Артезіанські води

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Артезіанські води
Зображення
Названо на честь Артуа
CMNS: Артезіанські води у Вікісховищі
Артезіанські води
Геологія артезіанських вод.
Схема видобування артезіанських вод.

Артезіа́нські во́ди (англ. artesian aquifer) — напорні підземні води, розташовані у водоносних шарах між водонепроникними шарами. Розкриті свердловинами, вони піднімаються вище водотривкої покрівлі, іноді фонтанують.

Назва походить від назви французької провінції Артуа (лат. Artesium), де в XII ст. вперше в Західній Європі були побудовані бурові колодязі, з яких вода сама виливалася на поверхню. Надалі за ними закріпилася назва артезіанських, а підземні води, що перебувають під напором, були названі артезіанські води. Напірні властивості у водоносному горизонті виникають завдяки своєрідному заляганню верств гірських порід, коли водовмісні породи підстелюються і вкриваються водонепроникними. Артезіанські води звичайно знаходяться в западинах, мульдах, синкліналях, у кристалічних породах, розбитих тріщинами та тектонічними розривами. Райони з відповідною геологічною будовою, що характеризуються системою водоносних горизонтів, які з глибиною змінюють один одного, називаються артезіанськими басейнами.

Джерела артезіанського типу відносяться до найважливіших корисних копалин. Зазвичай залягають на глибині від 100 до 1000 метрів.

В межах України виділено Дніпровсько-Донецький, Львівський та Причорноморський артезіанські басейни. У вертикальному розрізі цих басейнів верхні горизонти підземних вод (до глиб. 400— 600 м у пн. половині країни та 100—300 м у південній) прісні, використовувані для водопостачання; більш глибокі горизонти мають солонувату або солону воду. На півдні України артезіанські води використовуються не лише для водопостачання, але й для зрошення.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
  • Велика Радянська Енциклопедія
  • Виржиковський Р. Р. Гідрогеологія. — Харків — Київ, 1932.
  • Овчннников А. М. Общая гидрогеология. — Издание 2. — Москва, 1954.
  • Семихатов А. Н. Подземные воды СССР. — Москва — Ленинград, 1934.
  • Інженерна геологія (з основами геотехніки): підручник для студентів вищих навчальних закладів /Колектив авторів: В. Г. Суярко, В. М. Величко, О. В. Гаврилюк, В. В. Сухов, О. В. Нижник, В. С. Білецький, А. В. Матвєєв, О. А. Улицький, О. В. Чуєнко.; за заг. ред. проф. В. Г. Суярка. — Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2019. — 278 с.

Посилання[ред. | ред. код]