Артеміда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Артеміда
Ἄρτεμις
Artémis dite Diane de Gabies.jpg
Артеміда Ефеська — багатогруда покровителька родючості
Міфологія Давньогрецька
Божество в давньогрецька релігія
Ім'я іншими мовами

грец. Ἄρτεμις

лат. Artemis
В інших культурах Анаїт, Діана
Місцевість Стародавня Греція
Заняття богиня полювання, богиня дикої природи, богиня Місяця, богиня родючості, богиня жіночої цнотливості
Згадки Одна з найпопулярніших героїнь давньогрецького епосу
Батько Зевс
Мати Лето
Брати/сестри Аполлон
Атрибути Лук, стріли, олені, мисливський собака, місяць
Частина від Олімпійські боги
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Артем́іда (дав.-гр. Ἄρτεμις) — давньогрецька богиня, первісно шанована як покровителька тваринного й рослинного світу. За пізнішими віруваннями, богиня мисливства, лісів і гір; її шанували також як богиню Місяця (ототожнюючи з Гекатою), вагітних, породіль і жіночої незайманості. Одна з найпопулярніших героїнь давньогрецького епосу.

Ім'я та епітети[ред. | ред. код]

Розмаїття міфів про Артеміду і велика кількість імен богині свідчать про те, що в її образі поєднано кілька божеств. Артеміда називалась «Чиста» або «Осяйна»; атрибутами її, як усіх богів світла, були лук і стріли. Артеміді віддавали почесті в місцях культу Аполлона, зокрема на делоській горі Кінт (Артеміда Кінтія), у Дельфах, у Дідімі, де поряд з Аполлоном Далековлучним шанували й Далековлучну Артеміду.

Артеміда в міфах[ред. | ред. код]

Народження[ред. | ред. код]

Артеміда була позашлюбною донькою Зевса від німфи Лето. Під час любовних ігор Зевс перетворився на перепела, а Лето — на перепілку. Ревнива Гера послала змія Піфона, щоб він переслідував Лето по всьому світу. Також Гера заборонила Лето народжувати на землі. Нарешті, вона побачила Делос — плаваючий острів, який не був ні справжнім островом, ні материком.[1]

Титаніда знайшла прихисток на острові Ортігія, що поблизу Делоса, де народила Артеміду, яка відразу ж, щойно народившись, допомогла матері перебратися через вузьку протоку, і там, на Делосі, між оливою і фініковою пальмою, після дев'яти днів перейм Лето народила Аполлона, брата-близнюка Артеміди. [2]

Дитинство[ред. | ред. код]

Артеміда стала богинею-захисницею всіх тварин, що смокчуть молоко, і немовлят. Оскільки Лето народила її без болю, до Артеміди стали звертатися з молитвами вагітні жінки. Проте в її владі було також підтримання порядку вбивати і насилати хвороби, а з собою Артеміда завжди носила лук і стріли. Сталося це тому, що ще будучи трирічною, Зевс спитав її, який дар вона хотіла б отримати. Артеміда, сидячи на коліні Зевса, попросила його виконати кілька її побажань[3]:

  • завжди залишатися незайманою;
  • мати багато імен, щоб відлучити її від брата Аполлона;
  • мати лук і стріли, зроблені циклопами;
  • бути Феспорією;
  • мати туніку до колін, щоб мати змогу полювати;
  • мати шістдесят океанід, щоб були її хором;
  • мати двадцять німф, як служниць, щоб спостерігати за її собаками і кланятися, коли вона відпочиватиме;
  • правити всіма горами;
  • мати будь-яке місто;
  • мати здатність допомагати жінкам у болях пологів.[4]

Отримавши такі дари, Артеміда вирушила оглядати свої володіння на Криті та набрала собі в допомогу дев'ятирічних німф.[5] За запрошенням Гефеста вона відвідала кіклопів, але незадоволена манерами одного з них (Бронтона), вирвала кіклопу волосся на грудях, де назавжди залишилася лисина. Від кіклопів Артеміда отримала зброю: лук і срібні стріли. При цьому вона наказала відволіктися від виготовлення ясел для коней Посейдона, тому зі здобичі на полюванні першу дичину греки присвячували саме Артеміді[6]. Від лісового бога Пана Артеміда отримала мисливських собак, яких боялися навіть леви[7]. Зловивши ланей, богиня запрягла їх в золоту колісницю з золотою упряжжю, запалила від враженого блискавкою дерева смолоскип і випробувала срібні стріли, пустивши їх у дичину, дерева і порушників справедливості[8].

Берігши цнотливість, Артеміда відкидала залицяння богів. Так, Алфей закохався в неї та переслідував богиню по всій Греції. Артеміда висміяла Алфея, наказавши всім своїх німфам намазати лиця глиною і вимазавшись сама. Всі вони стали однаковими з вигляду і Алфей був змушений втекти, не в змозі знайти справжню Артеміду[9]. Коли син Арістея Актеон підглядав як Артеміда купається і похизувався цим друзям, вона перетворила Актеона на оленя. Собаки Артеміди розірвали зухвалця на шматки[10].

Також Артеміда вимагала цнотливості від німф. Коли Зевс зумів спокусити Каллісто, богиня обернула її на ведмедицю і нацькувала своїх собак. Однак, Зевс врятував німфу, помістивши її на небо як сузір'я Великої Ведмедиці[11].

Коханці[ред. | ред. код]

Будучи дівою, Артеміда зацікавила багатьох богів та людей. Багато які чоловіки намагались завоювати її серце, проте це вдалось не багатьом. Берігши цнотливість, Артеміда відкидала залицяння чоловіків.

Оріон[ред. | ред. код]

Оріон був одним із тих, хто завоював її серце. Також він полював разом із Артемідою. Тут є кілька варіантів його смерті:

  • Оріон був убитий Геєю, що наслала на нього скорпіона. [12]
  • Оріон намагається спокусити Опісу, супутницю Артеміди, і та вбиває його. [13]
  • Оріон намагається зірвати одяг Артеміди і вона вбиває його в самозахисті. [14]
  • Аполлон насилає на нього скорпіона.
  • Артеміда, ще до того, як стала Олімпійкою, була закохана в Оріона. Проте Аполлон, бажаючи захистити її цнотливість, обдурює сестру та вона вбиває Оріона. [15]

Альфеус[ред. | ред. код]

Річковий бог Альфеус був закоханий в Артеміду, але, розуміючи, що він не може зробити нічого, щоб завоювати її серце, він вирішує захопити її. Він переслідував богиню по всій Греції. Артеміда висміяла Алфеуса, наказавши всім своїх німфам намазати лиця глиною і вимазалась сама. Всі вони стали однаковими з вигляду і Алфеус був змушений втекти, не в змозі знайти справжню Артеміду.[16]

В іншій історії Альфеус намагається зґвалтувати прихильницю Артеміди Аретусу. Артеміда бачить Аретусу і рятує її, перетворюючи на весну в своєму храмі. Був убитий Артемідою. [16][17]

Коханки[ред. | ред. код]

Поліфонта[ред. | ред. код]

Зневажала Афродіту і стала супутницею Артеміди. За це Афродіта вселила їй любов до ведмедя, за що Артеміда зненавиділа її. Поліфонта народила від ведмедя Агрія і Орея, які були величезного зросту і поїдали чужинців.

Прокрида[ред. | ред. код]

Донька Ерехтеля, дружина Кефала, мати Акрисія. Одного разу, коли Кефал полював в горах, його побачила Еос і закохалася в нього. Щоб охолодити любов своєї суперниці Прокриди, вона послала до неї Кефала в образі чужинця, який, запропонувавши їй блискучі дари, переконав її порушити подружню вірність, після чого показав свій справжній вигляд.

Присоромлена Прокрида втекла на Крит, де вступила в число супутниць Артеміди. На Криті цар Мінос подарував їй пса, швидкого як вітер, і спис, що не дає промаху.

Інші коханки[ред. | ред. код]

  • Гіала.
  • Нефела.
  • Опіс.
  • Ортігія.
  • Псека.
  • Раніда.
  • Фіала.

Жертви[ред. | ред. код]

Агамемнон[ред. | ред. код]

За те, що Агамемнон убив священну лань Артеміди і хвалився своєю влучністю, богиня зажадала, щоб він приніс їй в жертву власну доньку. Непомітно Артеміда забрала Іфігенію з жертовного вівтаря, замінивши її ланню, і перенесла в Тавриду, де донька Агамемнона стала жрицею богині.[18]

Адоніс[ред. | ред. код]

Адоніс був тим, хто часто вихвалявся своїми мисливськими вміннями. Він часто порівнював себе із Артемідою, кажучи, що полює краще за неї. Є кілька версій його смерті:

  • Вбитий Артемідою за зухвальство. Вона послала на нього кабана.
  • Артеміда вбила Адоніса за реванш.
  • Був убитий Аресом за те, що кохався із Афродітою. [16]

Аріадна[ред. | ред. код]

Тесей убив Мінотавра. Здійснивши цей подвиг, Тесей втік з Аріадною на острів Наксос, в святилищі якого вони побрались (чи зайнялись тілесними втіхами), через що Аріадна була вбита стрілами Артеміди. [19]

Аура[ред. | ред. код]

Аура була донькою Лелантоса і Перибої. Одного разу вона стверджувала, що тіло Артеміди було занадто жіночним, і вона сумнівалася в її цнотливості. Артеміда звернулася до Немезіди з проханням допомогти помститися за її гідність і закликала Діоніса до згвалтування Аури. Аура стала шаленою та небезпечною вбивцею. Коли вона народила синів-близнюків, вона з'їла одного з них, тоді як іншого, Якха (Ἴακχος), було врятовано Артемідою. Пізніше Якх став прихильником Деметри і лідера Елевінських таїнств.[20]

Буфагос[ред. | ред. код]

Вражений стрілою, коли роздумував над згвалтуванням Артеміди.

Каллісто[ред. | ред. код]

За однією з версій, не була перетворена на ведмедя, а була вражена стрілою.

Меланіпп і Комефо[ред. | ред. код]

Меланіпп закохався в Комефо, жрицю Артеміди і насолодився з нею коханням в храмі. За це їх принесли в жертву Артеміді.[16]

Ойней[ред. | ред. код]

Одного разу Артеміда розгнівалася на царя Калідона Ойнея, який забув їй принести перші плоди врожаю, і наслала на місто страшного каледонського кабана (за іншими джерелами — вепра). [21]

Тітій[ред. | ред. код]

Убитий, адже жадав згвалтувати Лето (за наказом Гери).[22]

Хіона[ред. | ред. код]

Хіона була принцесою. Вона була кохана двома богами: Гермесом і Аполлоном, і хвалилася тим, що вона гарніша за Артеміду, адже змусила двох богів відразу ж закохатися в неї. Артеміда була розлючена і вбила Хіону стрілою. Однак деякі версії цього міфу говорять про те, що Аполлон і Гермес захищали Хіону від гніву Артеміди.[23]

Сипроїт[ред. | ред. код]

Сипроїт — хлопчик, який випадково бачить купання Артеміди. Через це богиня перетворює його на дівчину.

Буфагос[ред. | ред. код]

Буфагос, син титана Япета, бачить Артеміду і думає про її згвалтування. Читаючи свої грішні думки, він не встигає зреагувати, як Артеміда стріляє в нахабного Буфагоса та вбиває його.[16]

Актеон[ред. | ред. код]

Коли син Арістея Актеон підглядав, як Артеміда купається і похизувався цим друзям, вона перетворила Актеона на оленя. Собаки Артеміди (або безпосередньо Актеона), яких було п'ятдесят, розірвали зухвальця на шматки.[24]

Алоади[ред. | ред. код]

Отос і Ефіальт дуже сильно зростали. Вони були агресивними велетнями й мисливцями і не могли бути вбиті ніким іншим, окрім один одного. Зростання Алоади ніколи не припинялося, і вони хвалилися, що, як тільки вони зможуть досягти небес, викрадуть Артеміду і Геру (або ж Афіну) і візьмуть їх як дружин. Боги боялися їх, за винятком Артеміди, яка перетворилася на лань і вискочила між ними. Алоади кинули свої списи і помилково вбили один одного.[2]

Інші жертви[ред. | ред. код]

  • Гратіон (гігант). Убитий.[25]
  • Гіппа (донька Хірона). Перетворена в кобилицю.[26]
  • Дріант з Танагри.[27]
  • Аталанта і Гіппомен. Перетворені у левів.[18]
  • Амфіон і його доньки. Вбиті стрілами.[2]
  • Мера. Вбита.
  • Фалек. Тиран. Його вбила левиця, послана Артемідою.
  • Лімон. Вражений стрілою.

Культ Артеміди[ред. | ред. код]

Мармуровий бюст Артеміди, який створив Кефісодот.

Улюбленим місцем перебування Артеміди вважалася гірська й лісиста Аркадія, де вона мала храми священних тварин і місця полювання. В Етолії їй був присвячений вепр, в Аркадії й Аттиці — ведмідь (жриці надягали ведмежі шкури й виконували культовий танець ведмедів), але в усій Греції вважали, що її улюбленицею була лань. Щороку навесні відбувались елафеболії — свята полювання на оленів, — на яких у жертву Артеміді приносили оленів або пироги у формі цих тварин. Артеміда була захисницею биків — Артеміда Тавропола. Співзвучність імення Тавропола із стародавньою назвою Криму наводить на думку, що зародки культу Артеміди слід шукати в Криму, однак свідченням грецького походження богині є написи мікенської доби, коли ще не було жодних зносин греків з Таврідою. Як богиня рослинності Артеміда була також божеством родючості. Цей культ передусім був поширений в Ефесі, де на честь богині споруджено відомий храм («сьоме чудо світу»), який пізніше спалив Герострат. Артеміда, шанована тут як мати-годувальниця, зображувалася з численними сосками. Як богиню родючості Артеміду вважали божеством дітонародження й іноді ототожнювали з Ілітією.

Артеміда вважалася покровителькою молоді (Артеміда Педотрофос, Артеміда Куротрофос). У Спарті до святині Артеміди-годувальниці приносили немовлят, супроводжуючи цю акцію танцями й бенкетами. В Іонії на свято апатурії в жертву Артеміді давали волосся дітей, а дівчата шанували її як богиню цнотливості і перед шлюбом офірували їй пасмо волосся, пояс або вбрання. Адметові, який забув перед шлюбом принести жертву Артеміді, вона послала в шлюбне ложе змію. Шанували її і як божество війни. У Спарті перед боєм у жертву Артеміді приносили козу, а в Афінах у вересні й жовтні щороку на відзначення перемоги в Марафонській битві офірували 500 кіз.

Спочатку в жертву Артеміді приносили людей; у Спарті існував звичай перед вівтарем Артеміди Ортії («Випрямленої», тобто перед старовинним її дерев'яним образом) до крові бити дітей. У Гомерівському епосі Артеміда з богині-володарки тварин перетворюється на богиню-покровительку полювання, що було улюбленою розвагою родової знаті. Оріон (варіант: Актеон) за деякими міфами загинув тому, що намагався перемогти Артеміду в полюванні. В цей період Артеміда зображувалась у довгому жіночому вбранні або в пристосованому для полювання хітоні. Як правило, за плечима в неї був сагайдак, а в руках лук або смолоскип.

У Римі Артеміда ототожнюється з місцевим божеством Діаною. На Діану переносяться всі функції грецької богині, і вона стає покровителькою полювання, дітонародження (Діана Люціна), захисницею деяких звірів. Храм Діани був на Авентинському пагорбі (Діана Авентіна). Її вважали також покровителькою рабів і плебеїв. У місті Аріції культ Діани супроводився кривавими жертвоприношеннями і її жерцем міг бути тільки раб.

Іконографія[ред. | ред. код]

Із скульптурних зображень Артеміди, які збереглись до нашого часу, найвідоміша луврська статуя Артеміди; статуї богині є також у музеях Мюнхена, Неаполя, Берліна тощо. Кілька погрудь Артеміди є в Ермітажі (одне з них, — можливо, копія роботи Праксітеля). Образ Діани надихав Тіціана, Веронезе, Рубенса, Рембрандта, Ф. Щедріна, Джованні Бокаччо, Генріха Гейне та ін.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Advertiser. III-Vs Review 14. 2000. с. 104. ISSN 0961-1290. doi:10.1016/s0961-1290(01)80019-3. Процитовано 2020-07-29. 
  2. а б в Roman, Luke. (2010). Encyclopedia of Greek and Roman mythology. New York: Facts On File. ISBN 978-1-4381-2639-5. OCLC 607553701. 
  3. Homer, author. The Iliad. ISBN 978-2-291-06449-7. OCLC 1130228845. Процитовано 2020-07-29. 
  4. CALLIMACHUS, HYMNS 1-3 - Theoi Classical Texts Library. www.theoi.com. Процитовано 2020-07-29. 
  5. Каллімах. Гімн до Артеміди I. 40 і далі
  6. Каллімах. Гімн до Артеміди I. 47 і далі, 80 і далі
  7. Каллімах. Гімн до Артеміди I. 87 і далі
  8. Каллімах. Гімн до Артеміди I. 110 і далі
  9. Павсаній VI.22.5.
  10. Гігін. Міфи 181; Павсаній IX.2.3.
  11. Аполлодор III. 8.2.
  12. Аполодор I.4.3-4
  13. "Another name for Artemis herself", Karl Kerenyi observes, The Gods of the Greeks (1951:204).
  14. Artemis. Camp Jupiter and Camp Half Blood guide Wiki (en). Процитовано 2020-07-29. 
  15. Ister (Istrus, Hister). The Encyclopedia of Greek Tragedy (John Wiley & Sons, Ltd). 2013-11-26. с. 735–735. ISBN 978-1-118-35122-2. Процитовано 2020-07-29. 
  16. а б в г д Pausanias. ([1917-35]). Pausanias Description of Greece. W. Heinemann. OCLC 688914. 
  17. Pindar (1997). Nemean Odes. Digital Loeb Classical Library. Процитовано 2020-07-29. 
  18. а б Evans, Bergen, 1904-1978. (1991, ©1970). Dictionary of mythology, mainly classical. New York: Dell. ISBN 978-0-440-20848-8. OCLC 23279351. 
  19. Homer, author. The Odyssey. ISBN 978-2-291-06390-2. OCLC 1130228802. Процитовано 2020-07-29. 
  20. Nonnus, Panopolitanus. (1985). Dionysiaca. Harvard Univ. Press. ISBN 0-674-99391-8. OCLC 715515280. 
  21. Dionysius, of Halicarnassus. (1968-). The Roman antiquities of Dionysius of Halicarnassus. Harvard University Press. OCLC 1066120281. 
  22. Young, David C. (1968-01-01). Three Odes of Pindar. BRILL. ISBN 978-90-04-32706-1. 
  23. Graves, Robert, 1895-1985. (2005). The Greek myths. Folio Society. ISBN 1-55921-327-2. OCLC 681407474. 
  24. Lacy, Lamar Ronald (1990-11). Aktaion and a lost ‘Bath of Artemis’. The Journal of Hellenic Studies 110. с. 26–42. ISSN 0075-4269. doi:10.2307/631731. Процитовано 2020-07-29. 
  25. Mariscal, Olga; Lucchini, Sandra; Pellat-Finet, Noémie (2015). À la bibliothèque, lire-chanter avec les auxiliaires parentales. Lire en chantant des albums de comptines. ERES. с. 121. ISBN 978-2-7492-4854-7. 
  26. Δώσσας, Απόστολος. Η θέση του ξένου στο μύθο. Το παράδειγμα της αρχαίας ελληνικής μυθολογίας και οι διαπολιτισμικές προεκτάσεις. Процитовано 2020-07-29. 
  27. K/Rпише, 2011-02-01 03:36:00 K/R Sigesang 2011-02-01 03:36:00. (no title). sigesang.livejournal.com (uk). Процитовано 2020-07-29. 

Література[ред. | ред. код]