції. Команда одержала низку перемог над лідерами ліги — «Закарпаттям», «Сталлю» (Алчевськ) і «Спартаком» (Івано-Франківськ). У головному складі з'явився вихованець клубу нападник Руслан Фомін, якого почали викликати до юнацької збірної України.

Під час сезону 2004/05 «Арсенал» відкрив клубний стадіон «Арсенал-Баварія», збудований на місці колишнього стадіону канатного заводу[7]. У матчі-відкритті 28 серпня 2004 року «Арсенал» переміг «Поділля» (Хмельницький). До клубу перейшло чимало колишніх футболістів «Металіста» на чолі з тренером Геннадієм Литовченком. Віце-президентом став Віталій Данилов. На весняну частину чемпіонату завдання поставлено однозначне — вихід до вищої ліги. Цієї мети досягнуто, провівши навесні вражаючу серію із 14 перемог поспіль на футбольному полі плюс технічну над «Поліссям», яке знялося з розіграшу. У цьому відтинку за команду виступав 17-річний Олександр Гладкий, який прийшов із «дубля» «Металіста». У 10 поєдинках нападник провів 4 м'ячі. Ще за три тури до фінішу «Арсенал» забронював собі друге місце та путівку до вищої ліги наступного сезону.

Однак перед початком сезону 2005—2006 на клуб чекали значні зміни. Місце «Арсенала» в елітному дивізіоні посів ФК «Харків» на чолі з президентом В. Даниловим, а «Арсенал», зберігши інфраструктуру, почав змагання в другій лізі. Новим пріоритетом команди стала робота з молоддю, а не підвищення в класі[8]. Із лідера першої ліги колектив перетворився на середняка другої. Це спричинило значне падіння глядацького інтересу. Середнє відвідування домашніх матчів команди впало з понад 2300 глядачів у сезоні 2004—2005 до менш ніж 500 глядачів наступного сезону[9][10]. У грудні 2005 на прес-конференції представлено нового головного тренера команди — Віктора Камарзаєва. Змагання у своїй групі 2-ої ліги «Арсенал» завершив на десятій позиції. До листопада 2006 року на стадіоні «Арсенал-Спартак» завершено реконструкцію та постелено синтетичний газон і харківська дружина отримала другий повноцінний домашній стадіон[11]. Урахувавши невиразну гру та лише дев'яту сходинку в турнірній таблиці за підсумками чемпіонату 2006/07 клуб вирішив не продовжувати контракт із В. Камарзаєвим і під час літнього міжсезонням 2007 року на посаду головного тренера запрошено Сергія Кандаурова.

Логотип «Арсенала» у 19982005 роках

У липні 2009 року клуб знято зі змагань 20092010 р. і виключено зі складу Професіональної футбольної ліги України[12][13]. У різний час за команду виступали такі відомі гравці, як Андерсон Рібейро, Руслан Фомін, Сергій Рибалка.

Статистика професійних виступів[ред.ред. код]

Сезон Ліга Місце Ігор В Н П ГЗ ГП Очок Кубок України Примітки
1999-00 Друга «В» 4 26 15 4 7 24 13 49 1/4 фіналу
кубку ліги
2000-01 Друга «В» 4 30 15 7 8 55 27 52 1/4 фіналу
кубку ліги
2001-02 Друга «В» 2 34 22 6 6 52 23 72 2-й раунд Підвищення
2002-03 Перша 9 34 13 7 14 38 42 46 1/8 фіналу
2003-04 Перша 7 34 15 7 12 41 40 52 1/32 фіналу
2004-05 Перша 2 34 23 4 7 47 24 73 1/32 фіналу Передача прав
2005-06 Друга «Б» 10 24 9 3 12 35 44 30 1/64 фіналу
2006-07 Друга «Б» 9 28 10 4 14 35 42 35 1/32 фіналу
2007-08 Друга «Б» 3 34 21 8 5 62 20 71 1/32 фіналу
2008-09 Друга «Б» 12 34 11 10 13 36 47 40 1/64 фіналу -3 очки
Виключений з ПФЛ

Тренери[ред.ред. код]

Відомі гравці[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Арсенал: 1998—2008, с. 5.
  2. Арсенал: 1998—2008, с. 7.
  3. Арсенал: 1998—2008, с. 8.
  4. Арсенал: 1998—2008, с. 13.
  5. Арсенал: 1998—2008, с. 19.
  6. Арсенал: 1998—2008, с. 27.
  7. Арсенал: 1998—2008, с. 29.
  8. Арсенал: 1998—2008, с. 30.
  9. Ландер04-05, C. 237.
  10. Ландер05-06, C. 241.
  11. Арсенал: 1998—2008, с. 37.
  12. Харківський «Арсенал» втратив статус професійного футбольного клубу та виключений з ІІ-ої ліги (рос.)
  13. Володимир Чумак: «У кожної конкуренції мають бути правила. У Харкові їх немає» (рос.)

Джерела[ред.ред. код]